Новости
Махновцы
Статьи
Книги и публикации
Фотоальбом
Видео
всё прочее...
Общение
Ссылки
Поиск
Контакты
О нас


Рассылка:


Избранная
или
Стартовая











Володимир Чоп

РАННЯ БІОГРАФІЯ НЕСТОРА МАХНА: ДЖЕРЕЛА ТА ІСТОРІОГРАФІЯ

Історія української революції та національно-визвольних змагань 1917-1923 рр. вивчена вкрай нерівномірно. В той час як історія київських урядів, протягом минулого століття, була досить докладно проаналізована в загальних та спеціальних працях, історія українського повстанського руху продовжує залишатися явищем малодослідженим. Низка прикрих лакун помітна в ній навіть серед традиційних напрямків дослідження, таких, наприклад, як персоналії видатних особистостей. Обмеженість наших знань про них, навіть найвідоміших повстанських лідерів відразу впадає у око, не кажучи вже про тих, що не встигли на всеукраїнському рівні уславити свої імена. Загальна чисельність повстанських ватажків складає кількасот чоловік, але всі їх життєписи мають, нині, одну спільну рису. Докладні відомості про їх ранню, дореволюційну біографію практично невідомі.

Поряд із цією невтішною констатацією, зазначимо, що вплив українського повстанства на хід історичних подій і масштаби скоєних його ватажками справ, безумовно, варті поваги сучасного суспільства. Тому здобуття додаткових відомостей про цих людей є своєрідною шаною, відданням честі нашим предкам. Проведення ґрунтовних біографічних досліджень у цьому напрямку повинно стати одним із важливих завдань української історичної науки. Незадовільний же стан наших знань, в даній проблематиці, обумовлений кількома причинами. По-перше, переважна більшість повстанських отаманів вийшли з нижчих верств українського суспільства, життя яких було відносно слабо задокументовано. По-друге, в роки війни розповсюдження інформації приватного характеру, навіть у найближчому колі соратників було небезпечним для родичів і друзів отамана. Врешті-решт після загальної поразки руху втрати повстанців були настільки значними, що про дореволюційне життя-буття його учасників часто вже просто нікому було розповідати.

Ситуація, що склалася, вимагає свого виправлення шляхом проведення наполегливої пошукової роботи джерел, а вже відомі матеріали ХІХ - початку ХХ ст. мають бути піддані всебічному джерелознавчому аналізу. З існуючого на сьогоднішній день доробку можна назвати лише роботи письменника Р.Коваля [46], істориків В.Савченка [60] та В.Горака [38], але не більше. Це лише початок великої роботи, яку належить зробити.

Проте серед повстанського загалу є виняток. Це найбільш відомий і впливовий ватажок. Людина, що власною особою, значною мірою, персоніфікувала весь український повстанський рух, не дивлячись на розбіжності в політичній орієнтації угруповань. Протягом багатьох років в історіографії революційної доби постать Нестора Махна була унікальною ще і тому, що він був єдиним діячем повстанського руху обставини життя якого вважалися історикам добре відомими.

Проте наявність кількох докладних джерел із дитячих та юнацьких років майбутнього отамана таїла в собі приховану небезпеку. Дослідження ранньої біографії Н.Махна десятиліттями опиралося на використанні джерел із надзвичайно низькою автентичністю, запозичених із мемуарного комплексу російської еміграції. Російськомовна еміграційна література й публіцистика відрізнялися від своїх українських чи радянських аналогів тим, що завжди, від початку свого існування, надавали великої ваги фактам саме особистого життя історичних персон, в той час як революційна публіцистика й мемуаристика вважали повідомлення такої інформації своєрідним виявом нескромності і самолюбства, публікуючи в першу чергу розповіді про спільну справу і боротьбу, а не про особисте життя та ще й у старорежимні часи.

Завдяки цій обставині першопочатковим комплексом джерел із ранньої біографії Н.Махна стали опубліковані в 1921-1922 рр. праці О.Вєтлугіна (В.Риндзюна) [29], М.Герасименка [35] та Г.Ігреньова [43], що значною мірою базувалися на даних легендарного характеру з вкрапленнями свідомої дезінформації, яка була невід'ємною частиною інформаційної війни з "махновщиною".

Першим великим за обсягом джерелом для європейського загалу став нарис М.Герасименко "Махно", що вийшов у Берліні 1922 р. В подальшому ставленні дослідників до цього твору дуже велику роль відіграв фактор першості. М.Герасименко випередив своїм нарисом не те що істориків, а навіть самих махновців, що в цей час активно готували до друку "Історію махновського руху" П.Аршинова. Певну рекламу нарису зробила спроба адвоката Я.Ягудзинського долучити його до матеріалів виправдання на судовому процесі над Н.Махном і його наближеними у Варшаві в 1923 р. Суд відхилив пропозицію адвоката, нарис М.Герасименка у якості документів виправдання не розглядався, але справу реклами було зроблено. Причому сам Н.Махно до суду нарис М.Герасименка прочитати не зміг, а потім уже було пізно. Незважаючи на те, що Н.Махно прилюдно називав твір М.Герасименка "нісенітницею" той став широко відомий і цитований як у Європі, так і в СРСР. Свою роль зіграла в цьому і та обставина, що полковник М.Герасименко був перевербований в еміграції радянською агентурою. Принаймні він притягався за це до судової відповідальності в Чехословаччині в середині 20-х рр. ХХ ст.

Отже, в 1927 р. текст нарису було видано окремою брошурою в СРСР, а наступного року перевидано вдруге. При цьому була змінена назва твору і його якість. Матеріал став називатися "Батько Махно. Мемуари білогвардійця" і вийшов під редакцією та з передмовою історика П.Щоголєва, спеціаліста з російської історії ХІХ ст., що надало публікації певної солідності [36; с.3-8].

Легкість авторського викладу і постійне звертання автора до обставин приватного життя Н.Махна викликало безпрецедентне у махнознавстві використання цього джерела письменниками, публіцистами і врешті-решт професійними істориками по обидва боки радянського кордону до ХХІ ст. включно. В часи "перебудови" текст твору М.Герасименко був більше десяти разів передрукований в радянській періодиці різного рівня та вийшов кількома перевиданнями. Досить докладну інформацію М.Герасименка, що міститься в розділі "Махно до революції 1917 року", можливо подати в наступному стислому переказі.

Згідно авторській версії Н.Махно народився в 1884 р. в сім'ї малоземельного селянина-бідняка, який займався скуповуванням худоби й свиней на замовлення маріупольських м'ясників. До 11 років Нестор, що паралельно відвідував земську школу, допомагав батьку в розтягуванні свинячих туш, а потім його відрядили до Маріуполя в навчання, прикажчиком у галантерейний магазин. Тут, мстивий і замкнутий у собі хлопчина, зарекомендував себе підлим і таємним хуліганом. Вигнаного з роботи, побитого батьком Нестора віддали в типографію для навчання справі набірника. Ця наука припала йому до душі, він освоїв типографську роботу, почав навчатися, і зустрівся тут із своїм учителем-анархістом В.Воліним (Ейхенбаумом). Згодом Н.Махно здав іспит на сільського вчителя і після недовгої роботи в одному із сіл повернувся до Гуляй-Поля. Удома він організував молодіжну банду, яка громила погреби односельців, шантажувала весільні кортежі і стала фактичним господарем села, також і через те, що Н.Махно завів дружні стосунки з місцевими поліційними чинами. Згодом в 1906 р., під час революційних подій, Н.Махно організував напад на Бердянське повітове казначейство, із потрійним убивством, за що і потрапив на каторгу.

Вже при перших нерішучих спробах наукового аналізу цього твору виявилося що він не є ані історичним дослідженням, ані "мемуарами білогвардійця", а є своєрідною колекцією чуток, авторських гіпотез і неперевіреної,, інформації у постачанні якої праця М.Герасименка стала своєрідним чемпіоном. Принаймні до ранньої біографії Н.Махна версію подій запропоновану М.Герасименком застосовувати не можна взагалі.

А втім свідомим брехуном автор ніяк не був. Крім зібраних чуток, що бурхливо поширювалися Україною, М.Герасименко мав досить солідних, на його думку, інформаторів. Це були повстанці заслані Н.Махном навесні 1920 р. на службу до Руської армії генерала П.Врангеля. Скориставшись пропозиціями генерала Я.Слащова, П.Врангель намагався переманити на свій бік махновців для спільної антибільшовицької боротьби. Дізнавшись про подібні наміри Н.Махно повів із білогвардійцями на диво підступну гру. Кілька отаманів перейшли на їх бік і запевнили останніх у своїй лояльності, почавши формувати з колишніх повстанців і селян "бригаду імені Батька Махна". В середині жовтня 1920 р. ця бригада відкрила фронт наступаючим підрозділам Революційної повстанської армії України /махновців/ (РПАУ/м/), що і стало головною причиною втрати білогвардійцями Північної Таврії та їх поспішного відступу за Перекоп.

Одним із цих отаманів-перевертнів і був інформатор М.Герасименка - Микита Чалий [36; c.14]. Цей отаман місцевого значення розказував М.Герасименку свідому неправду, що накладалася на якість особисті амбіції. Подробиць із приватного життя молодого Н.Махна М.Чалий не міг знати хоча б тому, що не був ні близьким його знайомим, ні гуляйпільцем за народженням. За походженням це був селянин-середняк із с. Заливного, розташованого зараз у межах Новомиколаївського району Запорізької області. Очолюваний ним загін в основному діяв у районі південніше ст. Синельникове [58; с.44], а то і взагалі в правобережній частині Катеринославської губернії [61; с.395 ]. В розмовах з істориком-аматором М.Чалий видавав себе за колишнього матроса-потьомкінця, розказував історії про тюремне життя Н.Махна і свої з ним сумісні поневіряння на Акатуйській каторзі. Інший махновець - В.Білаш в біографічних довідках до своїх спогадів називав М.Чалого "політично недалекою людиною" [25; с.588] і напевно, не тільки політично. Як би там не було, М.Чалий з компанією водили за носа М.Герасименка, зовсім не підозрюючи що М.Герасименко з допомогою їх байок водитиме за носа істориків на протязі кількох десятиліть.

Чому сьогодні можна говорити про те, що М.Герасименко склав запропоновану ним публіці біографію Н.Махна зі слів саме цих махновців? Це видно хоча б із того, що "біографія" Н.Махна складена зі шматків біографій двох наближених до Батька повстанців, конкретну інформацію, про яких могли знати лише махновці. Йдеться по перше, про особистого друга Н.Махна, його заступника ("ад'ютанта" за махновською термінологією) Григорія Василевського, який, справді, був сином скупника-свиней в Гуляй-Полі [25; с.581]. Інша складова, це відомості з життя останнього начальника штабу повстанської армії Олександра Тарановського, що був родом з Маріупольщини і, переселившись у молодості до Гуляй-Поля, довго працював прикажчиком у гуляйпільських крамницях [74; с.275].

Рік народження 1884 було взято М.Герасименком довільно, але з таким розрахунком, щоб до революції 1905 р. Н.Махно повинен був устигнути здати іспит на посаду сільського вчителя. Версія, щодо того, що Н.Махно за фахом сільський учитель була широковідома ще з 1919 р. і багато ким вважалася незаперечною. В літературу її в 1921 р. увів, вже згадуваний вище, емігрантський публіцист О.Вєтлугін [29; с.31]. Заключним компонентом розповіді стали чутки про діяльність в Гуляй-Полі анархістської організації "Союз бідних хліборобів", культпросвітницька і терористична діяльність якої у чутках трансформувалася в розбишацькі дії збіговиська сільських хуліганів.

Причини, що привели Н.Махна на каторгу в російській емігрантській літературі взагалі є темою для окремої розмови. Так згідно повідомлення колишнього катеринославця Г.Ігреньова Н.Махно з корисливих почуттів убив рідного брата [44; с.188] . О.Вєтлугін заперечує це твердження, висуваючи версію вбивства з невідомих причин повітового предводителя дворянства [29; с.32]. Врешті-решт Олена Ізвольська, дочка колишнього царського посла у Франції вточнила і причину цього вчинку, повітовий предводитель "мав необережність прийти перевірити деякі підозрілі рахунки [77; с.287]. При цьому зазначимо, що повітовим предводителем олександрівського дворянства на початку ХХ ст. був відомий український вчений і етнограф Яків Новицький, якого ніхто не рубав сокирою і який справді бачив Н.Махна, тільки вже в 1919 р., а помер учений в 1925 р. [72; с.106]

Здавалося б склалася ситуація коли обурені подібною інтерпретацією подій анархісти та вцілілі махновці повинні були докласти чималі зусилля для ознайомлення громадськості з власною версією ранньої біографії свого лідера. Проте у книзі П.Аршинова, автор повідомив про юність Н.Махно факти обсягом лише в один абзац [23; с.51 ]. Враховуючи, що інформатором П.Аршинова був сам Н.Махно можна стверджувати, що він особисто не захотів надавати автору докладні відомості про себе. Розуміння того факту, що за шість років сумісного тюремного ув'язнення в одній камері, а потім за два роки сумісного фронтового життя Н.Махно практично нічого не розповів П.Аршинову про своє особисте життя, ставить під дуже серйозний сумнів традиційне сприймання П.Аршинова як "ідейного учителя" чи "наставника" Н.Махна. Для того аби заповнити у своїй книзі пробіл, пов'язаний з молодими роками лідера руху, П.Аршинову довелося скористатися даними з "Записок" Н.Махна. Писати їх Батько почав, до речі, саме для потреби "Історії махновського руху", проте збірки матеріалів, що передавалися П.Аршинову чотири рази втрачалися останнім протягом 1919-1921 рр. Особливо болючою була втрата 1921 року коли в Харкові, на конспіративній квартирі, чекісти захопили махновський архів переданий П.Аршинову в грудні 1920 р. [23; с.29] Врешті-решт, після свого планового використання, в 1923 рр. паралельно з книгою П.Аршинова, "Записки" Н.Махно вийшли самостійно в першому номері берлінського часопису "Анархический вестник" [55; №1]. Копії цих записок автобіографічного характеру при бажанні можна знайти й у фондах ЦДАВОВУ [12; арк.1-2].

Інформація, наведена в "Записках", має вкрай загальний характер без будь-якої конкретики й переліку пригод. Інші публікації Н.Махна теж не відзначалися інформативністю в потрібному нам періоді. Так, у трьох книгах своїх мемуарів, написаних в 1926-1934 рр. Н.Махно лише в одному епізоді описує події, що мали місце до 1911 р., а саме в 1909 р. коли стражники під час арешту Н.Махна брутально обшукали його стару матір [54; Кн.1., с.21]. У статтях, що друкувалися в російськомовних анархістських виданнях Європи розгорнутих повідомлень про свою молодість Н.Махно теж не робив.

Здавалося, що на цьому можна поставити крапку. Н.Махно, із якихось причин, про себе писати не хотів і не писав. Проте в такий стан справ повірили не всі. Французький історик українського походження Олександр Скирда в ході евристичної роботи, перебираючи, на перший погляд, однотипні передруки одних і тих самих "записок" Н.Махна, що публікувалися в малотиражних американських анархістських часописах таки знайшов досить докладні спогади Н.Махна про свої молоді роки, що були опубліковані, і частково навіть перекладені на іноземні мови, в журналах "Американские известия" (1923) та "Рассвет" (1925). На основі цих матеріалів мемуарного плану О.Скирда і написав другий та третій розділи своєї монографії, що кардинально відрізняються за своїм змістом від аналогічних розділів у працях інших істориків [77; с.18-26 ]. Але, книга О.Скирди вийшла своїм першим виданням лише в 1982 р. До цього в Європі вважалося, що про свої дитячі та юнацькі роки Н.Махно чомусь згадує вкрай неохоче. Обставина ця відразу ускладнила ситуацію. У дослідників з' явилися підозри в умисному небажанні Н.Махна говорити про свої молоді роки. Махновська скромність та лаконізм почали сприйматися як намагання замовчати компрометуючі обставини повідомлені іншими авторами та як спроба реабілітації Н.Махна з допомогою вигаданої, а тому слаболегендованої інформації. Символом поразки анархістів у змаганні з "мемуарами білогвардійців" стала ситуація, коли вказані М.Герасименком дати і події стали витісняти з історіографії дані подані безпосередньо самим Н.Махно. Висновки, дійти яких можливо лише при використані інформації з твору М.Герасименка, можна знайти будь-де, навіть в узагальнюючих працях зарубіжних радянологів з історії СРСР, наприклад, Е.Карра [45; с.378 ].

Зіграла свою роль і та обставина, що інформація про перше двадцятиліття життя Н.Махна, яку повідомили він сам та П.Аршинов [23; с.51] уяви публіки не вражала. Вона була неефектною в порівнянні з розповідями М.Герасименка та К ° про зарізаних свиней та поламані аршини. Серед публіки на цей час уже запанувало чітке уявлення про те, що в житті такої особистості як Н.Махно просто не могло не бути кримінальних, чи романтичних пригод. Як образно висловився М.Алданов: "…література давно його (Н.Махна - В.Ч.) собі привласнила. Описували його й емігрантські белетристи, і радянські, і іноземні. Для іноземних він був справжнім скарбом. І прізвище його, і титул, і назва його столиці Гуляй-Поле, все, наче навмисно, було у хвацькому, чорноземно-шашличному стилі. Для повноти художнього ефекту Махно повинен був би виявитися незаконним сином царського улюбленця, князя Ладісласа Ірімова. Махно по стилю був у найвищому ступені Batelier de la Volga - краще просто і бажати годі" [21; с.29].

Марка Алданова взагалі можна назвати найбільш об'єктивним і виваженим дослідником біографії Н.Махно серед російських емігрантських авторів. Відомий письменник-історик звернувся до махновської тематики в нарисі "Вибух у Леонтієвському перевулку", що був надрукований паризькою російськомовною газетою "Последние новости" у лютому 1936 р. М.Алданов наступним чином узагальнив ситуацію, що склалася в європейській історіографії відносно фігури Н.Махна: "по суті, ми майже нічого про нього взагалі не знаємо. Згідно одних свідчень - він син малоземельного селянина, по іншим - син дрібного торгівця. Герасименко розповідає про його дитинство в маріупольській галантерейній лавці і 40 обламаних на його голові аршинах. По свідченням Аршинова в дитинстві Н.Махно був пастухом. Прийнятна версія говорить, що він за фахом шкільний учитель. Але в Кубаніні (тобто в книзі М.Кубаніна "Махновщина" - В.Ч.) говориться, що він був малярем. Потрапив він на каторгу чи то за вбивство пристава, чи то за пограбування Бердянського повітового банку [21; с.30 ].

Досить довгий час через обмежену кількість джерел із ранньої біографії Н.Махна критичне ставлення до них виражалося в тому, що автори просто не сприймали ці повідомлення. Уже згадуваний М.Алданов називав їх не інакше як "художнім нагромадженням жахів" [21; с.31]. Ряд сучасних дослідників вирішили знайти компроміс у ситуації з використанням повідомленого російськими емігрантами, який полягав у вибірковому використанні фактів. Якщо, наприклад, дані сповіщені М.Герасименком не відповідали інформації з віднайдених архівних документів, або інших більш автентичних джерел, то вони відкидалися. Але якщо таких на час написання твору знайдено не було, тоді М.Герасименко використовувався і надалі. Характерним прикладом є описи галантерейної науки Н.Махна, які затрималися в історіографії до кінця ХХ ст.

Але навіть такий підхід був нехарактерний для більшості випадків. Назагал критичне ставлення до цих джерел було відсутнє, повідомлення російських емігрантів сприймалися на віру беззастережно. Пережитки подібного підходу подекуди залишилися в російській історіографії і до сьогодні. Наприклад, в журналі "Москва" Б.Лавров переконливо пише про те як Н.Махно ще в дитинстві став затятим колієм, який, не дивлячись, на молоді літа в мент, з одного удару, вганяв ножаку прямо в свиняче серце і як йому став у пригоді цей талант, коли Н.Махно зайнявся революційною діяльністю [51; с.127 ].

Але що ми обступили одного Герасименка? Як відносно інших повідомлень? Інші білоемігрантські автори не давали у своїх творах настільки докладних описів життя Н.Махна до революції 1917 р., але, на жаль, їх уривчасті повідомлення за рівнем достовірності нічим не кращі за М.Герасименка, і висновки сучасних істориків зроблені на базі повідомленого ними нічим не кращі за герасименківські. Так, в одному з останніх позитивістських досліджень громадянської війни, книзі В.Шамбарова "Білогвардійщина" (М., 2002) можна прочитати, що Н.Махно був засуджений за убивство вже в 13-річному віці [69; с.190]. Як автор прийшов до подібного, досить страшнуватого висновку? Шляхом поєднання двох свідчень. Повідомлення Г.Ігреньова, про те, що вперше за убивство Н.Махно був засуджений в 1902 р. [44; с.187] І традиційного в радянській історіографії року народження Н.Махна - 1889. От і отримуйте 13-річного тінейджера-убивцю. Є, щоправда, одне але, в 1902 р. ніякого убивства Н.Махно не скоював, і народився він зовсім не в 1889 році.

Але чому тоді цього не знає О.Шамбаров? Тому що він просто працює в загальному руслі сучасної російської історіографії революційного періоду, для якої характерно незнання і не використання останніх напрацювань з теми зробленими їх українськими колегами. Тримаючись цієї традиції навіть у досвідченого історика рано чи пізно виникне ілюзія "історичного туману". Так відомий російський дослідник С.Семанов повідомляє: "перші тридцять років його (Н.Махна - В.Ч.) життя взагалі сховані в історичному тумані, який уже навряд коли вдасться розвіяти" [64; с.17]. Вже згадуваний вище В.Шамбаров після одкровень про малолітнього убивцю продовжує: "далі в його біографії суцільний туман" [69; с.190].

Проте вітчизняні спеціалісти з цікавого нам періоду ніякого туману не спостерігають. Знахідки нових джерел з ранньої біографії Н.Махна і застосування до вже відомих методики джерелознавчого аналізу дають можливість створити нову версію дореволюційного життєпису історичної особистості в порівнянні навіть з поглядами десятилітньої давності, зокрема, і з тими, що поділялися автором цих рядків [73; с.11-13 ].

Хронологічними рамками дослідження цілком доречно вибрати часовий відрізок між 1888 і 1911 роками. Це проміжок часу від народження Н.Махна і до досягнення ним повноліття (21 року) за нормами тогочасного російського законодавства. Саме в цей період проходило формування особистості повстанського лідера і закладалися засади його поведінки. Саме в цьому відтинку часу міститься відповідь на запитання, що підштовхнуло Н.Махна до революційної діяльності в її терористичному різновиді і навіть до фанатичної самопожертви. Які обставини життя й особливості характеру цьому сприяли?

Відразу хочеться відмести всі думки про не актуальність досліджень подібного роду, про їх непотрібність чи несвоєчасність. Доля Н.Махна була багато в чому типовою для українського села і дає можливість, принаймні часткового, розуміння загальної ситуації, розуміння прихованих механізмів українського повстанського руху, особливо його анархістського різновиду. Явища, яке стало абсолютною несподіванкою як для українських, так і для іноземних політиків. Так дослідження окремих життєвих дослідів, окремих індивідуумів може врешті-решт дати бачення соціально-психологічної обстановки в південноукраїнському селі на зламі ХІХ-ХХ століть.

З прочитаного вище вже стало зрозумілим, що рідко який етап в біографії Н.Махна зазнавав таких фальсифікацій, і настільки обтяжений впливами неперевіреної інформації, які будуть ще позначатися, напевно, не одне десятиліття. Своєрідним показником ситуації є випадок з встановленням точного місця народження і дати народження Н.Махна.

В перших радянських історичних довідниках 20-30-х рр. роком народження Н.Махна вказувався 1889, запозичений з книги П.Аршинова, що потрапила в СРСР в єдиному екземплярі і зберігалася у спецхрані Центральної наукової бібліотеки ім. В.Леніна в Москві. Цю дату вважав вірною і сам Н.Махно, який, як згодом виявилося, точної дати свого народження не знав. В розпорядженні істориків є фотокопія профспілкової анкети Н.Махно, заповненої в 1917 р. Даний документ був знайдений ще в 1920 р. і опублікований з пропагандистськими коментарями у вигляді листівки, задля того аби довести, що Н.Махно ніколи не був шкільним учителем [19; арк.50]. Згодом фотокопія цього документу стала відома широкому загалу, завдяки публікації в журналі "Огонек" в 1926 р. [39]

В цьому документі, датованому 3 листопада 1917 р., Н.Махно вказав свій вік - 28 років, що автоматично означає, що роком свого народження він вважав 1889. У своїх "записках" написаних в 1919-1921 рр. датою власного народження Н.Махно назвав 27 жовтня 1889 р. [55; №1, с.5] Родичі Н.Махна, що мешкали в Гуляй-Полі теж не надавали великого значення уточненню цієї дати, в свою чергу вважаючи, що Нестор народився "на Покрову", тобто 14 жовтня. Такої ж думки притримувалася і перша дружина Н.Махна - А.Васецька [74; с.158].

Але потім завдяки тріумфальній ході нарису М.Герасименка з'явилася нова дата - 1884 р. Її почали використовувати і закордонні довідкові видання, і радянські українські [70; с.561]. З часом почала вказуватися дата 27 жовтня 1884 р., що була простим механічним поєднанням числа й місяця першого варіанта з роком другого. Справа уточнення даних дещо зрушила з місця в 1967 р. коли у журналі "Вопросы истории", вийшла стаття С.Семанова "Махновщина и ее крах" [63; с.37]. Прочитавши її, редактор видавництва "Радянська енциклопедія", історик Ю.Шебалдін повідомив автора, що отримав довідку від Гуляйпільського загсу, згідно якої Н.Махно народився 27 жовтня 1888 р. С.Семанов саме писав статтю до "Великої радянської енциклопедії". Потрібний, п' ятнадцятий том виходив в 1974 р. [62; с.524 ]. Проте по виході його з друку автор помітив, що у статті вказана інша дата 17 (29) жовтня 1889 р. С.Семанов вимагав пояснень, і працівники редколегії, відповіли, що вирішили, що історик зробив випадкову помилку [64; с.17] . Проте московський історик гнівався дарма, і цей варіант датування виявився неточним, хоча і не настільки як попередні.

Одним із винуватців подібної ситуації стала мати Н.Махна - Явдоха Махно. У виписці з парафіяльної метричної книги, що служила тогочасним громадянам своєрідним замінником паспорта та інших офіційних документів дата народження її сина була вказана неправильно. І зроблено це було навмисно, можливо, що й із застосуванням хабара. Робилися подібні речі для того аби на рік продовжити дитинство своєму синові і відстрочити можливий час служби у війську. Для Нестора це було актуальним, удавшись у матір, він ріс малорослим підлітком.

Отже, вирішальним аргументом у вирішенні даної проблеми могли стати лише дані церковнопарафіяльної метричної книги ("метрики"), першого документу для всієї православної людності ХІХ ст. Незважаючи на вдавану обмеженість інформації, яка міститься в цьому документі, "метрика" може надати в наше розпорядження низку цікавих фактів: громадський статус як рідних так і хрещених батьків дитини, точні дати її народження та охрещення, відомості про священнослужителів, що звершили обряд і зробили відповідні реєстраційні записи. Завдяки правилу обов'язкової передачі в кінці кожного року одного примірника метричних записів до місцевого духовного управління ймовірність збереження даних метричних книг досить висока.

Першість у віднайденні даної інформації на сьогоднішній день є питанням суперечливим. Якщо вірити повідомленню З.Дубровського він зустрів виписку з метричної книги серед матеріалів Гуляйпільського районного краєзнавчого музею (ГРКМ), в "зошитах Ф.Куща" ще в кінці 70-х рр. ХХ ст. [ 20; с.54] Незалежне від першого відкриття дати згодом сталося в середині 80-х рр. ХХ ст. завдяки старанням працівників ДАЗО. Цікаве нам джерело знаходиться у фонді Р.-5593 (Колекція метричних книг реєстрації актів громадянського стану церков Запорізької області). Уперше дані метричної книги були введені в історіографію В.Волковинським у його публікаціях 1988-1989 рр. [31-32], рівно через сто років після здійснення записів.

Метрична книга за 1888 р. Христо-Воздвиженської церкви с. Гуляй-Поля (на обкладинці і в записах - "Гуляйполя") видавництва Московської синодальної типографії свідчить: день народження Н.Махно - 26 жовтня, день охрещення - 27 жовтня 1888 р. Батьки: державний селянин с. Гуляйполя Іван Радіонович Махно (записано з помилкою - Міхно) і його законна дружина Явдоха Матвіївна Махно. Обоє православні. Хрещені батьки: державний селянин с. Гуляй-Поле Григорій Герасимович Коваленко й солдатка Наталія Яківна Скнарьова. Священик Іоанн Стадницький. Диякон: Василь Семачівський [18; арк.82зв-83 ].

Записи зроблені російською мовою. Згідно вимог хронології, дати ХІХ ст. в перекладі на григоріанське літочислення вимагають різниці у дванадцять днів, тобто за новим стилем Н.Махно народився 7 листопада 1888 р. Нестор Махно виявився 217 немовлям чоловічої статі, що було хрещено і зареєстроване священнослужителями гуляйпільської Христо-Воздвиженської церкви в 1888 р. Підрахунок новонароджених чоловічих та жіночих душ йшов по окремим статтям.

Незважаючи на те що істина в цьому питанні встановлена в останньому наближенні дата народження Н.Махно, в окремих виданнях, по інерції продовжує вказуватися неправильно. З місцем народження ситуація ідентична. Некомпетентність деяких, здавалося б солідних видань, варта цитування. Так у довіднику М.Кутинського та І.Шишова "Некрополь України" наводиться наступне: "МАХНО Нестор Іванович (н. 26.Х.1884, с. Гуляйполе, тепер Криничанський р-н Дніпропетр. обл. - п. липень 1934, Париж, Франція; похований там само могила на паризькому цвинтарі Пер-Лашез, на надгробку напис зроблено на його прохання: "Радянський комуніст Нестор Майно." (виділення - В.Ч. ) [50; с.42 ] Будучи коректними, зауважимо тільки, що вірогідними в цій цитаті є лише перші три слова, а останнє є, напевно, наслідком друкарської помилки. Усе інше, що знаходиться між цими складовими абсолютно не відповідає історичній дійсності.

Окрім Криничанського району Дніпропетровської області в науковій літературі ще можна знайти свідчення про народження Н.Махна в с.Шагарово (нині - с. Марфополь, Гуляйпільського району Запорізької області). Подібна версія місця народження Н.Махна традиційно була поширена серед гуляйпільського населення, частина якого вважала Н.Махна "шагарянином". Н.Махно справді був дружній з "шагарянами", принаймні в його найближчому оточенні їх було двоє - кучер (їздовий) особистої тачанки Олександр Шевченко й товариш (заступник) командуючого армією Семен Каретник. В історичній літературі "шагарівську" точку зору у своїх роботах відстоював російський дослідник В.Комін [47; с.5].

Проте із записок Н.Махна тлумачиться, що народився він саме в Гуляй-Полі [57; с.31], йому вторить і П.Аршинов [23; с.51]. Опосередковано це підтверджують і записи в метричній книзі. Справа в тому, що с.Шагарово (Марфополь) розташоване на відстані майже у 10 км на південний-схід від центру Гуляй-Поля, а запис у метричній книзі точно вказує, що Н.Махно був охрищений уже на наступний день після народження. Припустити, що не особливо релігійний І.Махно, навіть будучи візником, на наступний день після пологів, в кінці жовтня місяця, повіз жінку з новонародженим немовлям до церкви на хрещення, досить молоймовірна. Інша справа, якщо родина Махно уже не той час перебралася в Гуляй-Поле на своє обійстя, від якого до Христо-Воздвиженської церкви можна було спокійно і не втомлюючись дійти навіть пішки.

Окрім вже згадуваних записів метричної книги комплекс джерел з перших десятиліть життя Н.Махна складають різні типи і види джерел: архівні документи, джерела особового характеру: дані мемуаристики, епістолярії, матеріали періодики, фондів краєзнавчих музеїв, лінгвістичні матеріали, зокрема, родинні перекази, фото-, аудіо- та відеоматеріали.

Серйозної шкоди рівню проваджуваних досліджень завдало свого часу політичне протистояння західної та радянської політичних систем. Зокрема, воно породило ситуацію роз' єднаності джерельних баз - західної та радянської. Західні дослідники, відтворюючи перші десятиліття "короля" українських партизан спиралися в основному на джерела мемуарного характеру. У свою чергу радянські історики надавали перевагу архівним документам. Елементарна, здається, потреба в об'єднанні комплексів до сьогоднішнього дня так і не здійснена. Більше того на цей фон у 90-х роках ХХ ст. наклалася ситуація роз' єднаності сучасних української та російської історіографій. Прикро, але факт, навіть солідні російські колеги махнознавці не використовують у своїх роботах новітні українські видання. Або з причини свого невідання про їх існування, через украй погану поінформованість, або просто через те, що не розуміють української мови і не бажають її вивчати .

Варто також зазначити, що значна частина документів які додатково могли б висвітлити епізоди з ранньої біографії Н.Махна на сьогодні істориками поки що не віднайдена, хоча про їх існування можна говорити з впевненістю. Ідеться, зокрема, про документи гуляйпільського поліційного управління, що в кінці березня 1917 р. потрапили в руки керівництва Гуляйпільської групи анархістів-комуністів (ГГАК). Керівництво гуляйпільської міліції утвореної після лютневої революції 1917 р. саме попрохало Н.Махна, що перебував тоді в Гуляй-Полі в якості опозиційного політика, допомогти їм розібратися в паперах місцевого поліційного архіву. ГГАК виділила для цього двох делегатів - Н.Махна та М.Калиниченка. В архіві повинні були міститися відомості про агентів поліції, що вистежували анархістів і їхні звіти. Документи були знайдені і Н.Махно забрав їх у Клуб анархістів [54; Кн.1. ,с.20-22] . Потім документи серед інших матеріалів особистого архіву Н.Махна були передані П.Аршинову, який, як уже згадувалося втратив їх на користь чекістів. Пошуки подібних матеріалів у відомчих архівосховищах СБУ-ФСБ РФ до сьогоднішнього дня представляють собою надзвичайно важко вирішувану проблему для українського дослідника.

Історія анархістської організації "Союз бідних хліборобів", до складу якої вступив 18-літній Н.Махно, на сьогоднішній день, теж продовжує залишатися малодослідженою. В доробку історіографії є лише кілька статей присвячених історії "союзу", з яких, на роль наукової, претендує лише праця Г.Новополіна, та і то відносно, бо була написана на основі одного лише судового звинувачувального акту і грішить відсутністю повноти [59]. В цілому увага дослідників до цієї спільноти була явно недостатньою аби повною мірою уявити і, як слід, дослідити практику і погляди перших гуляйпільських анархістів.

Розповіді про них не варто шукати навіть у новітніх підручниках краєзнавства і це при тому, що наслідки діяльності цієї організації для історії України були вражаючими. "Українська група хліборобів анархістів-комуністів", як називав її особисто Н.Махно [57; с.31] вперше в практиці учення створила прецедент довготривалого існування й функціонування масової селянської анархістської організації. Це також був удалий експеримент по українізації анархізму, його перше вдале прищеплення на український ґрунт. Для Н.Махна і багатьох інших повстанських командирів таємні зібрання молодих гуляйпільських анархістів стали першою школою конспірації й політграмоти. Тоді вперше були протягнуті нитки зв'язків "селянських" анархістів з анархістськими федераціями великих міст України й Росії, а також із зарубіжними анархістськими гуртками. Саме тоді були випробувані терористичні методи боротьби з державною адміністрацією і ефективність їх застосування задовольнила анархістів. Середовище сільської молодіжної громади, в якому функціонував "Союз бідних хліборобів" (СБХ) показало себе достатньо організованим, рішучим, і витривалим у підпільній боротьбі. Своїм "ідейним учителем" і натхненником Н.Махно вважав, не П.Аршинова, як традиційно вважають історики, а лідера "союзу" Вольдемара Антоні. "Махновщина" і український анархізм справді почалися в Гуляй-Полі, але не в 1918, а ще в 1905 році. Без прелюдії "Союзу бідних хліборобів" події на Півдні України в 1917-1921 рр. розвивалися б абсолютно інакше.

size=6>

Згідно традиції історія "Союзу бідних хліборобів" завжди розглядалася через призму участі в ній молодого Н.Махна. Участі досить неоднозначної. З одного боку, його поведінка начебто не годилася для конспіративної роботи, з іншого саме Н.Махно запропонував старшим товаришам використовувати практику терористів-смертників і навіть запропонував себе на цю роль. У статті "Гуляй-Поле в російській революції" (1929 р.), Н.Махно запевняв, що "швидко зайняв не останнє місце в бойовій… групі" [54; Т.2., с.181]. Проте настільки ці заяви відповідають дійсності? Перевірити це дозволяє об'ємний комплекс судово-слідчих документів карних установ Російської імперії, присвячений їх боротьбі з анархістським СБХ, який існував у Гуляй-Полі з 1905 по 1917 рік і піддався інтенсивним репресіям в проміжку між 1908-1911 роками.

Справи поліцейського розслідування присвячені гуляйпільським анархістам переважно знаходяться в Російському Державному Військовому архіві (РДВА) [3]. Однією з особливостей фондоутворення даного комплексу джерел стало те, що згідно чинного законодавства Російської імперії (Стаття 17 "Положення про посилену охорону") шістидесятиаркушна справа гуляйпільських анархістів була передана відзивом Міністра Внутрішніх Справ 21 жовтня 1909 р. на розгляд Військового Суду, для засудження винних по законам військового часу. Після завершення справи матеріали судового процесу були відправлені на зберігання в центральний відомчий архів столиці, де залишаються до сьогоднішнього часу.

Серед окремих документів судової справи виділяється Звинувачувальний акт Одеського окружного суду, від 14 грудня 1909 р. [3; арк.138-153], в якому поряд з іншими анархістами фігурує й особа Н.Махна. Зі змісту звинувачувального акту стають відомі деталі судового процесу над анархістами-хліборобами. Наприклад, той факт, що всі свої показання затримані взяли назад пояснивши їх подання знущаннями над ними з боку наглядачів. Справа розглядалася цілий рік [3; арк.159] Остаточний вирок суду було виголошено 19 березня 1911 р. Кожному окремому арештанту вирок було зачитано особисто.

Інші матеріали жандармської документації, в яких фігурує постать Н.Махна знаходимо у фондах Державного архіву Російської Федерації (ДАРФ) та Центрального державного історичного архіву України в м.Києві (ЦДІАК). Серед них, за своїм значенням, виділяється донесення № 9842 начальника Катеринославського губернського жандармського управління в департамент поліції від 5 вересня 1908 р. "Про затримання зграї розбійників у селі Гуляй-Полі Олександрівського повіту". Тут містяться свідчення про перший, з трьох, арештів Н.Махно, список вчинених анархістами експропріацій, заснований на показаннях зроблених під час їх допитів та склад "бойовиків" СБХ в якому зустрічаємо і прізвище Н.Махно [1; арк.10-12]. Велике значення для ранньої біографії Н.Махна має також його тюремна справа передана на нове місце ув 'язнення до Бутирської тюрми, що також зберігається в фондах ГАРФу [2] . Вона дає можливість дізнатися точні антропометричні дані Н.Махна в 21-річному віці.

Наявністю інформації подібного типу може похвалитися далеко не кожна історична особа. Антропометричні обміри були зняті помічником губернського тюремного інспектора 5 січня, а вточнені 9 січня 1910 р. Про це ми дізнаємося з справи № 637 контори Катеринославської губернської тюрми, пізніше пересланої разом з етапом арештантів до Московської центральної пересильної тюрми ("Бутирок") [2; арк.2].

Нестор Махно виявився вкрай невисокого зросту близько 159 см (?!). 2 аршини 4 вершки під час першого вимірювання 5 січня, уточнені дані, 9 січня, ще менші - 2 аршини 3 вершки. Враховуючи що в умовах каторжної тюрми ніяких умов для подальшого фізичного розвитку не було, навіть потенційно, і зважаючи на те, що досить скоро Н.Махно важко захворів на сухоти слід вважати, що зріст Н.Махна таким залишився і надалі. Список інших характеристик теж досить цікавий: тілобудова - середня, обличчя - чисте, очі - карі, лоб - звичайний, ніс - тонкий, рот - тонкий, підборіддя - кругле, волосся на голові - темно-русяве, брови - темно-русяві, вуса і борода - русяві. Особливі прикмети - на лівій щоці біля ока була помічена ямочка, через п' ять днів було уточнено, що це шрам [2; арк.5 ]. Плем'я - малорос. Поведінка - погана.

15 січня 1910 р. справа була доповнена фотознімками в профіль і фас. Дактилоскопічні відбитки були відіслані для якоїсь звірки начальнику Луганської тюрми і в справу вже не повернулися.

Фонди ЦДІАК в свою чергу містять інші жандармські донесення [10] та повідомлення [11], матеріали судового розслідування [9], повідомлення поліційних агентів тощо. Документи присвячені звитязі російських жандармів з гуляйпільськими анархістами, в яких особливо часто згадується прізвище Н.Махна, містяться і в Державному архіві Дніпропетровської області (ДАДО). Як відомо Гуляй-Поле відносилося згідно адміністративно-територіального поділу саме до Катеринославської губернії. Фонд № 11 канцелярії Катеринославського губернатора за 1891-1917 рр. [13; арк.6-21] містить листування поліційних і судових органів з приводу арештів членів СБХ, зокрема Н.Махна. В справі також знаходяться рапорти повітового справника Катеринославському губернатору щодо необхідності утримання деяких з гуляйпільських анархістів під вартою, рапорти з приводу повторних їх арештів тощо.

У фонді № 113 Катеринославської губернської тюремної інспекції знаходяться документи супроводжувального характеру. Зокрема рапорт начальника караулу про спробу втечі анархістів з-під варти на території Олександрівського вокзалу, в якій приймав участь і Н.Махно [17; арк.3 ].

Нарешті, у справі № 109, цього ж фонду, міститься супроводжувальна записка від 12 серпня 1911 р. Московському губернатору, про переведення етапом в Московську центральну пересильну тюрму Н.Махна в складі інших арештантів. Причому таких супроводжувальних записок дві, що створює цікавий прецедент, який вимагає додаткового уточнення з боку фахівців. У справі № 114 [15; арк.22] подаються відомості про відправку Н.Махна до Москви від 2 серпня 1911 р. Можливо етап затримався? Якби там не було це був фінал участі Н.Махна в анархістському русі.

З археографічних публікацій судово-слідчих документів, що торкаються ранньої біографії Н.Махна можна назвати матеріали збірки документів та матеріалів "Н.Махно та махновський рух" [58; c.5-8]. Тут було опубліковано інформативні витяги з п'яти документів, які відображали участь Н.Махна, та його товариша М.Маковського в організації анархістів: - рапорт справника Олександрівського повіту Катеринославської губернії з приводу арешту Н.Махно запідозреного в нападі на стражників від 24 лютого 1908 р. ;

- лист судового слідчого Катеринославського окружного суду 2-ї дільниці Олександрівського повіту до прокурора Катеринославського окружного суду з приводу замаху на вбивство зробленого Н.Махно і М.Маховським від 3 березня 1908 р.;

- рапорт Олександрівського повітового справника катеринославському губернатору про необхідність утримання Н.Махно під вартою 11 липня 1908 р.;

- рапорт справника Олександрівського повіту катеринославському губернатору щодо повторного арешту Н.Махно від 12 вересня 1908 р. ;

- лист катеринославського губернатора губернатору Москви про відправку засуджених в Московську каторжну тюрму від 12 серпня 1911 р. Зазначимо, що Н.Махно залишився єдиним з арештованих гуляйпільських анархістів хто залишився живим утримуючись в тюрмі.

З мемуарної літератури найбільш повно і об'ємно потрібна нам тема розкрита в мемуарах Вольдемара Генріховича Антоні /Г.Ляпунова/ (1886-1974) - лідера "Союзу бідних хліборобів" в 1905-1909 рр. Існує принаймні дві редакції мемуарів В.Антоні під ідентичною назвою "Спогади гуляйпільського революціонера". Перша редакція була передана до ГРКМ в 1967 р. коли автор приїздив до міста своєї юності на святкування 50-ї річниці Жовтневої революції. Друга редакція була закінчена 4 червня 1974 р., за рік до смерті автора з побажанням, знову ж таки, передати в "народний музей Гуляйполя".

Приступаючи до написання мемуарів, автор явно бажав аби його праця була надрукована, принаймні на місцевому рівні. Цілком зрозуміле бажання старого репатріанта, який вважав, що його революційні заслуги несправедливо забуті, а його постаті не надається належної уваги і пенсійного забезпечення. Тому, образ Н.Махна в рукописі В.Антоні був, що називається, "занижений", бо без цієї маніпуляції розраховувати на публікацію спогадів було неможливо. Проте діяльність анархістського СБХ була виписана з самим що не є позитивним змістом, що теж, в принципі не допускалося радянською цензурою і прирекло рукопис на багаторічне зберігання в музейних фондах [22; с.2-32 ].

Зазначимо, що мемуари В.Антоні входять як складова частина в залишений автором комплекс матеріалів особистого походження, де крім них мають значення, для нашого дослідження, автобіографія В.Антоні, його приватне листування, записи розмов В.Антоні з краєзнавцями та родичами Н.Махна. Спогади гуляйпільського краєзнавця Володимира Жилінського про його зустрічі з В.Антоні доповнюють залишений ним по собі комплекс документів. В 1967 р. В.Антоні повернувся в СРСР як член КП Уругваю, побував в Гуляй-Полі і мав бесіди з В.Жилінським відносно своєї революційної діяльності. В 1995 р. за допомогою журналіста Валерія Бєлого, В.Жилінський опублікував у газеті "Индустриальное Запорожье" свої спогади про бесіди з В.Антоні і почуте безпосередньо від нього [42]. Найбільш ймовірно, що надрукований матеріал був зроблений на основі якихось записів зроблених В.Жилінським, адже стиль викладу думок В.Антоні дуже схожий на стиль його рукописних праць. Для нас у надрукованому матеріалі, в першу чергу, є важливими спогади В.Антоні про свої особисті стосунки з Н.Махно, які, як загалом, так і в деталях, відрізняються від даних повідомлених В.Антоні у своїх "Спогадах" та в його листах до краєзнавця Ф.Куща та В.Яланського.

Серед мемуарної літератури про Гуляй-Поле початку ХХ ст. та про молодість Н.Махна відзначимо, також, спадщину Анатоля Гака, дрібного діяча українського національного руху та письменника, відомого під псевдонімом Мартин Задека. На схилі літ, в еміграції він зробив кілька публікацій з цікавлячої нас тематики.

Життя А.Гака було тісно пов'язане з Гуляй-Полем. Тут народилися його дід, бабуся й батько. Сам письменник народився на одному з хуторів побіля селища і вчився та мешкав у ньому протягом 1900-1912 рр. Починаючи роботу над мемуарами А.Гак звернув увагу на те, що на кінець 60-х років ХХ ст. в зарубіжній історіографії докладні матеріали про життя дореволюційного Гуляй-Поля були практично відсутні, тому перші сторінки своїх спогадів він відправив професору Муртедського коледжу (штат Мінессота, США) Віктору Петерсу, що саме займався написанням біографії Н.Махна. Його книга "Нестор Махно: життя анархіста" вийшла в 1970 р. і стала зразком упередженості, чи то навіть ілюстрацією до поняття "пасквіль" [76].

В 1972 р. А.Гак опублікував свої спогади про Гуляй-Поле вже самостійно у відомому українському емігрантському часописі "Сучасність" [34]. Наступного року цей матеріал увійшов у книгу його мемуарів "…Від Гуляй-Поля до Нью-Йорку…" Цінність спогадів А.Гака полягає в тому, що вони є неупередженим поглядом на події 1906-1911 рр., на відміну від спогадів анархістів і даних судово-слідчих документів. Крім цього автор наводить факти, про які не згадується в інших видах джерел. Доброю ілюстрацією цього є відомості про першу експропріацію анархістів "Союзу бідних хліборобів". Офіційно першою експропріацією вважається вказана в поліційних протоколах експропріація торгівця Плєщинера, що сталася 5(18) вересня 1906 р. Але насправді першою експропріацією, про яку вже свідчить А.Гак став нічний візит анархістів до місцевого поета й письменника, сина гуляйпільського заводчика, Григорія Кернера (Грицька Кернеренка). Останній, давши анархістам трохи грошей "на революцію" просто не повідомляв про це поліцію [33; с.25].

З тексту мемуарів відчувається, що автор недолюблює Н.Махна за його анархізм і протистояння державницькому руху 1917-1920 рр. Це відбивається зокрема на особистій характеристиці майбутнього "батька": "Він полюбляв чарку, а напившись бундючився, чіплявся до кожного, встрявав у сварку, розпускав язика. Загалом, низенький із себе, вугруватий на виду, кирпатий парубчак справляв на всіх негативне враження" [33; с.28].

Матеріал про ранню біографію Н.Махна знаходимо також у спогадах Н.Зуйченка. Цінність його спогадів у тому, що він подає початкову історію "Союзу бідних хліборобів" (1905-1906 рр.), яка відрізнялася, зокрема, своїм більш культурно-просвітницьким спрямуванням, аніж терористичною діяльністю. Дані про цей період діяльності організації майже відсутні в архівних документах судово-слідчого характеру.

"Спогади Назарія Зуйченка" не є класичним втіленням мемуарного документу, скоріше навпаки. Багато авторів, наприклад, В.Верстюк [28; с.23] говорять про "спогади Зуйченка", не розкриваючи істинної форми даного джерела. Ці "спогади" стали відомі науковому загалу у викладі іншого махновця - В.Білаша, начальника штабу РПАУ /м/ в 1919-1921 рр. В цьому випадку ми маємо справу з спогадами однієї людини пропущеними через сприйняття іншої, таким чином одне історичне джерело відображає інше. Спогади Н.Зуйченка відомі у вигляді вставки у мемуарно-історичній статті В.Білаша "Махновщина" опублікованої в 1928 р. [26; с.193-196] В.Білаш належав до приазовського угрупування антигетьманських повстанців і вперше зустрівся з махновцями в околицях Маріуполя в грудні 1918 р. Потребуючи інформації він знайшов собі інформатора саме в особі Н.Зуйченка, що приїхав до приазовських повстанців у якості делегата від махновців з метою об'єднання повстанських формувань. Н.Зуйченко на вимогу В.Білаша та І.Долженка розповів історію дореволюційного життя Н.Махна й анархістської організації Гуляйпілля, активним членом якої був і сам. Н.Зуйченка можна назвати культурним селянином і анархістом. На початку 1904 р. він працював на заводі сільськогосподарських машин Б.Кернера в Гуляй-Полі і грав в аматорській театральній трупі. Саме через посередництво Н.Зуйченко в члени театрального гуртка, в 1904 р., потрапив і Н.Махно. Згодом гурток повним складом став анархістським і Н.Махно потрапив у розряд "анархістів-масовиків", тобто співчуваючих анархістам особистостей [25; с.12 ].

В. Білаш вставив ці спогади в свою статтю, що характеризувалася автором як "уривки зі спогадів" досить обширним шматком зі збереженням авторського викладу подій. Цілком можливо що В.Білаш записав розказане йому Н.Зуйченком ще в 1919 р., так як відомо, що робив усілякі записи з історії руху і вів щоденник штабу армії. Згодом у 70-80-х роках ХХ ст. син В.Білаша - Олександр Білаш, об'єднав розрізнені рукописи мемуарів свого батька та доповнив їх різноманітними друкованими і архівними матеріалами створивши рукопис книги "Дороги Нестора Махно", що був опублікований вже по смерті автора в 1993 р. [25; с.12-15]

Крім "спогадів Н.Зуйченка", в комплексі матеріалів щодо ранньої біографії Н.Махна можна використати і, так звані, "спогади Олексія Чубенка", що теж не є класичним мемуарним документом. Текст, відомий під умовною назвою "спогадів О.Чубенка" є компіляцією на основі його слідчих показань "чекістам", "чекістами" ж і записаних. В січні 1920 р. О.Чубенко був заарештований і як цінний інформатор відправлений до Бутирської тюрми де перебував по жовтень 1920 р. даючи різноманітні показання про історію руху та його лідерів. Це пояснює несистематизований характер його "спогадів". Різні їх частини й варіанти знаходяться в різних справах фонду "Комісії по історії громадянської війни" ЦДАГО [5-8]. Власне саме чекісти в почали називати матеріали допитів О.Чубенка не інакше ніж "спогадами", зокрема С. Дукельський в своїй книзі 1923 р. [41; с.4]

Для нас найбільш важлива справа № 274 [5; с.2-15] з уривком із слідчих показань де О.Чубенко розповідає про молодість Н.Махна і його участь в революційних організаціях Гуляй-Поля: спершу в місцевому осередку РСДРП ("меншовиків"), а згодом і в анархістському СБХ. У справі № 352 О.Чубенко досить докладно згадує про інцидент з приятелем Н.Махна, санітаром Міхєєм Маховським, що призвів до першого арешту Н.Махна [7; с.352].

Деякі моменти приватного характеру стали відомі нам із переказів спогадів Н.Махно зроблених західноєвропейськими анархістами та істориками. Одне з таких джерел мемуари Іди Метт, молодої прибалтійської анархістки, що емігрувала до Франції, і, в кінці 20-х рр. ХХ ст., була на громадських засадах особистим секретарем Н.Махно під час його роботи над мемуарами. Так, наприклад, Н.Махно розказав їй одного разу, про інцидент із захованою в піч бомбою, яка зненацька вибухнула коли стара Махниха почала пекти хліб [75; с.36]. Інший парижанин, О.Скирда, в своїй книзі наводить уривок зі спогадів гуляйпільського почмейстера про свою розмову з приставом А.Караченцевим, що відбулася в 1908 р. Мова в ній якраз ішла про допити останнім гуляйпільських анархістів, зокрема Н.Махна і про те враження яке він справляв на людей [77; с.23]. Відсутність необхідних посилань на першоджерело є величезним недоліком даної публікації, що ускладнює аналіз, проте сумніватися в автентичності повідомленої інформації достатніх підстав немає.

Серед документів особистого походження, що торкаються ранньої біографії Н.Махна належне місце відводиться епістоляріям. Ідеться, насамперед, про листування Г.Кузьменко (дружини Н.Махна в 1919-1934 рр.) з істориком С.Семановим, що мала місце в кінці 60-х років ХХ ст. Частково, матеріали цієї переписки використані дослідником в його книгах [64; с.273]. Зокрема, нашого дослідження стосуються повідомлені в листах дані про походження прізвища Махно, та його варіанту - Міхненко, що були почерпнуті Г.Кузьменко з родинних переказів і розповідей гуляйпільців. Прізвище Махно виявилося "вуличним" прізвиськом, що потрапилося в метричні книги та виписки з них.

Дані про дошкільне життя Н.Махна знаходимо в листуванні В.Яланського (внучатого племінника Н.Махна) із В.Антоні, що мало місце в 1973-1974 рр. Зокрема, цікавий лист від В.Антоні датований 20 лютого 1974 р. [74; с.60-61] Зміст цього листа, написаного в рік смерті автора, при порівнянні з даними, що наводяться в мемуарах В.Антоні дає матеріал для додаткового критичного аналізу останніх. У спілкуванні з родичем Н.Махна В.Антоні значно пом'якшив своє ставлення до нього, в порівнянні з повідомленням свого мемуарного рукопису.

Цікавою проблемою в дослідженні ранньої біографії Н.Махна є встановлення конкретного місцезнаходження колоній, хуторів і маєтків у яких наймитував Н.Махно, а також прізвищ їх, власників. Особисто Н.Махно не згадує їх, і, не стільки тому, що мав погану пам'ять, а тому що повбивав багатьох з своїх колишніх хазяїв в 1918-1919 рр. помщаючись за заподіяні йому в молодості кривди. У мемуарах В.Воліна чудово описано епізод з осені 1919 р. коли під час переможного наступу махновської армії на схід, Батько з товаришами зненацька відправився до якогось поміщицького маєтку під виглядом групи білогвардійських офіцерів, а потім погостювавши трохи і посидівши за столом вбив його господаря, перед смертю розповівши останньому про те хто він такий і чого сюди приїхав [78; с.687]. Зіграла свою роль і та обставина, що спочатку "записки Н.Махна" публікувалися в Німеччині, де Н.Махно в 1923-1924 рр. навіть переслідувався за злочини скоєні проти німецьких колоністів в 1918-1919 рр., серед яких теж вистачало його колишніх господарів. Про місця його наймитування зараз можливо дізнатися тільки зі свідчень інших людей. Наприклад зі спогадів Корнія Захаровича Колісника.

Про стосунки К.Колісника з молодим Н.Махном спогади передавалися в його родинному колі з покоління в покоління. Спочатку сину - Юхиму Корнійовичу, потім онуку Василю Юхимовичу Коліснику. Останній передав їх у листах до письменниці Л.Верьовки під час її роботи над книгою "Нестор і Галина" [74; с.291-295]. Остання частково опублікувала ці документи з наведенням зразків оригіналів. В них знаходимо матеріали про особливості наймитування Н.Махно в німецьких колоністів, його психологічну вдачу, звички, походження особистих ознак Н.Махна, зокрема шраму на обличчі описаного в тюремній справі. Цей шрам залишився після побиття Н.Махна прикажчиком німця-колоніста в с.Подорожньому [74; с.291-292] . Саме це психотравма остаточно штовхнула Н.Махна в революційні кола.

Усні перекази гуляйпільців часто відображалися в історичних дослідженнях і мемуарних джерелах. Так, наприклад, існує два різновиди легенди про інцидент, що стався під час охрещення Н.Махна. В першому варіанті йдеться про ризу священика, яка загорілася від свічки під час обряду. Переказ про це був уведений у науковий обіг гуляйпільської вчителькою Н.Сухогорською в 1926 р., яка включила його у свої мемуари [67; с.38]. Інший, більш прозаїчний, різновид цієї легенди, про те як новохрещений Н.Махно обмочив лице священика, записаний Ф.Кущем [20; с.54]. Саме цьому краєзнавцю сучасна українська історіографія завдячує першими кроками до систематичної збірки усних переказів на анархо-махновську тематику.

Федір Іванович Кущ, працівник районної газети "Зоря комунізму" у кінці 50-х - 1967 р. зробив чимало невпорядкованих записів, що стосувалися ранньої біографії Н.Махна. Збірка Ф.Куща являє собою кілька зошитів, що довгий час зберігалася в допоміжному фонді Гуляйпільського районного краєзнавчого музею (ГРКМ). Останніми роками вони перейшли в особисте користування наукового співробітника ГРКМ С.Серьогіна. Матеріали збірки використовувалися багатьма дослідниками в переважній більшості без належних посилань. Не дивлячись на численне цитування і часткову публікацію в статтях та книгах гуляйпільських краєзнавців [66; с.20], [74; с.92-93, 170, 246] збірка продовжує залишатися не введеною в науковий обіг.

Зокрема, наші потреби задовольняють записані Ф.Кущем спогади Ярофея Наумовича Крата про те як Н.Махно в підлітковому віці покрав пута на його конях під час нічного випасу. Це досить серйозний аргумент щодо причетності молодого Н.Махна до напівкримінальних елементів [66; с.20-21]. Проте рівень автентичності подібних розповідей традиційно залишається низьким. Сьогодні є загальновідомим фактом, що ні батька, який фігурує у розповіді Я.Крата, ні кількох коней у родині Н.Махна на час подій просто не було. Корисні для нас будуть також спогади про "Союз бідних хліборобів" Уляни Семенюти, дружини О.Семенюти, що теж містяться у збірці Ф.Куща [74; с.66-67 ].

Усні перекази, навіть фрагментарного характеру, можуть значно змінити наше уявлення про особистість і життєві колізії молодого Нестора. Саме з таких фрагментарних повідомлень болгарському літераторові Мішо Хаджийському стало відомо про оволодіння Н.Махном болгарською мовою [68; с.42]. Ця обставина досить помітно змінює наше ставлення до особи Н.Махна і його інтелектуальних здібностей. Н.Махно згадував про те як в дитинстві "літом наймався до багатих хуторян пасти вівці і телята" [57; с.32]. Але Н.Махно не каже як далеко він заходив від Гуляй-Поля в пошуках роботи. Виявляється він заходив далеко за 100 кілометрів від домівки, до болгарських поселень Приазов ¢ я ("Болгарської Таврії"), де і вивчив болгарську мову. І не просто мову, очевидці згадують, що Н.Махно розмовляв болгарською на ямбольському діалектові [24]. Тут, для пояснення, треба зробити невеликий історичний відступ. Ямбол - це досить відоме болгарське місто на Балканах. Під час російсько-турецької війни 1828-1829 рр. спільнота болгарських емігрантів, що мешкала в Бессарабії і походила родом із Ямбола, переселилися в Приазов ¢ я. Саме до цієї субетнічної групи і прибився в найми на початку ХХ ст. гуляйпільський хлопчак. Мандри юного Нестора по запорізьким околицям, до речі, є однією з причин, яка пояснює те надзвичайне знання місцевості, що так пригодилося Батьку Махну під час партизанської війни в 1918-1921 рр.

Серед інформаторів, що доносили до широкої громадськості усні перекази про ранню біографію Н.Махна необхідно відзначити його родичів. Родинні перекази являють окремий різновид усних переказів про молоді роки легендарного отамана. Поширена серед українського селянства традиція багатодітних родин дозволила окремим гілкам родинного дерева Махнів-Міхненків вціліти до ХХІ ст. і породити ентузіастів здатних на збереження й оприлюднення історичної інформації.

Характеризуючи розповіді і публікації В.Яланського (внучатого племінника Н.Махна) зазначимо, з одного боку, це був вірний продовжувач традицій К.Мюнхаузена та Х.Врунгеля, з іншого, неоціненний носій родинних переказів і пам'яті почерпнутих від своїх родичів старшого покоління - бабусі Варвари Петровни Махно (невістки Н.Махна, дружини його старшого брата Омеляна), матері Килини Карпівни Яланської - племінниці Н.Махна, Анастасії Васецької (першої дружини Н.Махна) [74; с.56]. До цього комплексу долучаються також спогади безпосередньо В.Яланського про його особисту зустріч із В.Антоні, що відбулася в Нікополі 23 лютого 1974 р. [74; с.61-63] і перекази останнього про події початку ХХ ст.

Традицію публікації родинних переказів підтримала київська журналістка Емілія Косинчук. В газеті "Киевские новости" від 26 травня 1995 р. вона приводить фрагмент спогадів своєї матері (у дівоцтві - Цибулько). Родина Цибулько була сусідами родини Махно в Гуляй-Полі на початку ХХ ст. Чотирнадцять дітей ("цибульчат") прекрасно знали Явдоху Махниху і всіх її синів, інколи допомагаючи їм по господарству [48]. Згідно цих спогадів родина Махно не виглядає настільки паталогічно бідною, як це можна зрозуміти наприклад, із книги А.Гака [33; с.28]. Наприклад, згадується про махновський сад із яблунями (плодами яких Явдоха Махно пригощала сусідських дітей) та грушами (які з допомогою цих же дітей щепив Нестор).

Фрагметарні спогади гуляйпільських мешканців про театральне життя Н.Махна відомі зі слів київського професора Олексія Івановича Карпенка - небожа керівника театрального гуртка "заводу Кернера" Єлисея Карпенка, відомого також під творчим псевдонімом Олег Азовський. Спогади були записані літератором Л.Верьовкою і частково відтворені в її книзі [74; с.78 ]. Н.Махно грав на сцені з задоволенням, щоправда йому перепадали ролі другого плану, наприклад "того, хто запалює свічки" у п' єсі "Схід зорі свободи" О.Азовського.

Фотодокументи, що торкаються ранньої біографії Н.Махно представлені кількома фотознімками. На сьогоднішній день більшість з них опубліковано в якості ілюстрацій в різноманітних виданнях. Натомність, як самостійне джерело, що може сповістити додаткові деталі, що не відбилися в джерелах іншого роду фотоматеріали в історіографії проблеми практично не розглядалися.

Найбільш раннім за хронологією є зображення Н.Махно на груповому фотопортреті одинадцяти членів "Союзу бідних хліборобів" зробленого 1 травня 1907 р. в с. Гуляй-Поле за ініціативою анархіста П.Онищенка. Автор фотознімку - фотограф Євінзон, власник єдиного на той час в селі фотоателье, що розташовувалося в приміщенні відомому як "будинок Мєлєшкова", в інтер'єрі якого і було зроблено інсценований знімок. Вісімнадцятилітній Н.Махно зображений в сидячому положенні в першому ряду крайнім зліва, поклавши праву руку на декоративну підставку, поряд з керівником групи В.Антоні. Н.Махно одягнутий в чоботи, чорні суконні штани і гімнастерку (яка ймовірно належала одному з його старших братів), із стоячим комірцем на два ґудзики.

Так як цей фотознімок був зроблений у кількох примірниках на сьогоднішній день він відомий у кількох варіантах. Наприклад в публікаціях до книг В.Волковинського [30; с.241], наводиться його відретушована, штучно освітлена копія де майже повністю видалено інтер'єр приміщення на задньому плані і штучно освітлено обличчя і одяг персонажів. Зображення повністю не розшифровується за винятком вказівки на Н.Махна.

Відома також інша, обрізана, версія знімка. Це зумовлено тією обставиною що куточки фото на одному з екземплярів фотовідбитку не збереглися [74; с.34]. Під час такої публікації втрачається постать Н.Зуйченка, що стоїть крайнім справа в другому ряду. Його зображення важливе для нас так як він є одним з інформаторів, що залишили спогади про молоді роки Н.Махна.

Повна розшифровка фотозображення була проведена в 1974 р. силами внучатого племінника Н.Махна - В.Яланського. В справі розшифровки зображення фотознімку неоціненну допомогу надав В.Антоні, що доживав віку в м. Нікополі.

Окремий фрагмент фотознімку з зображенням 19-літнього Н.Махна, вирваний з загального контексту використовувався в якості фотоцитати в книгах В.Білаша, В.Семанова та В.Серьогіна [66; с.191 ].

Інші фотоматеріали не можуть похвалитися настільки докладною розшифровкою. В окремих випадках ця проблема виходить на перший план джерелознавчого дослідження і є справою майбутнього. Для прикладу наведемо історію з груповим портретом театрального гуртка заводу Кернера, згодом аматорської трупи гуляйпільського театру "Колізей". Фотодокумент є власністю мешканця Гуляйполя Василя Григоровича Коростильова, сина одного з акторів театру. Цей фотодокумент був опублікований у журналі "Пам 'ятки України " [49; с.13 ] та книзі Л.Верьовки [74; с.32] .. Фотознімок є класичним прикладом частково ідентифікованого фотодокумента, де з 19 зафіксованих постатей достеменно відомо лише дві. Починаючи принаймні з 1995 р. В.Коростильов висловлює думку, що сьомий справа в першому ряду сидячий чоловік ймовірно є загримованим Н.Махно. Зважаючи на обставини того, що Н.Махно грав у театральному гуртку починаючи з 1904 р., а час створення фотознімку невідомий, даний фотодокумент може потенційно розраховувати навіть на статус найбільш раннього фотографічного зображення Н.Махна. Для цього треба лише довести, що загримована під єврея людина з чорною накладною бородою, крислатому капелюсі, темному піджаку, білій косоворотці із зіжмаканими паперами в лівій руці і невеликим мішком у правій і є Н.Махно. Атрибутика театрального костюма досить явно вказує на те, що це актор, який грав Пройдисвіта в класичній п'єсі І.Карпенка-Карого "Сто тисяч". Але чи був цей актор справді Н.Махно? На сьогодні можна говорити лише про можливість подібної версії. За спогадами глядачів та інших учасників драмгуртка Н.Махно дійсно грав другорядні ролі і тяжів до виконання саме комічних ролей ("хотів смішити людей") [25; с.25]. Можливо удосконалення методики джерелознавчого аналізу фотодокументів, розшифровки їх змісту дасть у недалекому майбутньому відповідь на це питання.

Проблема правильного датування окремих фотознімків із ранньої біографії Н.Махна стоїть досить серйозно. Для прикладу візьмемо відомий фотопортрет Н.Махно в краватці, яким, наприклад, відкривається репринтне перевидання мемуарів Н.Махна [54; с.1] . О.Білаш відносив цей знімок до 1909 р., вважаючи що на ньому зображений 21-річний Н.Махно. Іншими виданнями знімок датується кінцем 1920-х років [64; с.9], а то і початком 30-х років ХХ ст.[54; с.1] Таким чином ми отримуємо різницю майже в 20 років, що є неприпустимою. Настільки великі розбіжності в датуванні пояснюються тими обставинами, що точної дати створення фотопортрету ніде не вказано починаючи від оригіналу (певний час знаходився у власності "Бібліотеки махновців" в Парижі, згодом "Комісії по збору матеріалів та фотодокументів з історії махновського руху"). Старанне ретушування фотознімку, що знищило дрібні деталі зображення теж не сприяє встановленню точної дати створення джерела. Ми, у свою чергу, висловимося за більш пізній час його створення з огляду на таку обставину. Фотопортрет Н.Махна відретушовано так, що тінь падає на праву щоку. Цей мистецький прийом було використано фотомайстром, аби приховати великий шрам на правій щоці отриманий Н.Махно від поранення кулею "нижче потилиці з правого боку і навиліт через праву щоку" 22 серпня 1921 р. [23; с.191 ]

З індивідуальних знімків у нашому розпорядженні є також зроблені 15 січня 1910 р. фотознімки (у профіль та анфас) з арештантської справи Н.Махна, в'язня Катеринославської губернської тюрми. З інших фотодокументів, що опосередковано стосуються ранньої біографії Н.Махна відзначимо фотографії його найближчих родичів: дві фотографії його матері - Я.Махно, що є власністю родини Яланських, зроблені в проміжку між 1917 і 1925 рр. [74; с.20], а також фотографії старших братів Н.Махна зроблені під час їхньої військової служби на початку ХХ ст. Можуть стати в пригоди і фотографії споруд із якими пов 'язані перипетії життя молодого Н.Махна. До таких, наприклад, належить фотографія Христо-Воздвиженської церкви с.Гуляй-Поля, де був охрищений Н.Махно. Дана культова споруда була споруджена ще в 1797 р. [53; с.985] проте кілька разів зазнавала впливу пожеж і перебудовувалася. Доповнюють комплекс фотознімки Олександрівської та Катеринославської тюрем в стінах яких Н.Махно перебував в 1908-1911 рр., до часу свого повноліття включно.

Інші джерела створені за допомогою сучасних технічних засобів представлені аудіо- та відеоматеріалами. Так, окремо один від одного С.Семанов та В.Яланський, в кінці 60-х - початку 70-х рр. ХХ ст., записували на магнітофонну плівку спогади Г.Кузьменко, дружини Н.Махна в 1919-1934 рр. Останні не були розшифровані і опубліковані згідно наукових вимог до джерел усної історії до сьогоднішнього часу включно. Частково матеріали цих записів були використані авторами про написанні науково-популярних книжок [64],[74]. Для нашого дослідження, зокрема, викликають інтерес розповіді Г.Кузьменко про батька Н.Махна, Івана Махна, почуті Г.Кузьменко від своїх родичів [65; с.12,14].

Відеоматеріали зроблені російськими та українськими тележурналістами та кінодокументалістами під час створення науково-популярних фільмів та телепередач про Н.Махна складають інший елемент джерельного комплексу. Зокрема, відзначимо зйомки групою П.Солдатенкова бесіди з В.Яланським для потреб фільму "Батько Махно - Петрушка руської революції" (1999 р.). В 2004 р. донецькі тележурналісти С.Братішко та В.Загоруйко аналогічним чином вчинили з іншим внучатим племінником Н.Махна - Ю.Громом для потреб теленарису "Невільник свободи".

Комплекс віднайдених джерел із ранньої біографії Н.Махно можливо характеризувати як компактний за розмірами, але достатній за інформаційним наповненням. Джерела ці далеко нерівнозначні за своїм походженням, видовою ознакою, достовірністю, хронологічним діапазоном та географією відтворених подій. Причиною цього є цілий ряд факторів, головними з яких є специфіка фондоутворення означеної доби та неоднакова ступінь збереження документів.

Пам'ятки дореволюційних установ про Н.Махна окрім метричної книги практично відсутні. Документи більш пізнього часу (після 1905 р.) збереглися в більш повному вигляді. Архівні джерела з ранньої біографії Н.Махно досить різноманітні. Передусім, вони відрізняються за походженням. Їх умовно можна поділити на церковнопарафіяльні, судово-слідчі та джерела особистого характеру. Дані групи досить нерівнозначні за складом та чисельністю документів. За кількісним складом та інформативною насиченістю вирізняються судово-слідчі документи, що часом містять в собі інформацію самого несподіваного характеру.

За фондоутворювачами джерела розпорошені по численних фондах українських та російських архівів, зокрема ЦДАВОВУ, ЦДІАК, ЦДАГОУ, ДАДО, ДАЗО, ГАРФ, РДВІА, а також фондах ГРКМ, наукового товариства ім. Я.Новицького та приватних зібраннях (C.Серьогіна, А.Ляпунова, З.Дубровського тощо).

Більшою групою, порівняно зі згаданими, виступає справочинна документація. Вона, представлена, головне рапортами, донесеннями, поточним листуванням карних органів що боролися з анархістським революційним рухом на Півдні України. Надзвичайну цінність посеред справочинної документації, на наш погляд становлять протоколи допитів гуляйпільських революціонерів поліцейськими чинами, донесення й рапорти останніх вищестоящому начальству про результати своєї боротьби з анархістами, матеріали арештантських справ. Специфіка фондоутворення згаданої групи документів полягає у тому, що переважна частина документів судово-слідчого походження зберігається у складі фондів військово-історичного архіву. Додаткове значення мають документи радянського часу, зокрема, слідчі показання махновця О.Чубенка записані в 1920 р., мемуари В.Антоні праця над якими велася в кінці 60-х - початку 70-х років ХХ ст.

Загалом комплекс джерел із ранньої біографії Н.Махна відзначається різноплановістю й інформативністю, достатньою для відтворення дійсної історичної картини подій. Ряд джерел що активно використовувалися й використовуються дослідниками вимагають джерелознавчого аналізу на історичну автентичність. Безперечно, при вивченні документів слід зважати на тенденційність багатьох із них. Це стосується, зокрема, особистих, поліцейських та анархістських свідчень про життя й діяльність Н.Махна, особливо в складі "Союзу бідних хліборобів", що в багатьох моментах мають зовсім протилежні характеристики. Врахування цієї тенденційності теж є важливим для витворення реальної історії становлення особистості Н.Махна. Всебічне використання даних джерел дозволяє відтворити основні обставини, явища і події, що справили визначальний вплив на формування особистості майбутнього повстанського лідера і містять додаткову цінну інформацію для проведення подальших історичних та біографічних досліджень.

ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА

1. Державний архів Російської Федерації (ДАРФ). - Ф.102/7. 1908 р. Спр.4754.

2. ДАРФ. - Ф.623. - Оп.4. - Спр.15002.

3. Російський державний військовий історичний архів. - Ф.801. - Оп.7/67. - Спр. 10/59.

4. Центральний державний архів громадських об 'єднань України (ЦДАГО). - Ф.5. - Оп.1. - Спр. 153.

5. ЦДАГО. - Ф.5. - Оп.1. - Спр. 274.

6. ЦДАГО. - Ф.5. - Оп.1. - Спр. 351.

7. ЦДАГО. - Ф.5. - Оп.1. - Спр. 352.

8. Центральний державний історичний архів України в м.Києві (ЦДІАК). - Ф.313. - Оп.2. - Спр.1725.

9. ЦДІАК. - Ф.313. - Оп.2. - Спр. 2295.

10. ЦДІАК. - Ф.313. - Оп.2. - Спр.2383.

11. ЦДІАК. - Ф.313. - Оп.2. - Спр. 2579.

12. Центральний державний архів вищих органів влади України. - Ф.177.- Оп.2. - Спр.2743.

13. Державний архів Дніпропетровської області (ДАДО). - Ф.11. - Оп.1. - Спр.882.

14. ДАДО. - Ф.113. - Оп.1. - Спр.109.

15. ДАДО. - Ф.113. - Оп.1. - Спр.114.

16. ДАДО. - Ф.113. - Оп.2. - Спр.206.

17. ДАДО. - Ф.113. - Оп.2. - Спр.623.

18. Державний архів Запорізької області (ДАЗО). - Ф.Р.-5593. - Оп.2. Спр.469.

19. ДАЗО. Ф. Р. - 849. - Оп.1. - Спр.427.

20. Матеріали по історії махновського руху, зібрані З.Дубровським // Архів наукового товариства ім.Я.Новицького. - 70 с.

21. Алданов М. Взрыв в Леонтьевском переулке. Историческое эссе // Огонек. - 1991. - №27/28. - С.28-31.

22. Антони В.Г. Воспоминания гуляйпольского революционера. Рукопис // Матеріали Гуляйпільського районного краєзнавчого музею. Допоміжний фонд. Спр. 224. - 32 с.

23. Аршинов П. История махновского движения (1918-1921 гг.) - Берлин: Издание "Группы русских анархистов в Германии", 1923. - 248 с.

24. Бащицато Махно говорел на ямболски диалект // Роден край. - 1997. - 13 септември (№ 36).

25. Белаш А.В., Белаш В.Ф. Дороги Нестора Махно: Историческое повествование. - К.: РВЦ "Проза", 1993. - 592 с.

26. Белаш В. Махновщина // Летопись революции. - 1928. - № 3. - С. 191-234.

27. Биография Г.А.Ляпунова - В.Г.Антони // Матеріали Гуляйпільського районного краєзнавчого музею. Допоміжний фонд. Спр. 244. - 18 с.

28. Верстюк В.Ф. Махновщина. - К.: Наукова думка, 1991. - 368 c.

29. Ветлугин А. Авантюристы гражданской войны. - Париж: Imprimerie "Zemgor", 1921.

30. Волковинский В.Н. Махно и его крах. - М.: Изд. ВЗПИ, 1991. - 247 с.

31. Волковинський В.М. Під чорним прапором // Україна. - 1988. - № 51.

32. Волковинський В.М. Третя сила // Наука i суспiльство. - № 2. - 1989. - С.61-69.

33. Гак А. Вiд Гуляй-Поля до Нью-Йорку. - Новий Ульм, 1973. - 385 с.

34. Гак А. Правда про Гуляй-Поле… // Сучасність (Мюнхен). - 1972. - № 9. - С.65-73.

35. Герасименко Н.В. Махно // Историк и современник. Берлин: изд. Ольга Дьякова и Ко. - 1922. - Кн.ІІІ. - С. 151-201.

36. Герасименко Н.B. Батько Махно: мемуары белогвардейца. - М.-Л.: Госиздат, 1928. - 128 c.

37. Герасименко Н.B. Батько Махно: мемуары белогвардейца. - М.: Интеграф Сервис, 1990. - 128 c., Герасименко К.В. Махно // Деникин-Юденич-Врангель. Революция и гражданская война в описаниях белогвардейцев. - М.: Отечество, 1991 тощо.

38. Горак В. Повстанці отамана Григор 'єва (серпень 1918 - серпень 1919 років). - Фастів: Поліфаст, 1998. - 224 с.

39. Дымный М. Кто такой Махно? // Огонек. - 1926. - № 12.

40. Дубровский З. Махно и махновщина. - Мелитополь: Мелитопольские ведомости, 1994. - 33 с.

41. Дукельський С. ЧК-ГПУ. - Х., 1923. - 117 с.

42. Жилинский В., Белый В. "Дон Кихот" в гуляйпольской степи, или как Нестор Махно познакомился с Сервантесом // Индустриальное Запорожье. - 1995. - 31 августа.

43. Игренев Г. Екатеринославские воспоминания // Архив русской революции. Т.3. - Берлин, 1922.

44. Игренев Г. Екатеринославские воспоминания (август 1918 - июнь 1919) // Революция на Украине по мемуарам белых. - М.,- Л., 1930. - С.186-195.

45. Карр Е. История Советской России. Кн.І. Большевистская революция. - М.: Прогресс, 1990. - 745 с.

46. Коваль Р. Отамани Гайдамацького краю: 33 біографії. - К.: Правда Ярославичів, 1998. - 615 с.

47. Комин В. Нестор Махно: мифы и реальность. - М.: Московский рабочий, 1990. - 80 с.

48. Косинчук Е. Еще раз о Несторе Махно // Киевские новости. - 1995. - 23 октября.

49. Коростильов В. Маленький Відень у степу // Українська культура. - 1996. - № 11. - С.13.

50. Кутинський М., Шишов І. Некрополь України // Дніпро. - 2004. - №3/4. - С.142-144.

51. Лавров В. Несколько слов о Несторе Махно // Москва. - 1991. - № 5. - С.126-128.

52. Лактіонов-Стезенко М. Нестор Махно - пошук істини // Дніпро. - 2001. - № 11-12.

53. Макаревський Ф. Матеріали для історико-статистичного опису катеринославської єпархії: церкви та приходи минулого Х VIII ст. - Дніпропетровськ: ВАТ "Дніпрокнига", 2000. - 1080 с.

54. Махно Н. Воспоминания. В 2 т. 3-х кн. - К.: Україна, 1991.

55. Махно Н. Записки // Анархический вестник. - 1923-1924. - № 1-6.

56. Махно Н. Гуляй-Поле в русской революции // Воспоминания. - К., 1991. - Т.2. - С.180-182.

57. Н.И.Махно (Воспоминания, материалы и документы). - К., РИФ "Дзвін", 1991. - 192 с.

58. Н.Махно и махновское движение: Сборник документов и материалов. - Днепропетровск: АО"DAES", 1993. - 79 c .

59. Новополин Г. Махно и гуляйпольская група анархистов // Каторга и ссылка. - 1927. - № 34. - С.70-77.

60. Савченко В. Авантюристы гражданской войны. - Харьков: Фолио; М.: ООО "Издательство АСТ". - 2000. - 368 с.

61. Савченко В. Двенадцать войн за Украину. - Харьков: Фолио, 2005. - 415 с.

62. Семанов С.И. Махно Нестор Иванович // Большая Советская Энциклопедия. Т.ХV . - М., 1974. - С.524.

63. Семанов С.И. Махновщина и ее крах // Вопросы истории. - 1966. - № 9. - С. 37-60.

64. Семанов С.Н. Махно. Подлинная история. - М.: АСТ-Пресс, 2001. - 320 с.

65. Семанов С. Под черным знаменем. - М.: Тов. "Возрождение", 1990.

66. Серьогін С. Третій шлях. - Гуляйполе: Гуляйпільська друкарня, 1998. - 205 с.

67. Сухогорская Н. Воспоминания о махновщине // Кандальный звон: Историко-революционний сборник. - Одесса, 1927. - Вып.6. - С. 37-63.

68. Хаджийски М. Българи въ Таврия. - София: Българско дьело, 1943 size=6>.

69. Шамбаров В.Е. Белогвардейщина. - М.: ЭКСМО-Пресс, 2002. - 640 с.

70. Шелудченко В.І. Махновщина // Українська радянська енциклопедія. - Т.8. - К.: Вид-во АН УРСР, 1962. - С.561-562.

71. Шубин А.В. Махно и махновское движение. - М.: "МИК" , 1998. - 176 с.

72. Чоп В.М. Ставлення до махновського руху з боку істориків запорозького козацтва Я.П.Новицького та Д.І.Яворницького // Матеріали Перших Новицьких читань. 24 жовтня 2002 р. - Запоріжжя: РА "Тандем-У", 2002. - С.104-111.

73. Чоп В.Н. Нестор Иванович Махно. - Запорожье: РА "Тандем-У", 1998. - 84 с.

74. Яланський В., Верьовка Л. Нестор і Галина: розповідають фотокартки. - Київ-Гуляйполе. - 1999. - 544 с.

75. М att I. Souvenirs sur Nestor Makhno. - Paris, 1983. - 48 p.

76. Peters V. Nestor Makhno: The life of an anarchist. - Winnipeg: Echo Book, 1970. - 178 р.

77. Skirda A. Les cosaques de la liberte Nestor Makhno, le cosaques de l`anarchie et la querra civile russe. 1917-1921. - Paris, 2001. - 350 р.

78. Volin (V.Eikhenbaum). The unknoun revolution (Krondshtat 1921, Ukraine 1918-21). - London: Freedom Press, 1955. - 756 р.