Разведсводка разведуправления Штаба командующего вооруженными силами на Украине..

[Черный]

Извиняюсь, может не к месту, но к слову о сотрудничестве атаманов украинских повстанческих отрядов с Махно (в Полтавской губернии, июль 1920 г.) "в боротьбі з більшовицьким режимом":

"Під час зустрічі Махна з отаманом Левком Христовим останній одержав мандат за підписом начальника махновського штабу Петренка і начальника оперативного відділу штабу Марченка на право формування Особливого загону Повстанської армії України (махновців). Махно надав також право Л.Христовому брати в населення все необхідне для свого загону (продукти, підводи, коней та ін.), але поставив жорсткі умови: коня можна було взяти в селянина без оплати лише за умови, якщо в його господарстві не менше чотирьох робочих коней; замінити коня можна було при наявності більше двох робочих коней; бричку дозволялося брати для потреб війська, якщо в господарстві було дві брички. Лише тачанки, сідла і зброю повстанці могли забирати необмежено там, де вони були. Л.Христовому Махно передав кілька сот гвинтівок, кілька кулеметів з обслугою і набої."

"19 вересня об'єднані загони Л.Христового і Д.Степенка (250 піших і до 50 кінних) вступили до містечка Грунь. До них також приєдналися дрібні загони повстанців з різних кінців Зіньківського повіту і частина махновців під командою Ковальова, які відбилися від основних сил."

"Проте наближалася зима. Осіння негода не сприяла швидкому пересуванню повстанських загонів, а голий ліс демаскував їх. Саме в цей час Червона армія в союзі з Махном вела напружену боротьбу з білогвардійськими військами барона Врангеля на підступах до Криму. 8 листопада Л.Христовий звернувся до представників радянської влади в Гадячі з листом, в якому заявив про припинення воєнних дій проти більшовицького режиму і запропонував укласти тимчасове перемир’я. Свою позицію він мотивував тим, що між Махном і радянською владою існує угода про спільні військові дії проти Врангеля, а Л.Христовий є командиром одного з підрозділів махновської армії. У зв’язку з цим угода має поширюватися і на повстанців Л.Христового. Для ведення переговорів він пропонував прислати до Лютеньки двох представників."

Атаман Лев Христовой был убит в бою с красными карателями в с.Малая Загрунивка (Полтавская обл.), в июле 1921 г. Остатки его отряда (16 человек) действовали в лесах полтавщины еще в 1922 году.

Вот еще:

"26 липня 1920 року під час бою в селі Верхня Ланна Махно розгромив 7-ий трудовий полк, захопив половину його обозу, зарубав 84 червоноармійців-латишів і вступив до Карлівки. Звідти махновці повернули різко на південь і, пройшовши Михайлівку, наступного дня увірвалися до Нехворощі. Там до них приєдналися повстанські загони Живодера і А.Левченка."

"Як тільки махновці захопили Зіньків, до них почали з'являтися з проханням про допомогу ватажки місцевих повстанських загонів. Найбільшими з них були загони Л.Христового і Ф.Буховецького. Останній діяв у районі Липової Долини і налічував більше 100 повстанців, озброєних гвинтівками і обрізами. Махновці передали їм зброю і гроші....

15 серпня Махно залишив Зіньків, доручивши версти боротьбу з радянською владою тут повстанцям Л.Христового, сили якого становили на той час близько 6 тисяч, але недостатньо озброєних і навчених селян-піхотинців, 500 кавалеристів, 40 кулеметів і 4 гармати...

Під час рейду по Полтавщині Махно залишав у окремих місцевостях невеликі загони чисельністю 50-60 бійців з кількома кулеметами, які мали завдання об'єднати навколо себе місцеві повстанські загони, пропагувати ідеї анархо-комунізму і Третьої соціальної революції, яка мала завершитися побудовою справедливого суспільства без комуністичної партії, диктатури і всевладдя чиновників...

На початку серпня в Кременчуцькому повіті до Махна приєдналися загони отаманів Скирди, Живодера і донського козака Молчанова. Там же з "батьком" встановили контакт і ватажки повстанських загонів Рядно, Петренко, Каліберда. Вони одержали від Махна військову допомогу, але не залишили районів постійного перебування своїх загонів...

По-іншому склалися стосунки між махновцями і повстанцями в Кобеляцькому повіті, який з часу боротьби з Денікіним вважався оперативним плацдармом Махна, тому що місцеві повстанські загони перебували під значним впливом його анархо-комуністичної ідеології. Найбільшими з них влітку 1920 року були загони Романа Матяша (близько 700 бійців) та Андрія Левченка (500 повстанців). Проте отамани не могли домовитися між собою про спільні дії і змагалися за лідерство. На скликаній у Китайгороді нараді Махно звів їх повстанські загони в один полк і призначив командиром Живодера, але Левченко відмовився підкорятися махновському командуванню, тому що повстанці його загону не хотіли залишати рідних місць. Рішенням реввійськради махновської армії Левченка було засуджено до розстрілу, але серед ночі разом із своїм загоном він утік за Дніпро...

У Зіньківському повіті махновці сподівалися зустрітися з загонами Л.Христового і Ф.Буховецького, зв’язок з якими перервався ще наприкінці листопада 1920 року...

Під час перебування в 1921 році на Полтавщині Махно продовжував тактику попереднього року і залишав у місцях свого перебування дрібні кавалерійські загони чисельністю 20-30 вершників, які мали активізувати дії місцевих повстанців, забезпечувати їх інструкторами та знищувати органи радянської влади на волосному рівні. Так, вони подали значну допомогу у формуванні та посиленні боєздатності повстанських загонів отаманів Іванюка (150 шабель) у Костянтиноградському повіті та Боровика (50 шабель і 100 багнетів) у чутівських лісах. "

"Одним з найбільших виступів селян весною 1921 року було очолюване Сазоновим повстання в Костянтиноградському повіті (Полтавщина). В його загоні налічувалося понад 500 чоловік піхоти і кавалерії, 50 тачанок на зразок махновських і 10 кулеметів. Деякі історики вважали його частиною Повстанської армії Махна. "

"У квітні 1921 року на обліку в органах радянської влади знаходилося 19 загонів, в яких налічувалося 540 піших і 61 кінних повстанців з трьома кулеметами, не рахуючи дрібних загонів махновців, які відбилися від основних сил під час рейду Махна по Полтавщині"

"Червоноармійці мляво і неохоче вели воєнні дії, особливо проти махновців, але в донесеннях доповідали про "героїчні подвиги військ", перебільшували число знищених повстанців, які нібито не хотіли здаватися в полон, хоча загальновідомо, що махновці після бою завжди намагалися забрати з собою вбитих і поранених. Керівництво губернської військової наради змушене було констатувати: протягом тривалого часу "війська не могли доставити до штабу жодного полоненого бандита"..."

"У перших числах вересня 1921 року до Костянтиноградського повіту з Катеринославської губернії прорвався "петлюрівський" загін Бориса Неверого (100 шабель при двох кулеметах). Помічником отамана був уроженець Костянтинограда учитель і колишній махновець по кличці "Стьопка". На деякий час повстанці Б.Неверого об'єдналися з місцевим загоном, якого чекісти у своїх зведеннях називали "Семьоркою" (інша назва - "Не журись!"). "

"...протягом 1921 року на Полтавщині діяло 25 загонів "петлюрівської" орієнтації, в яких налічувалося більше 4 тисяч повстанців. Найбільшими з них були загони отаманів Іванюка (150 бійців), Шатунова (100), Хойли (300), Чорного (300), Біленького (200). Діяв і курень "Тарас Шевченко", даних про якого в архівах не збереглося. Як свідчили захоплені з цього куреня полонені повстанці, Махно, перебуваючи на Полтавщині, видав наказ, щоб всі дрібні загони об'єднувалися навколо цього куреня."

Юрий К., может вы что-то знаете о "Сынах обиженных отцов"?