Володимир Чоп
(Запоріжжя )

Образ Нестора Махна в творах англійських письменників-фантастів

Анархісти були завжди
Б.Бейлі

Протягом багатьох років, починаючи від здобуття Україною незалежності і аж до подій “помаранчевої революції” багато національно свідомих громадян досить болісно переживали наслідки невідомості та незнайомості України і українців світовій спільноті. Нерідко можна було почути і прочитати про те, що Україна асоціюється у цивілізованого іноземця лише з поняттями на кшталт “Чорнобиль”, “корупція”, або на крайній випадок “шаровари”. Насправді ж ситуація не була такою вже й поганою, як це могло здатися слухаючи песимістів. Винятки в цій тенденції були і досить значні. Видатних українців в світі знали і згадували, проте не завжди тих яких би бажалося керівникам новітньої української держави чи ура-патріотично налаштованим націоналістам. Адже на звання самого відомого в світі українця ХХ століття серед політичних діячів може досить впевнено претендувати анархіст Нестор Іванович Махно (1888-1934).

Основним джерелом міжнародної популярності Н.Махна стало його виняткове становище анархіста-практика і анархіста-полководця, чим не міг похвалитися жоден інший видатний представник цієї соціально-політичної доктрини. Н.Махно спромігся переступити національні межі і став надбанням всесвітньої історії та всесвітньої анархістської спільноти. Образно кажучи, там де в світі збираються докупи троє анархістів, там рано чи пізно згадують і Батька Махна. Недавня делегація на його могилу кільканадцяти анархістів з Зулуленду (ПАР) чудово ілюструє цю тезу [11;12]. Причому інтерес до постаті Н.Махна посилився після “молодіжного бунту” 60-х років, коли в розвинутих західних країнах знову виник потяг до анархістських концепцій та їх персонофікацій. Крім того Н.Махно був взірцем революціонера, що сповідуючі вкрай ліві погляди абсолютно не залежав від Москви та її “руки”, що робило його привабливим в очах ідеологів молодіжного руху, наприклад Д.Кохн-Бендіта [7; 76].

Інтерес молоді до фігури Н.Махно пробудив на Заході й зацікавленість професійних істориків. В кінці 60-х – на початку 80-х років виходить кілька досліджень біографії Н.Махна. Одночасно з цим Нестор Махно як персонаж першого та другого плану починає з’являтися в творах західних письменників- фантастів, передусім англійських. Останні були прямо пов’язані з літературним рухом “Нової хвилі”, що була своєрідним відгалуженням “молодіжного бунту” у західній фантастиці. Тема анархізму, наприклад, знайшла помітне місце в творчості таких відомих письменників як Урсула Ле Гуїн (“Знедолений”, “День після революції”) та Нормана Спінрада (“Клоп Джек Баррон”), а там де анархізм там і Нестор Іванович повинен був не забаритися. І справді, не забарився.

Махно став помітним персонажем кількох відомих фантастичних творів, зокрема “Фактора анігіляції” Баррінгтона Бейлі [1] та “Сталевого царя” Майкла Муркока [4]. А тепер хай хтось з вас читачів пригадає, який ще українець привертав увагу англо-американських письменників як цього жанру так і взагалі? Пригадали. Правильно, ніхто. Справа як бачимо виявляється досить цікавою і бесприцидентною. Особливо якщо до цього додати повість Френка де Лорки “Помста гуру” і не забути реалістичний роман відомого французького письменника Жозефа Кесселя “Полонянка Махно”. Щось подібне мало місце лише в епоху романтизму коли європейських митців (Е.Делакруа, Д.Байрона, В.Гюго) надихав образ гетьмана І.Мазепи. В кінці ХХ ст. ситуація певною мірою повторилася хоча і не в таких масштабах. Але повернемося до безпосередньої теми нашої розмови.

Західна фантастика як відомо, навдивовижу різноякісна. Справжні літературні шедеври часто сусідять на її теренах поряд з так званою пульп-продукцією розрахованою на невибагливого читача. Поставники її на літературний ринок увагою Н.Махна теж не обійшли. Це стосується зокрема, повісті Ф. де Лорки (de Lorca, Frank). Останній зробив собі ім’я, передусім у Західній Німеччині на творах про вампірів та інші містичні жахіття. В одному з них, «Помста гуру» (“Die Rache des Guru”, 1973) описується прибуття до Британії неймовірного злодія й багатія перса Мізрахана, спеціально вихованого своїм батьком-гуру задля помсти своїм ворогам. Мізрахан досконало володіє всима таємницями східного окультизму, але не цурається і сучасних науково-технічних засобів. Жертв своєї помсти, накачаних наркотиками, відповідно відгіпнотизованих і підключених до електромережі, це людиноподібне чудовисько використовує в якості псевдомеханічних манекенів у ярмарковому шоу «Персидський паноптикум». В паноптикумі є і відділ відомих історичних персон, які якимось чином сподобалися інфернальному персу. В цьому відділі поряд зі Сталіним та Чингісханом представлений і «російський анархіст Махно»: «…Махно кожні десять хвилин кидав пузату бомбу у вікно князя. З оглушливим вибухом бомба розривала князя на шматки». Вищеприведена цитата, до речі, є добрим показником літературного рівня повісті. Те, як розірваний вибухом князь за наступні десять хвилин устигав зібратися докупи, аби знову потішити глядачів видовищем автора абсолютно не хвилює. Нам же цікаво інше, Ф. де Лорка, абсолютно не володіючи темою безапеляційно приписує Н.Махна до списку злодіїв світового рівня і це при тому, що Н.Махно ніколи “російським анархістом” не був і ніякого князя бомбою ніколи не вбивав. В цьому випадку можна лише погодитися з висновком І.Анцишкіна про те, що фантасти Заходу мають про Україну вкрай “обмежене та викривлене уявлення“.

На щастя інші автори виправляють ситуацію. Аби довести, що ми таки маємо справу з серйозними прозаїками необхідно зробити невеличкий літературознавчий екскурс. Отже, Баррінгтон Джон Бейлі, народився в 1937 р. Публікуватися почав з 1954 р. Один з найкращих фантастів сучасності Брайан Олдісс в своїй літературознавчій праці “Картографи пекла” назвав Б.Бейлі “самим недооціненим оповідачем” сучасної фантастики [5;120]. Справді, літературних премій автор не надбав, хоча й написав 15 фантастичних романів, здебільшого інтелігентних “космічних опер”, в яких пригоди в космосі органічно переплітаються з подорожами у часі. Б.Бейлі став активним діячем британської “Нової хвилі” і випрацював свій власний літературний стиль. Насьогодні ім’я автора фігурує у всих довідниках наукової фантастики, а творчість прозаїка стала предметом літературознавчих студій на батьківщині [6]. Нестор Махно у вигляді анархіста Кастора Крахна з планети Караул був виведений Б.Бейлі в романі “Фактор анігіляції” (“Annigilation Factor”, 1972). Роман є переробленою версією одного з ранніх творів письменника (“Латка”), що був під псевдонімом опублікований ще в 1964 р. В СРСР роман був помічений і підданий нищівній критиці з боку радянських літературознавців як «ширпотреб американської наукової фантастики” [2;149], незважаючи на те, що його текст був перекладений на російську мову лише в 2002 р., а Б.Бейлі не американський письменник, а англійський. Можливо це мало місце і тому, що Е.Брандіс та B.Дмітрієвський натяки Б.Бейлі зрозуміли, але читача про свої підозри повідомляти не стали.

В своєму романі Б.Бейлі намагається втілити відому серед істориків і літераторів думку про те, що історія повторюється і розвивається по спіралі, а зміст подій різних епох часом буває дуже схожим хоча і не тотожним повністю. При цьому застосовується, відомий в літературі, прийом перенесення історичної особи в іншу історичну епоху і розповідається про її дії в новій обстановці. Саме з цих позицій автор вводить в роман Нестора Махна (Кастора Крахна). Зазначимо, що в російському перекладі О.Флотського перекладач з незрозумілих причин змінює транскрипцію прізвища персонажу на Кракно, що значно зменшує ступінь алюзії і є відступом від авторського написання [1;352]. Цей прийом із спотворенням прізвища персонажу, яке в принципі вгадується освіченим читачем теж, до речі, вже застосовувався відносно Н.Махна. Свого часу аналогічно вчинив Сергій Єсенін, що в своїй поемі «Країна негідників» вивів Нестора Махна як Номаха, переставивши склади його прізвища [3;361].

Якщо в когось таки виникнуть сумніви в тому що Крахно і Махно суть одна й та сама персона, Б.Бейлі як ви вже зрозуміли спеціально це в своїй книзі не розтлумачував, то ось вам будь-ласка стислий опис персонажу. Кастор Крахно, син бідної матері, невеличкий чоловік з червоним обличчям та довгастим волоссям, анархіст що «перетворив теорію, давно розвінчану історією в доктрину дії». Очі його часто «дивились люто, не відриваючись (неначе у тварини)». Ну, тепер впізнали? Підемо далі і поговоримо про сюжетну канву твору.

Події роману розгортаються в далекому майбутньому. Людство заселило значну частину галактики, що була об’єднана в галактичну імперію. Остання на час дії роману переживає не кращі свої часи. В ній триває в’ялотекуча громадянська війна олігархічних угрупувань. Розбещені правителі-авторитаристи ворогують з опозицією, що з позиції слабшого намагається виглядати більш людяною. Анархіст Крахно, лідер революційного руху «Смерть життю!», в цій ситуації намагається стати “третьою силою” і повернути хід подій на свою користь. Дивна назва руху базується на тому, що аристократи, використовуючи найновіші досягнення медицини можуть продовжити собі життя до 500 років в той час як простолюдини проживають звичайне коротке людське життя. Проте особисто для К.Крахна ця назва означала також і особистий потяг до знищення усього сущого, танатофілії, патологічного потягу до смерті.

От ця сама патологія і врятувала Н.Махна від неминучої загибелі. Справа в тому, що на території галактичної імперії з бездонних глибин простору з’явився невідомий космічний агресивний розумний організм, космічних же розмірів. Вчені охрестили його Плямою, або Латкою, що задля харчування у вигляді велетенської пилової хмари нападала на цілі планети, висисаючи з них енергію життя. Пляма пожирала людські душі, але душевні якості Крахно були настільки погані, що Пляма погребувала ними і виплюнула свідомість Кастора назад до тіла. Отямившись Крахно виявив у себе психократичні здібності, що розвинулися внаслідок контакту з нелюдським розумом. Анархіст тепер міг підкоряти собі волю інших людей ментальним шляхом, ламати їх особистості перетворюючи в слухняних виконавців своїх вказівок. Йому вдається дістатися до столиці галактичної імперії де він розвиває бурхливу антидержавну діяльність засновуючи анархістське підпілля.

Прихильники безвладдя, що посилюють свої позиції серед нижчих класів турбують всемогутню політичну поліцію проте жоден шпигун не може втілитися в організацію бо Крахно читає їхні думки коли захоче і примушує перед докладом начальству кінчати своє життя самогубством. Тоді шеф поліції засилає до Крахна головного героя роману молодого (насправді, вдвічі старшого за Крахна) аристократа герцога-полковника Джандрака Санського, якого небезпідставно запідозрюють в опортунізмі і бонапартистських задумах. Поліцейські плани начебто безпрограшні. Якщо Джандрак справиться з завданням, то анархістська організація буде викрита. Це можливо тому що коханка герцога стала крахновкою. Якщо ж Крахно укоськає і Джандрака то жалю мало, це слизький тип і скоріше за все таємний ворог. Проте поліціянт не знає про парапсихологічні здібності Крахна, а той безпомилково вгадує в Джандраку дворушника і зав’язує з ним зв’язки, що з часом переходять в дружні стосунки.

Ця дружба справді дивна, товаришуючи з Джандраком Кастор продовжує залишатися непримиренним ворогом аристократії. Ще на Караулі Крахно уславився тим, що влаштував вибух у театрі вбивши цілу сім’ю вельмож. В столиці ж він організовує таємні лабораторії аби винищити аристократів з допомогою генетичної зброї, яка вражала б усих старших віком за 100-150 років про що Джандрак поки що не знає. Зате Крахно не знає, що Джандрак продовжує залишатися начальником ескадрилії космічних кораблів новітнього типу, що саме проходять остаточні випробування. “Молодий” герцог має на них свою агентуру і плекає надіє підняти бунт і спробувати стати самостійним володарем однієї з зоряних систем.

Тим часом представникам опозиції вдається вступити в контакт з Плямою і нацькувати її на своїх ворогів підписавши своєрідну угоду. Пляма буде співіснувати з людством лише на умовах якщо останнє буде харчувати її спермою та яйцеклітинами, а також в якості закуски приреченими на смерть злочинцями. За допомоги космічного монстра опозиція отримує блискучу перемогу над супротивниками і захопивши владу починає вести себе ще більш диктаторськи аніж її попередник, обкладаючи підданих принизливим податком. Джандрак Санський, який на протязі роману весь час зростає в моральному плані з презирством відкидає пропозицію про співпрацю з новою владою та її союзником і потрапляє до тюрми. Звідти він тікає за допомоги відданих йому солдат і разом з товаришем по нещастю, відомим істориком Греймом Лібером, прямує до анархістів.

Анархісти саме переїздять зі столиці в провінцію. Вони захопили залізничну станцію і вантажаться на потяги. Крахно відчуває ментальний зв’язок з Плямою, що оповила планету, жорстоко мучиться і робить спроби суїциду, так що його соратники пильно прислідковують за вождем. Джандрак робить Крахну пропозицію – об’єднати зусилля, його, Лібера та Крахна. Анархісти з пригодами добираються до випробовувальної бази космічних кораблів де агентура герцога саме піднімає повстання. Флот нової опозиції захоплює одну з планетних систем з потужним поясом астероїдів, укріплюється там і починає масовану антидержавну пропаганду на всих каналах успішно відбиваючи атаки можновладців.

Врешті-решт новий володар імперії – принц Передан робить Джандраку та С( пропозицію за казенний кошт і харчі переселитися в сусідню галактику, альтернативою, обіцяючи лише нескінченну війну. Повстанці погоджуються, приймають державну допомогу і вирушають у путь цілим переселенським флотом. По дорозі їх наздоганяє Пляма і хрум-хрум, пожирає душі авантюристів, але Кастор Крахно випльовується вдруге і отямившись, нестримно регочучи, спрямовує космічний корабель додому, до нових пригод во ім’я анархії.

При цьому танатофіл, на справах виходить не таким вже й поганим. Він дбає про товаришів, веде скромний образ життя, прислухається до голосу розважливості, кримінальних злочинів не скоює і є навіть більш привабливим аніж представники аристократії.

От такий образ створила нестримна уява англійського прозаїка. До реального образу Н.Махно він, звичайно, не має жодного відношення і тому задум автора помістити гуляйпільського батька в умови “космічної опери” може здатися невдало виконаним. Проте у Б.Бейлі є виправдання. Він писав відштовхуючись від того матеріалу, що був у нього під рукою. Вимагати проведення ґрунтовних історичних досліджень від письменника-фантаста не варто. А на початок 70-х років, про Н.Махна, крім анархістських апологій розміром в статтю, було видано хіба що недолугу розвідку літератора Д.Герена [8]. Інші роботи взагалі містили в собі суцільний негатив. Найкращим представником пасквільного напряму в тогочасній махновській історіографії може вважатися книга В.Петерса “Нестор Махно: життя анархіста” [10], яку Б.Бейлі здається читав, тому він і наголошує на бідному дитинстві свого персонажа, ницості душі Кастора Івановича, його ненависті до аристократії та психократичних здібностях також.

Майкл Муркок в плані читацької популярності випереджає свого коллегу. Народився майбутній письменник в 1939 р. Професійно займався музикою як композитор і поп-виконавець. Перша публікація була здійснена в 1957 р. З цього ж року М.Муркок працював редактором кількох журналів. За переконаннями письменник є політичним радикалом, зокрема автором брошури «Відхід від свободи: ерозія демократії в сучасній Британії» (1983). М.Муркок є автором більш як 50 романів і одним з основоположників надзвичайно популярного в сьогоденні піджанру “фентезі”. Слава прийшла до М.Муркока в 1964 р. коли він очолив британський журнал наукової фантастики «Нові світи» («New World»), що на ціле десятиліття перетворився в друковану трибуну руху «Нової хвилі». В 1967 р. за повість «Це людина» М.Муркок був нагороджений премією «Хьюго», за кращу повість року англо-американської фантастики. В цьому ж році він отримує Британську премію фентезі за «загальний вклад в розвиток жанру» [5;400]. М.Муркок у десятках своїх творів створив концепцію мультивсесвіту в кожному вимірі якого діють притаманні лише йому, але типологічно схожі між собою архетипічні персонажі, наприклад герой-надлюдина («вічний чемпіон»). До цієї «суперсерії» належить і цікавий для нас роман «Сталевий цар» (“Steel Tsar”) написаний в 1981-1982 pр. Окремо зазначимо, що М.Муркок як ніхто з інших англо-американських фантастів не цурається в своїх романах вводити персонажів-українців та робити Україну місцем подій своїх творів, але це тема для окремої розмови і окремої статті. Тому, його увага до образу Н.Махна закономірна: політичний радикалізм і неокозацький романтизм останнього зачепив певні струни в душі старіючого метра.

Роман є завершальною частиною трилогії «Кочовики часу», що була започаткована ще в 1971 р. Події відбуваються в альтернативному вимірі, де події світової історії розвивалися дещо інакше, аніж це було насправді. Наприклад, в Росії революція закінчилася на фазі лютневої революції 1917 р., а в повітроплаванні і військовій техніці бурхливо розвинулося дирижаблебудування. Дія роману відбувається десь в 30-х роках альтернативного ХХ століття в яке потрапляє людина нашого з вами ХХ століття полковник британських колоніальних військ Освальд Бастейбл. В альтернативному світі він знаходить своє кохання і неймовірні пригоди ставши членом екіпажу дирижабля для спеціальних доручень. Вітром пригод Бастейбла з його друзями заносить на Україну де його повітряний корабель беруть на абордаж летючі команди козаків Нестора Махна. Потрапивши в полон Бастейбл зустрічається з Батьком який вводить англійця в курс подій і поводиться з ним чемно також і через те, що виявляється давнім знайомим. Махно разом з Бастейблом сидів у таборі для переміщених осіб у Токіо. Отже, зі слів Махно Україна знаходиться в стані війни з демократичною Росією. Війська повсталих українських козаків шляхом політичних інтриг очолює випадкова людина. Це підступний авантюрист і демагог Йосип Джугашвілі. «Сталевим царем» його називають через те, що він постійно носить металічний декоративний шолом-маску з зображенням обличчя, щоб приховати під ним свою обсмалену з усих боків пику. Звичайно, ніяка незалежність України Сталіну непотрібна, він просто використовує політичну ситуацію в своїх інтересах. Задля цього він вступає в союз з козаками-анархістами Нестора Махна обіцяючи йому після перемоги достатню територію для запровадження анархічного устрою.

Об’єднаний флот козаків, за участю дирижабля Бастейбла, б’є росіян в хвіст і в гриву домагаючись повної перемоги. Проте відразу по цьому підступний Джугашвілі таємно наказує провести атомне бомбардування Гуляй-Поля. Дізнавшись про це англійці допомагають махновцям, з якими вони вже встигли потоваришувати, уникнути своєї долі і зламати задуми тирана, що їм і вдається врешті-решт зробити. Козаки-анархісти радіють і приступають до мирного життя, а чорний дирижабль несе героя до нових пригод.

Махно Муркока і Крахно Бейлі це фактично антиподи. Важливим є те, що у М.Муркока Н.Махно - позитивний персонаж, що не скажеш про Кастора. Звичайно він сповідує радикальні політичні погляди, але в побуті це розважлива, порядна і смілива людина, що прагне свободи для співгромадян.

Чому автори робили настільки різний підхід в оцінці нашого героя? Відповідь проста. Тому, що автори читали різні книжки про Н.Махна. Так, наприклад, М.Муркок у ході підготовки роману мав змогу ознайомитися з ґрунтовною працею англо-американського історика українського походження Майкла Палія, що фактично реабілітувала Н.Махна перед академічною наукою [9]. І взагалі в політичній теорії і історії М.Муркок є підкованим набагато краще Б.Бейлі і анархізм його аж ніяк не лякає. Він знає, що це не хаос, а спроба побудови соціальної гармонії у суспільстві. Можливо що М.Муркок саме тому і увів свого Н.Махна в роман, щоб реабілітувати цього персонажа перед очима прихильників жанру після роману Б.Бейлі. Автори безумовно знали один одного обертаючись в одних колах, були майже однолітками і, здається, деякий час перебували в родинних зв’язках. Письменниця Хіларі Бейлі була в 1967-1978 роках другою дружиною тричі одруженого М.Муркока [5;399].

Отже, на прикладі двох відомих англійських письменників-фантастів ми з вами маємо унікальний приклад зацікавлення українським історичним діячем з боку іноземних літераторів, що є своєрідним показником популярності України на Заході і кола інтересів західного читача. Наявність великих розбіжностей між реальними історичними подіями і подіями описаними в фантастичних романах ніякої шкоди іміджу України на міжнародній арені не завдасть, скоріше навпаки. В нас на Батьківщині подібні твори розцінюються як добрий жарт і тішать національне самолюбство в хорошому розумінні цього слова.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1. Бейли Б. Звездный вирус. Империя двух миров. Фактор аннигиляции: Романы. – М.: ООО «Издательство АСТ», 2003. – 510 с. (серия «Координаты чудес»)

2. Брандис Е., Дмитриевский В. Неизбежность фантастики // Нева. – 1975. – № 7. – С.142-151.

Де Лорка Ф. Месть гуру // В обьятиях циклопа. Сб. криминально-фантастических романов с привидениями. – К.: «Спалах» ЛТД, 1993. – С.3-78. (сер. «Gespenster – Krimi»)

3. Есенин С. Страна негодяев // Сочинения. – М.: Художественная литература, 1991. – С.361-402.

4. Муркок М. Кочевники времени. – М.: Эксмо-ПРЕСС, 2001.

5. Энциклопедия фантастики: Кто есть кто (под ред. В.Гакова). – Минск: ИКО «Галаксиас», 1995. – 694 с.

6. Ashley M. The Writtings of Barrington J. Bayley. – London, 1981.

7. Cohn-Bendit D. Obsolete communism, the left-wing alternative. – New York: Mc.Grau-Hill, 1968. – 266 p.

8. Guerin G. Anarchismus. Begriff und Praxis. – Frankfurt am Main, 1969.

9. Paliy M. The anarchism of Nestor Makhno, 1918-1921: An aspect of the Ukrainian Revolution. – Seattle and London: Universiti of Washington Press, 1976. – 428 p.

10. Peters V. Nestor Makhno: The life of an anarchist. – Winnipeg: Echo Book, 1970. – 389 р.

11. Schmidt M. A makhnovist in Africa // Zabulaba (Journal of Southem African Revolutionary Anarchism). – 2004. – № 3. – С.8-12.