Новости
Махновцы
Статьи
Книги и публикации
Фотоальбом
Видео
всё прочее...
Общение
Ссылки
Поиск
Контакты
О нас







Старый 04.12.2011, 23:59   #1
Сергей Шведов
Administrator
 
Аватар для Сергей Шведов
 
Регистрация: 21.01.2007
Сообщений: 1,014
Сказал(а) спасибо: 580
Поблагодарили 627 раз(а) в 281 сообщениях
Сергей Шведов отключил(а) отображение уровня репутации
По умолчанию Василий Зайцев. "ГАВРИЛІВКА 1918-1921 рр: РОЗГУЛ БАНДИТИЗМУ".

Це наша історія

ГАВРИЛІВКА 1918-1921 рр: РОЗГУЛ БАНДИТИЗМУ

В цьому році минає 90 років з початку
Громадянської війни, спалахнувшої на
усьому просторі Россійської імперії,яку
спровокував більшовицький жовтневий
переворот 1917 року.
Ця Громадянська війна мала усі харак-
терні риси громадянських війн,які від-
булися раніше,скажімо,у Франції та Аме-
риці,була такою ж кровопролитною,жо-
рстокою,безкомпромісною і непримири-
мою для воюючих сторін.Окрім загаль-
них негативних явищ,які несла війна,в її
ході виникали ще й побічні явища,такі,як
багатовладдя та її часті зміни,слабкість
влади на місцях,іноземна військова інтер-
венція,регіональний побутовий банди-
тизм та інше.
В цьому нарисі йдеться якраз про таке
побічне ганебне явище,яке виникло в селі
Гаврилівці в ході Громадянської війни,як
побутовий бандитизм,завдавший чи не
найбільшої шкоди мешканцям села на
протязі усієї 4-річної смути.

До 50-річчя Радянської влади, Шалею Яковом Семеновичем, для місцевої преси, був підготовлений історичний нарис "Село Гаврилівка в період громадянської війни 1917-1921 рр."
Шаля Я.С., гаврилянин, учасник громадянської війни на боці Червоної армії, кулеметник. Секретар Гаврилівської сільради в 1922-1925 роках, Голова виконкому Гаврилівської сільської Ради в 1927-1928 рр. В 1930-х роках-прокурор Межівського району, Дніпропетровської області. Потім був переведений на роботу в м. Синельникове, Дніпропетровської обл. В часи Вітчизняної війни находився в евакуації, повернувся в Межову в 1943 р. Помер в 1978 році.
Низький уклін і подяка від усіх гаврилян Якову Семеновичу за те, що він взявся за перо і, фактично, вперше за 50 років спробував висвітлити події, які відбувалися в селі Гаврилівці в буренні роки громадянської війни.
Але справа в тому, що Я.С.Шаля безпосереднім свідком тих подій в селі, про які він пише, не був, так як він находився в лавах Червоної Армії, на фронтах громадянської війни, якраз в 1917-1921 рр. Тому описані події він брав зі слів очевидців, які часто опиралися на ходивші по селу чутки і легенди.
В архіві мого батька, працівника Гаврилівської сільської Ради в 1929-1941 рр., зберігаються його коментарі на шести машинописних аркушах до нарису Я.С.Шалі, в яких здійснена спроба виправити неточності, а то і грубі перекручення і помилки, допущені з різних причин, в цьому нарисі.
Щоправда, батько дуже схвально відгукується на ті місця в нарисі, де Яків Семенович описує про гаврилівських бандитів, їх кількість, прізвища, а головне їх злочинні дії. Це тому, що через руки Я.С.Шалі, як прокурора Межівського району, на початку 30-х років, проходили судові справи бандитів. В ті часи одна за другою слухалися в суді справи про криваві злочини не якихось там "анархобандитів" - ці суди уже були в минулому, а бандитів "як таких, по-визначенню", "безідейних", "побутових", які в великій кількості розплодилися по селах і містах в часи громадянської смути. Прижаті, загнані в вугол бандити, як павуки в банці, викручувалися, звалювали провину один на одного, вигорожуючи себе від своїх мерзотних справ. Так, по-ниточці, від одної справи до другої і було розкрито усе заподіяне бандою в 1918-1921 роках, в дні її безкарного і необмеженого господарювання в селі Гаврилівці. Із цих справ Я.С.Шалею були правдиво описані злочини і прізвища бандитів, які їх скоювали.
Наприкінці 1918 року в Гаврилівці виникла перша бандитська зграя. Її організатором і командиром був місцевий житель Антон Щусь, в минулому кавалерист, який воював на фронтах імперіалістичної війни. Попервах в загоні було біля 30 чоловік, а з часом він виріс майже до 100 бандитів. Окрім командира, своєю жорстокістю і люттю відзначалися слідуючі бандити: Яким Колісник, Федір Ганжа, Григорій Щусь, Максим Євтушенко, Павло Лях, Микола Помазан, Федот Щусь, Андрій Остапенко, Павло Говоруха, Сила Дем’яненко, Денис Чаус, Павло Жижкун, Антон Куниця, Олексій Кошик, Микола Божко, Афанасій Колот, Василь Ворона. На совісті цих людей (якщо їх можна назвати людьми) багато замучених і убитих людей.
Ця банда тероризувала мешканців села, займалася не тільки нічними, а і денними грабежами. Вони ніколи не нападали на біле військо та їх владу, на гайдамаків, махновців і їх представників у селі, зате вони організували і виконували вбивства партійних і радянських працівників волревкому, членів комітету незаможних селян, червоноармійців. І це робилося не з ідейних міркувань, а як боротьба криміналу за владу у селі, який не хотів ділити владу на місцях, особливо з радянською, відчуваючи своїм бандитським нутром, що якщо вона переможе, то це "всурйоз і надовго".
Червоноармійців і продзагонівців бандити убивали виключно з метою пограбування. Їх хватали ніччю, вели за село, або в колишній глиняний кар’єр, роздівали (не псувати ж обмундирування перед продажом) і розстрілювали, або рубали шаблями. Ось один із прикладів.
Два червоних вершника зупинилися у селянина Євдокима Кошика на ночівлю. Підклавши під голову сідла, вони заснули. Бандити Яким Колісник, Леонід Гриненко, Аривон Виставний накинулись на сплячих, відібрали зброю, наказали сину хазяїна, Володимиру Кошику, узять лопату. Червоноармійців вивели за село, розділи, а потім ізрубали шаблями. Трупи закопав В.Кошик. Через два дні, одного із коней, бандити проміняли на зерно і хліб, а другого-на кабана. Зброю і одежу поділили поміж себе.
Паралельно з цією бандою, в селі організувалася іше одна, правда, меншої чисельності, яка не була підпорядкована першій. В ній находилися: Юда Рябовіл, Парфен Кошик, Григорій Гречук, Василь Огій, Бакум, Гаврилюк, Янченко і інші. Селяни зразу ж окрестили цю банду "медовиками", тому що вони почали грабити пасічників-забирали мед, а у вчителя Рикуна, зокрема, вони забрали, окрім меду, і вулики з бджолами.
Звичайно ж, Антон Щусь не міг допустити існування якоїсь, непідпорядкованої йому, банди. Він зі своїми поплічниками захватив Юду Рябовола, Парфена Кошика і Григорія Гречука і прямо на базарній площі розстрелив їх. Решта бандитів розбіглася і ця банда перестала існувати.
Першим резонансним вбивством молодчиків Антона Щуся, було вбивство гаврилівського лавочника Шелковнікова. Описуючи цю подію, Яків Семенович, купився на байці, яку склали самі вбивці, щоб відвести від себе підозру. Вони пустили по селу чутки, що з кайзеровськими і гайдамацькими військами в Гаврилівку повернувся "крупний торговець" Шелковський (навіть прізвище перекрутили, насправді Шелковніков) і цей "недобитий буржуй і контрреволюціонер" став вимагати від місцевого волревкому виплати йому компенсації в 1000 карбованців за ущерб, нанесений його магазину і майну, в його відсутність в селі. Про ці його вимоги узнали партизани (які ще "партизани" в Гаврилівці?!.) і вони через деякий час , вночі, оточили дім Шелковського, схватили його і убили на базарній площі..."
А ось як воно було насправді.
Ну, по-перше, Шелковніков ніякий він не "крупниий торговець" і, тим більше, ніякий він не "буржуй і контрреволюціонер". Держав він у Гаврилівці маленьку крамничку з "красним товаром" (тепер би про цей товар сказали – "тисяча дрібниць"), розміром 3х3 метра. "Оточили дім"?!. А у нього і хати не буложив він на кватирі у Сидора Дути. Сам він був із російських "коробейників".
А по-друге, подивимося, що це за "партизани" і що їх спонукало на скоєння цього неспровокованого вбивства?
Так, Шелковніков осінню 1918 року, коли в селі був австрійсько-гайдамацький гарнізон, зайнявся відновленням своєї торговельної справи. Але через два місяці він вирішив розпродати товар, продати магазин і з цими, не дуже великими коштами, поїхати до себе на батьківщину, в Росію. Він так і зробив. Але про це дізналися Антон Щусь і його "партизани". Змовившись, група бандитів на чолі з Філатом Борисенко і Петром Ганжою, вирішили обікрасти Шелковнікова. Вони і нагрянули до нього додому. Але Шелковнікову якось удалося вирватися із хати і він побіг до волосного правління. Але бандити наздогнали його на базарній площі і по-звірячому убили, а тіло спотворили (розпороли живіт).
Після цього, бандити повернулися назад і стали катувати дружину Шелковнікова, ізрізав її ножами, вимагаючи у неї виторговані гроші. Спасаючись від неминучої загибелі, жінка показала злодіям, де був захований цей, не такий уже і великий, скарб...
Ізранена жінка поховала свого чоловіка і виїхала із села.
Ось таким був насправді подвиг "героїчних партизанів".
У Я.С.Шалі читаємо: "Ватажка партії есерів, священика Петра Левицького, махновці утопили в річці Вовчій..." Зновуж, заради істини, треба розібратися в цьому по частинам.
По-перше, для Якова Семеновича не існувало інших, як: "червоні", "білі-кадети" і увесь букет других партій-це есери. Тому піп Левченко - не білий, не червоний, а значить - есер. Але ж, якщо замислитися на хвилину, то хіба коли-небуть попи були есерами? В програмі есерів тих часів замітне місце займав тероризм, як метод боротьби. Щоб про це сказали миряни і парафія? Та з есерівськими поглядами-не бачить йому приходу! А Левицький був махровим монархістом-чорносотенцем із "Союзу архангела Михаіла", або "Союзу російського народу".
По-друге, убили попа ніякі не махновці. В ті часи було дуже легко списати усе на махновців. Від махновців гавриляни постраждали зовсім мало. Так, в листопаді 1818 року, Льовкою Задовим були розстріляні гавриляни Кость Рябчук і Петро Ганжа за вказівкою Нестора Махно: "За пьянство и бесчинства, по жалобе крестьян" (це за їх "художества" у "варті"). Не скажу, деякі гавриляни вбачають в цьому заслугу Мефодія Забудька, який начеб-то захищав їх від махновців. Але ж чесні гавриляни не потребували ніякого захисту. Требували захисту бандити-от їх він і захищав. Бо Махно, дійсно, як скаженних псів стріляв таких, як Антон Щусь і його поплічники, якраз за безчинства, грабежі, знущання і вбивства своїх же односельчан. Звичайно, якби не Забудько, то жертв від махновців серед гаврилян було б значно більше, але, як я уже казав, не серед чесних гаврилян, а серед бандюг і злодіїв, за якими давно "плакала шибениця".
І по-третє, безвладдя в селі усім дуже-таки набридло. Тому це заставило на початку 1919 року створити воєнно-революційний штаб, в який увійшли активні фронтовики, тямущі ділові люди на чолі з енергійним начальником штабу Рябкою Кузьмою Івановичем, з єдиною ціллю-навести порядок у селі. Серед членів штабу були поважливі у селі люди такі, як Паливода І.П., Сидоренко М.І. і інші.
А бандити уже тут, як тут! Вони пробралися в штаб під видом охорони штабу, їздових і інших технічних службовців. Вони-то і погубили добру справу.
Одним із перших міроприємств штабу-було вирішено приборкати осточортівшого усім своїми проповідями лютого монархіста-чорносотенця, попа Левицького, за що і ухватилися, запропонувавши свої послуги, штабні бандити (вбивства і грабежі ім завжди в утіху).
Прибувший в село із "варти" поміщика Мезенцева, із-за Вовчої, Мефодій Забудько, очолив групу бандитів, яка і учинила кроваву розправу, по-звірячому вбивши не тільки Левицького, а і усю його сім’ю: стару матір, дружину і навіть семирічну дитину-сина. Звичайно ж, що самим завзятим рубакою був хрищенник моєї бабусі, Зайцевої (Корявець) Химки Петрівни, яка ще з дівоцтва дружила з Забудчихою, а потім кумували з нею, Мефодій Власович Забудько, який з часом став "полковником" - командиром 1-го полку махновської повстанської армії. Це буде потім, а тепер він був таким же, як і усі гаврилівські бандити, може тільки більше з руками, по лікті вимазані кров’ю стариків, жінок і дітей...
Трупи вивезли і кинули у Вовчу.
Жахливий, невиданий в селі злочин, сколихнув людей, які обвинили у вбивстві штаб. Під тиском обурення і презирства селян, добросовісні люди штабу, разом з його начальником, покинули штаб і він розпався, проіснувавши усього один місяць.
Тяжко про це писати, але треба. Треба, щоб істина торжествувала, хай і пізно, але краще пізно, чим ніколи...
Напрошується питання, що хіба не можна було приборкати оцю розбещену зграю нелюдів? Так, були спроби. Приходили в село загони по боротьбі з бандитизмом, а керівництво села боялося видавати бандитів, хоч і знало їх, як кажуть, усіх без винятку. Прості люди, такі, як Андросенко і Євтушенко, спро-
бували видати бандитів і були тут же, негайно знищені ними. А каральні загони брали 2-3 бандитів в якості заручників, організують їх показовий розстріл і відбували із села. А бандити ще з більшою люттю продовжували свої чорні справи...
В селі розуміли, що знищити банду можна тільки згуртувавшись, власними силами. І таки в березні 1919 року в Гаврилівці був створений загін, який дістав назву "Самоохорона". В ньому було 21 чоловік, в основному, це були чесні молоді люди-добровольці. Командиром загону був вибраний Кузьма Удод. Сам він служив у царській армії, в бронеавтомобільній частині. В загін, окрім Удода, входили брати Данило і Кирило Гарячки, Юхим Горбенко, Пилип Шульга, Карпо Шаля, Олексій Зайцев, Савка Біленко, Олексій Лубенець, Василь Лобода, Борис Лобода, Степан Гудій, Сергій Марченко, Іван Мелешко, Клим Ковтун, Микола Олійник, Тарас Нечай, Степан Яковець, Сисой Бардак і інші. Для його озброєння із Олександровська получили 30 гвинтівок і невелике число набоїв. Правда, це були в основному застарілі французські берданки і ті на половину несправні.
У нарисі Я.С.Шалі прізвище Кузьми Удода пишиться і в українській транскрипції, як "Удод". Не знаю правий він чи ні, але мій батько називав його "Одудом".
В першу ж ніч банда налетіла на приміщення волревкому, в якому розмістився загін. Але не тут-то було! Хоч загін мав мало патронів і старі гвинтівки, але він дав бій добре озброєнним бандитам. Не відомо, які були втрати у бандитів, але точно знали, що був поранений їх атаман, Антон Щусь. "Самоохорона" втратила молодого бійця Бориса Лободу.
Пару тижнів загін якось перебивався з поганим озброєнням. Але, коли на станцію Просяна прибув бронепоїзд із Катеринослава, то його командир Бойко надав відчутну допомогу - виділив загону гвинтівки російського зразку, патрони до них, гранати і навіть два кулемети системи "Максим".
Тоді, добре озброєні самоохоронці, рано вранці, коли бандити спали по своїм хатам, схватили їх і роззброїли. Остався на волі тільки їх командир Антон Щусь, який, як вияснилося пізніше, переховувався в часовні на кладовищі, куди незаміченними приходили предані банді медпрацівники і лікували його після поранення. Рада загону постановила розстріляти на місці самих активних бандитів, але командир Удод був незгодний з цим рішенням, так як в загоні ще не було органу, який міг би прийняти рішення про смертну кару. Я.С.Шаля пише: "Тоді особистим рішенням Кузьма Удода звільнив бандитів з-під арешту...". Як би не так!..
Насправді було ось як. По вказівці командира бронепоїзду Бойка, усі роззброєні бандити були передані до ЧК міста Гришино (Красноармійська) "для проведення слідчих дій".
А бандитам таки вдалося обдурити ЧК, не без помочі все того ж Мефодія Забудько. Він ще заздалегідь виписав багатьом бандитам довідки, що вони являються рядовими бійцями повстанської армії Батька Махна. Вони завірили ЧК, що прибули з фронту з-під Волновахи в своє село на відпочинок, а їх розоружила якась "куркульська самоохорона". А оскільки тоді Махно дійсно разом з Червоною армією держав фронт проти атамана Шкуро, ЧК і направив їх усіх на передову до Махна. А бандити, на слідуючій зупинці поїзда, втекли і в повному складі явилися в село...
А "самоохорона", відправивши банду в ЧК, здала зброю командиру бронепоїзда.
Вернувшись в Гаврилівку, банда тепер уже побоялася помститися самоохоронцям і нікого з її бійців не затронула. Тільки значно пізніше, уже в 1921 році, Забудько таки помстився Удоду, зарубавши його шаблею у глиняному кар’єрі.
Не відомо, знав про це Яків Семенович. Хотів він, чи не хотів, але в його нарисі, преданий Радянській владі Кузьма Удод, виглядає ледь не зрадником.
А ось як склалася доля бандитського ватажка Антона Щуся. Коли в червні 1919 року в село увійшли білі, він утік із села, але на станції Чаплине нарвався на денікінський патруль і був застреленний.
Після загибелі Антона Щуся, банда не склала зброї, а продовжувала тероризувати село. В 1920 році загального керівництва бандою більше не було. Вона розділилася на групи по місцю проживання. Самою великою і лютою була банда Кошиківська, якою керував Яким Колісник. В ній особливою жорстокістю відзначалися Леонід Гриненко, Демид Шишенко, Аривон Виставний, брати Степан і Василь Ворони, Нестір Ганжа, Іван Жук, Олексій Колісник, Олексій Кошик, Микита Никитенко.
В нарисі Я.С.Шалі правдиво і з подробицями,з указанням прізвищ виконавців, описані злочини бандитських груп в селі в 1920-1921 рр., перелік яких зайняв би не одну газетну полосу (це вбивство 27 молодих червоноармійців, жінок, дівчат і чоловіків, які приходили в село із Донеччини міняти свій нехитрий скарб на хліб, убивства через ревнощі, убивства батьків, які не хотіли видавати дочку заміж за бандита, убивства членів волревкому, як конкурентів на владу в селі і інше).
Тільки після того, як у травні 1921 року, коли в Гаврилівку прибув загін по боротьбі з бандитизмом під керівництвом командира Макаренка і комісара загону Саутенка, який тепер безвиїздно находився в селі, почалася нищівна боротьба з гаврилівською бандитською нечистю. Ці уже не панькалися з ними, не розмірковували про якусь "революційну законність" до цих "беззаконників", а хватали їх на гарячому і ставили до стінки.
Першими були Павло Чопенко, Степан Ворона, Павло Говоруха та інші. Було об’явлено про здачу зброї, але бандити з цим не поспішали. Тоді загін пішов на крайню міру - були узяті і розстріляні заручники Лозяний, Яровий і Рябко. На другий день усі вулиці села були укриті різноманітною зброєю - це гвинтівки, револьвери, обрізи, холодна зброя і навіть кулемети. Прийшлося наймати людей і підводи, щоб звезти усе це до волревкому.
В цей час уже існував закон про амністію колишніх махновців. Я.С.Шаля пише: "Керівництво загону амністувало 21 гаврилянина, які служили у Батька Махна на рядових посадах і потім добровільно здалися органам Радянської влади..." І називає прізвища 12-ти із них: Прокофій Жижкун, Василь Лях, Пилип Ященко, Григорій, Федот і Гнат Щусі, Терентій Марченко, Мусій Прищіп, Харитон Пудла, Нестір Ганжа, Афанасій Жук, Андрій Остапенко та інші.
Ну, по-перше, такої кількості гаврилян ніколи не було у Махна, навіть у кращі його часи. Тепер уже Махна не було на Україні, його колишні командири розсіялися по різних областях, повітах і переховувались у лісах і очеретах від червоних каральних загонів. "Полковник" Забудько, з декількома махновцями, переховувався в Олександрівському і Маріупольському уїздах. От до нього і утікли перераховані вище гаврилівські бандити, серед них і такі активні, як Федот Щусь, Нестір Ганжа, Андрій Остапенко і інші. А потім здалися Радянській владі "добровільно", почувши про амністію махновцям. Про амністію, підлеглих Мефодію Забудько оцих 21 гаврилівських “джентельменів вдачі”, він попіклувався заздалегідь. Маючи штабну печатку 2-ї окремої групи, якою командував з весни 1921 року Забудько, йому нічого не коштувало виписати усім довідки, скріпити їх печатками про те, що пред’явники їх являються рядовими повстанцями-махновцями. Звичайно ж, спираючись на ці “документи”, керівництво Гаврилівського карального загону і амністувало усіх цих “домушників”, за якими плакала шибениця.
Здалися, дійсно, і махновці такі, як командир Першого махновського постанського полку Мефодій Забудько, командири батальонів Федір Ганжа і Павло Лях, комісар ескадрону Тимофій Антибура - усього 10 чоловік. Їх командування загону не могло амністувати "ввиду ими совершённых тяжких преступлений перед народом и Советской властью". Цих махновців було під конвоєм відправлено до міста Харкова, де вони усі, по приговору особливого відділу Харківського воєнного округу, були розстріляні 3-го листопада 1921 року.
Я розумію, що для газетної статті, в частині об’єму матеріалу, уже маємо великий "перебір". Але, на жаль, існують іще важливі місця в нарисі Я.С.Шалі, які потребують теж уточнення.
Яків Семенович пише: "В місцеві органи влади проникали різні елементи, які працювали і на Радянську владу, і на Махна - це комісари волревкому Яким Фесюк і Павло Моргуль..." Ну і він дальше перераховує які відомості вони передавали махновцям. А самого основного напевно Я.С.Шаля не знав. Ці комісари, дійсно, шукали зв’язку з махновським штабом, так як готували документи для передачі Нестору Махну на Мефодія Забудька, який увесь час залишався фактичним керівником гаврилівської банди. В цих документах був перелік усіх злодіянь, які учинили бандити по відношенню до мирних гаврилян, і, що причастність до них Забудька, компрометує Махна і увесь махновський повстанський рух. Якби ці матеріали попали в руки Нестора Махна, то він би, не моргнув оком, прилюдно, на базарній площі, власноручно застрелив би свого, утершогося в довіру “полковника”. Прикро, що якось про це дізналися бандити і підкинули на комісарів Фесюка і Моргуля "компромат" командуванню червоного карального загону про зв’язки їх з Махном, і вони були, звичайно ж, розстріляні.
Заходи загону, під керівництвом Макаренка і Саутенка, були і крайніми, і суворими, можливо хтось міг попасти, як кажуть, під гарячу руку, але після дій загону, який так і називався "загін по боротьбі з бандитизмом", чесні гавриляни, в кінці кінців, зітхнули з полегшенням, закінчилися їх 4-х літні і денні, і нічні кошмари, почалося мирне, спокійне життя, тяжке післявоєнне, але хоч не обтяжене "домашнім" бандитизмом.

В.Зайцев,
колишній гаврилянин,
науковий пенсіонер,
м.Дніпропетровськ.

Січень 2008 р.
Сергей Шведов вне форума   Ответить с цитированием
2 пользователя(ей) сказали cпасибо:
Пулеметчик (18.12.2011)
Ответ

Опции темы
Опции просмотра

Ваши права в разделе
Вы не можете создавать новые темы
Вы не можете отвечать в темах
Вы не можете прикреплять вложения
Вы не можете редактировать свои сообщения

BB коды Вкл.
Смайлы Вкл.
[IMG] код Вкл.
HTML код Выкл.

Быстрый переход


Текущее время: 02:30. Часовой пояс GMT +4.



Реклама:


Перевод: zCarot