Новости
Махновцы
Статьи
Книги и публикации
Фотоальбом
Видео
всё прочее...
Общение
Ссылки
Поиск
Контакты
О нас







Старый 13.11.2011, 22:13   #1
Сергей Шведов
Administrator
 
Аватар для Сергей Шведов
 
Регистрация: 21.01.2007
Сообщений: 1,014
Сказал(а) спасибо: 580
Поблагодарили 627 раз(а) в 281 сообщениях
Сергей Шведов отключил(а) отображение уровня репутации
По умолчанию Василий Зайцев. "ТРАГЕДІЯ ДІБРІВОК І ГАВРИЛІВКА: ПРИКРІ НЕПОРОЗУМІННЯ"

Це наша історія

ТРАГЕДІЯ ДІБРІВОК І ГАВРИЛІВКА: ПРИКРІ НЕПОРОЗУМІННЯ
Гаврилівка-моя Мала Батьківщина. Тому, на яку б відстань не відкинуло мене життя від неї,де б не був,чим би не займався, я завжди цікавлюся матеріалами про історичне минуле і сьогодення рідного села. На жаль не так часто ці матеріали з'являються у пресі та у друкованних виданнях. Їх же поява завжди радісно сприймається моїм серцем і душею. Але коли серед них, навмисно, чи не навмисно,трапляються якісь прикрі непорозуміння, що кидають тінь на світле ім'я Гаврилівки і гаврилян, то рука негайно береться заперо, щоб спростувати всілякі інсинуації і примусити торжествувати правду,тільки правду.


У замітці "Дібрівський бій і його наслідки", надрукованній в одному із парижських анархічних видань в кінці 20-х-на початку 30-х років, а потім у своїх "Спогадах" (том 3. Париж.1937) Нестор Махно докладно описує вдалий бій, в якому з'єднані загони Махна і Федосія Щуся розбили вщент військовий гарнізон, що складався із австрійських окупаційних військ, гетьманців і поміщицької варти. Але святкували перемогу повстанці і дібрівці усього два дні. Розлючені окупанти направили на повсталу Дібрівку регулярні військові частини із Покровського і Успенівки, озброєні артилерією, кулеметами і з вишколенними кінотниками. Вони довго бомбардували село, а потім увірвалися до нього і запалили сотні садиб, тероризуючи мешканців. Вцьому австрійцям допомагали гетьманці,німецькі колоністи, поміщики з ближніх хуторів зі своєю вартою. Звісно, що об'єднаний загін героїчно оборонявся, але кілька разова перевага наступаючих ворогів і їх озброєння, в цьому випадку не давали ніяких шансів на перемогу. Повстанці відійшли до лісу, але ворожа артилерія відкрила шквальний вогонь по ньому.
Сонце зайшло, наступили сутінки. Але від палаючого села ліс освічувався немов удень. Треба було за усяку ціну прорватися через ворожу облогу. Федосій Щусь, який добре знав Дібрівський ліс, порадив тихо перейти в брід Вовчу і вирушити уздовш річки Кам'янки до села Гаврилівки. І це їм удалося без усяких пригод.
Уїзджали в Гаврилівку ніччю, але усе село було на ногах. Приїжжі казали селянам, що вони-губерніальна державна варта і тут же запитували: "Не пробігали тут банди Махна і Щуся?" На що отримували відповідь: "Ми таких банд не знаємо і про них навіть не чули". І у свою чергу питали: "А що то в напрямку Дібрівок горить, і що то за стрілянина звідтіля чується?" Нічні гості пояснили, що це вони підпалили Дібрівки за те, що дібрівчани бунтують проти нашого гетьмана і його союзників німців і австрійців,які урятували нашу Україну..."
Але гаврилян, як кажуть, на полові не проведеш: "Та ви ж, дорогенькі, не є голова Державної Варти, ви і є Махно, а біля вас-товариш Щусь!" Мабуть про Махна ще мало хто знав, а от про Щуся гавриляни чули, бо у загоні Щуся ще з літа знаходилися уже декілька своїх земляків. Це Федір Ставицький,Прокіп Жижкун, Денис Чаус, брати Григорій і Семен Кириленки і інші.
Як же повели себе в Гаврилівці повстанці на чолі з Махном і Щусем. У своїх "Спогадах" Нестор Іванович пише: "Я тут же распорядился похватать всех кулаков, "диты" которых поехали под Дибривский лес помогать власти немцев и гетмана издеваться над революционным крестьянством, и потребовать от них оружие, которым, -я знал, -немецко-австрийские карательные отряды их щедро вооружали…
Кулаки были схвачены, и от них было потребовано оружие. Те, кто выдавали оружие и патроны к нему сразу, не принуждая нас к обыску, тут же освобождались. Но, кто упирался, уверяя, что у него оружия нет, или что оно было, но сын забрал и уехал с ним под Дибривский лес, а при обыске оружие и патроны к нему находились, тех сами бойцы, которым лгали, и удержать которых от мести в эти часы никто не мог, расстреливали. Ежели таковых приводили в штаб отряда, то штаб с ними сентиментальничать тоже был не намерен и распоряжался их тут же расстреливать на улицах села… Было сделано распоряжение все дома этих собственников сжечь…"
Мабуть щось трішки підзабув Нестор Іванович,коли писав свої спогади. Та і ті автори, які часто-густо коментують спогади Махна, дозволяють собі вільне їх трактування і уточнення. Якщо сам Махно описує події в Гаврилівці в загальних рисах, то в останній час з'явилися матеріали, де приводяться конкретні цифри страченних "куркульських синків" - шість, а спаленних хат у селі-чотири(?!).
Нічого подібного в Гаврилівці в перший приїзд махновців в село не відбувалося.
Повстанці прибули в село ніччю після цілодобового бою і артобстрілів, мокрі від переходу в брід через Вовчу і Кам'янку, промерзлі і зголоднілі. Гавриляни тут же скооперувалися щоб приготувати для бійців ситну і гарачу вечерю. Позаможніші виділили для загального котла кабана і бичка. Поки варився суп, повстанців розібрали по хатам, відігріли, обсушили одяг і взуття. Розсідлали і нагодували коней. Медперсонал місцевої амбулаторії надав допомогу пораненим.
Гаврилівськими ж "куркулями" і їх "синками", а тим більше "вартою" ніхто не займався, тому, що ні тих, ні других в селі на той час просто не було. В Гаврилівці ніколи не було ні панів,ні кріпаків. Споконвіку в селі жили козаки, потім казенні селяни, і нарешті–державні селяни,жили,підкоряючись законам сільської общини. А в гетьманщину державна варта створювалася "для охорони поміщиків, які поверталися в свої помістя, і їх маєтків, від усяких експропріаторів і просто грабіжників, які посягали на поміщицьке майно і реманент. "Правду кажучи, серед гаврилян було чотири вартових: Мефодій Забудько, Філат Борисенко, Кость Рябчук і Петро Ганжа. Але вони не служили в Гаврилівці, а навесні 1918 року найнялись на службу у варту до поміщика Мезенцева (в селі його звали Мезенець), землі і маєток якого був за Вовчою, де тепер хутір Январський, Покровського району. Серед цієї варти тільки Мефодій Забудько ніс справно службу поміщикові. По своїй ініціативі виходив навіть за межі прямих обов'язків варти, як суто охоронних, а і втручався в господарчі справи,перетворюючись в наглядача за найманими працівниками в маєтку, часто застосовував нагайку до "нерадивих", по його россуду, наймитів. А решта вартових, замість боротьби з самогоноварінням, вимагала самогон у місцевих жителів, систематично пиячила, влаштовувала гармидери, куражилася над безвинними селянами.
Коли до цих горе-вартових дійшли чутки, що в Дібрівському лісі діє партизанський загін, котрий в навколишніх селах і хуторах уже переловив і перестріляв майже усю варту, вони влітку 1918 року, втекли від Мезенцева і повернулися додому, в Гаврилівку, від гріха подалі. Але ніхто із них в Дібрівській трагедії на боці карателів участі не приймав, так як на це їх ніхто не міг уповноважити з гаврилівського керівництва.
Яка ж подальша доля цих найманців-вартових. Філат Борисенко, по протекції Мефодія Забудька, влився в місцеву банду. При проїзді через село махновців, червоних, білих, петлюрівців, він просто відсижувався у надійному "лігвищі".
Мефодій Забудько, при другому проїзді загону Махно через Гаврилівку в листопаді 1918 року, звернувся до Нестора Івановича прийняти його до лав повстанців. Але Федосій Щусь, знаючи про його витівки у варті, запропонував Батьку розстріляти його. Та не малу роль в долі Забудька відіграв його сусід і товариш Федір Ставицький, який перебував у загоні Щуся з перших днів. Він поручився за нього, запевнив, що Мефодій виправиться і стане гідним звання партизана-повстанця. Махно вже було погодився з Щусем, але в останню мить сказав: "Примем, пусть оправдает себя, проверим..." І Забудько таки "оправдал себя". Маючи досвід, придбанний на фронтах імперіалістичної війни, він став лихим командиром кавалерійського полку, а потім і окремого з'єднання РПАУ.
А от двох представників колишньої варти Костя Рябчука і Петра Ганжу у цей приїзд в Гаврилівку, застрелив Льовка Задов (Зінковський) за наказом Махна: "За пьянство и бесчинства, по жалобе крестьян" (Щось дуже схоже на те, що цю "жалобу крестьян" підготував сам Мефодій Забудько - треба було "оправдывать себя" та і для чого йому були "живі свідки"(?!). Це були перші і останні гавриляни, що загинули від рук махновців. Усі інші загинули від рук місцевих бандитів, або з особистої ініціативи Мефодія Забудька, та від дій білих і червоних каральних загонів...
Що ж до гаврилівських "куркулів".
Село Гаврилівка було на 90 відсотків середняцьким, а останні 10-бідняки, служиві та майстрові люди, підриємці та купці. Справжнім куркулем у селі можна було назвати тільки Яценка Сидора Яковича. Він скупав землі розоренних селян та селян, які по різним причинам виїзжали із села, тому без найманих працівників на польових роботах, біля скота і коней обходитися не міг. Він ще мав великий склад сільгосп машин та реманенту. З великим натягом назвати куркулями можна було кріпких середняків Шишенка Михайла (він ще держав обозну майстерню), Довгополого Данила. Але Яценко з сім'єю на початку Громадянської війни виїхав із Гаврилівки і більше до села ніколи не повертався. А Шишенка і Довгополого пограбували і замучили місцеві бандити. Вони ж пограбували і вбили заможних гаврилян Микиту Трет'яка, Йосипа Євтушенка, Рогозіна, братів Беккерів, Ісакова і інш. Так що, до осені 1918 року в селі фактично уже не було "куркулів", які б могли послати своїх "синків" до Дібрівок, на придушення повстання.
В нарисах Я. С. Шалі "Село Гаврилівка у період Громадянської війни 1917-1921 рр." і М. М. Чауса "Гаврилівка 1917-1921 рр", що були надруковані в місцевій пресі до святкування 50-річчя Радянської влади, звичайно ж ні словом не обмовлено про перші відвідини Гаврилівки Махном і Щусем. Якби махновці палили тоді хати і ставили до стінки "куркульських синків", то у цих нарисах жирними літерами про це було б прописано - "злодіяння ж махновських бандитів"!
Писати ж про те, що гавриляни дружелюбно зустрічали повстанців в радянські часи заборонялося - про Махна або нічого не писати, або писати тільки негатив.
Напевно і Іванівку махновці проїхали без усяких ексцесів. А от, коли вони біля Клевцевої відловили декілька тачанок з німецькими колоністами, які дійсно поверталися з палаючих Дібрівок, та ще в одній із них знайшли дібрівчанина зі зв'язаними руками. Його підібрали колоністи по дорозі з Дібрівок біля Гаврилівки, куди він був відряжений дібрівчанами з завданням догнати партизан і доповісти Махно і Щусю про те, з яких місцевостей лютували в Дібрівках колоністи, багатії і іх варта. Звільнений заручник розповів, що це були нелюді із німецької колонії "Красний кут" і багатії із вартою з хуторів Фесуни і Хомичі. Це вони бігали з факелами по селу і запалювали хати, розстрілювали усіх, хто попадався на їхньому шляху.
Тепер, знаючи дійсних винуватців Дібрівської трагедії, Махно біля 2-ї години дня 5 (18 жовтня) оточив і зайняв колонію без пострілу.Тут виявили і роззброїли 21 господаря, і розстріляли. Десь 40 хазяїв ще не повернулися з Дібрівок. Поки збирали зброю, тачанки, коней, прибули в колонію ще декілька чоловік з Дібрівок. Їх теж роззброїли і теж розстріляли. Махно наказав вивести в поле жінок, дітей, стариків і худобу, а усі хати запалити, окрім школи.
Така ж доля очікувала і хутір Фесуни.
Помстившись колоністам і хуторянам за їх злодіяння в Дібрівках, загін повернув у бік Дібрівок і зупинився в 7-ми верстах від села, в маєтку Серинова, на відпочинок.
Три доби горіли Дібрівки. Ніччю, дивлячись на заграву, яка за обрієм підсвічувала половину неба, Федосій Щусь плакав невтішно, як дитина. В глибині душі він відчував свою провину в тому, що знав: можна штурмувати Дібрівський гарнізон кількістю в сто ворогів загоном в 37 партизанів і перемогти. Але ціна перемоги буде занадто високою-регулярні частини окупантів і їх поплічників зітруть з лиця землі рідне село, не пощадивши ні жителів його, ні їх оселі. Але ж не зумів переконати Махна в цьому і сам став активним співучасником хоч і героїчної, а усе ж таки авантюри.
А от які думки роїлися на цей рахунок у голові Нестора Махна, можна знайти у спогадах його соратника, пізніше ставшого начальником штабу РПАУ (махновців), Віктора Білаша: "...Віддаляючись (від палаючих Дібрівок - В.З.) в глибину степу, ми були мовчазні і пригнічені подіями. В протилежність нам Махно був особливо веселим і теревенив про всенародне повстання. "Если бы случилось со всеми деревнями, сёлами и городами, что и с Дибривками, - говорив він, - восстание было бы неизбежным. Задача сегодняшнего дня и должна заключаться в том, чтобы как можно скорее раскачать село против гетьманского насилия. Наш спаситель и путеводитель - только террор, только уничтожение всего дворянско-помещичьего строя. Мы должны это запомнить и проводить в жизнь…"
Але Махно починав розуміти, що терор проти тих колоній, хуторів і маєтків, котрі були непричетні до Дібрівських подій, не прийнятний, бо може стати незрозумілим і засудженним більшістю трудового населення. Тому, на відпочинку в маєтку Серинова Махно провів нараду з керівництвом загону,за результатами якої штабу було доручено підготувати наказ з подальшої організації повстання. Ось зміст цього наказу:
"В завдання революційно-повстанських загонів імені Батька Махна входить: як можна більше зібрати у наших ворогів зброї і грошових коштів, і прискорити озброєння революційних селян відомих нам районів. А тому ставити усім загонам в обов'язок слідуюче:
1. Кожний загін, вступаючи в німецьку колонію, хутір або маєток, в першу чергу збирає (командир) усіх хазяїв колонії, з'ясовує разом з ними їх достаток, накладають на них грошову контрибуцію і об'являє збір зброї.
2. За кожну гвинтівку з десятьма набоями - три тисячі з контрибуційних грошей вищитується на користь хазяїв, здаючих зброю.
3. Якщо хазяїв, бажаючих здати зброю, не виявляється, ставиться в обов'язок командиру загону під саму сувору відповідальність піддавати маєток, колонію, або хутір самому ретельному обшуку. Якщо при обшуку зброї знайдено не буде-залишати хазяїв в покою, в противному ж випадку розстрілювати.
4. Потрібні для підвід і вершників коні відбираються у згаданних хазяїв за принципом: у кого більше п'яти штук, - без відшкодування, а у кого менше, або п'ять, - з відшкодуванням.
5. Тачанки відбираються безвідплатно.
6. Усі активні, озброєно виступаючі проти нашого визвольного руху, рахуються найлютішими ворогами трудового народу і, дивлячмсь по їх соціальному положенню, можуть бути розстрілювані командирами загонів на місці їх дії. Але, щоб не трапилося при цьому помилок, кращим і справедливим судом в таких випадках повинне бути опитування селянських сходок тих сіл або хуторів, де проживав, чи попадався ворог.
Коли цей наказ був розісланний усім загонам і проведене роз'яснення тому загону, що знаходився при Нестору Махно, був відміненний наступ на Гуляйполе. Усі направилися у Маріупольський повіт збирати зброю по хуторам і німецьким колоніям. На протязі тижня було зібрано масу гвинтівок, шабель, тисяч 500 грошей і попутно організовано цілий ряд невеликих загонів.
Як бачимо, і в перші дні, коли палали Дібрівки, Гаврилівка ні по яким показникам не могла бути об'єктом помсти, коли Махно говорив, що "нашим рятівником і дороговказом може бути тільки терор, тільки знищення усього дворянсько-поміщицького строю", а тим більше пізніше, коли вийшов наказ по "подальшій організації повстання".
В усі подальші відвідини Гаврилівки Махно довіряв гаврилянам, бо бачив їх прихильне відношення до повстанців. Це підтвержується тим, що Нестір Іванович ніколи не держав у секреті те, у кого він зупинявся на відпочинок і ночівлю (як це робила контррозвідка у інших неблагонадійних селах). Усе село знало, що Махно перебуває у Наталухи, або у Носова, або у Бідашихи - тещі Мефодія Забудька і інш.
Ось така правда відкрилася щодо істинних подій в селі Гаврилівці в жовтні-листопаді 1918 року при ретельному дослідженні історичних джерел, спираючись на конкретні і достовірні місцеві матеріали-спогади очевидців і учасників тих подій у селі, в тому числі і пов'язанних з махновським повстаським рухом на самому початку його широких бойових дій. А були ж на цей рахунок, здавалося, стовітсоткові данні, які належали перу самого Батька Махна, що висвітлювали події, м'яко кажучи, у іншому ракурсі. Ось іще один доказ неприходящої цінності місцевих матеріалів, які ніколи не прогинаются під тиском ніяких авторитетів, навіть, самих високих. Та і, до речі, Нестор Іванович писав свої спогади, находячись далеко від Батьківщини, десь на початку 30-х років, коли біля нього уже не було нікого з його бойових побратимів, які загинули в боях, або від рук червоних і білих карателів, а самі спогади редагувалися і побачили світ у Парижі, в 1936-1937 роках, коли їх автора уже не було серед живих.
В.Зайцев,
колишній гаврилянин,
науковий пенсіонер,
м.Дніпропетровськ


Сопроводительное письмо редактору газеты “Покровский край”

Уважаемый Николай Алексеевич!

Извините за мою назойливость, но я снова направляю в редакцию статью “Трагедія Дібрівок і Гаврилівка...” с просьбой опубликовать её с целью снять наконец-то с гаврилян надуманные обвинения в участии их на стороне австрийских оккупантов, гетьманцев и помещичьей варты в трагических событиях в Дибривках в сентябре 1918 года.
В семейном архиве моего отца, бывшего секретаря Гавриловского сельсовета, “краєзнавця-аматора”, я обнаружил заметки, в которых описаны события в Гавриловке и окрестностях в годы Гражданской войны, почёрпнутые им со слов земляков-гаврилян, участников или очевидцев указанных событий. Достоверность этих заметок несомненна, так как они писались сугубо из личного исторического интереса к ним отца, а не для широкой огласки, о которой в советское время можно было только мечтать.
Теперь, слава Богу, другое время, когда можно во всеуслышание расставить все точки над “і”.Обидно, но до сих пор, как в “Восспоминаниях” самого Нестора Махно, так и у современных авторов, которые комментируют эти «Воспоминания», «мотаются кулацкие сынки из Гавриловки с факелами по Дибривкам и пускают «красного петуха» под соломенные стрехи опустевших хат», а в Гавриловке полыхают хаты, подожжённые уже махновцами, и ставятся к стенке кулацкие сынки, как возмездие за участие их хозяев в трагических событиях в Дибривках!
Вообще, в «Воспоминаниях» Н.Махно есть немало мест, где «желаемое выдаётся за действительное». Первое село, в которое вошёл объединённый отряд Махно и Щуся, освещённое заревом пылающих Дибривок, была Гавриловка. Естественно, было желание мстить, вот Махно и «мстил на бумаге», как ему это представлялось «по идее», если в действительности не за что было мстить невинным и хлебосольным гаврилянам…
Николай Алексеевич! Давайте вместе устраним этот ничем не обоснованный наезд на Гавриловку и гаврилян. Тут дело принципа - если не мы, то кто?! Гавриловка и Большемихайловка - добрые соседи. И это извечное добрососедство не должно омрачаться подобными инсинуациями.

С уважением В.Зайцев.
Сергей Шведов вне форума   Ответить с цитированием
7 пользователя(ей) сказали cпасибо:
Socrates (14.11.2011), друг (16.11.2011), Коршак (14.11.2011), Мария Мезозойская (14.11.2011), шансон (13.11.2011), Юрий К. (13.11.2011)
Ответ

Опции темы
Опции просмотра

Ваши права в разделе
Вы не можете создавать новые темы
Вы не можете отвечать в темах
Вы не можете прикреплять вложения
Вы не можете редактировать свои сообщения

BB коды Вкл.
Смайлы Вкл.
[IMG] код Вкл.
HTML код Выкл.

Быстрый переход


Текущее время: 14:53. Часовой пояс GMT +4.



Реклама:


Перевод: zCarot