Новости
Махновцы
Статьи
Книги и публикации
Фотоальбом
Видео
всё прочее...
Общение
Ссылки
Поиск
Контакты
О нас







Старый 29.11.2011, 00:04   #1
Сергей Шведов
Administrator
 
Аватар для Сергей Шведов
 
Регистрация: 21.01.2007
Сообщений: 1,014
Сказал(а) спасибо: 580
Поблагодарили 627 раз(а) в 281 сообщениях
Сергей Шведов отключил(а) отображение уровня репутации
По умолчанию Василий Зайцев "Федосій Щусь: спроба спростування легенд"

Це наша історія

Федосій Щусь: спроба спростування легенд.
Наш земляк-дібрівчанин, Федосій Щусь, був особистістю легендарною. Навколо нього тіснилося стільки легенд, що їх би хватило, по-теперішньому кажучи, для створення не одного детективного серіалу. Авторами цих легенд були не тільки прості повстанці, а і командири-махновці, та навіть, і сам Батько Махно.
Ще б пак, Федосій народився в одвічно наймицько-батрацькій сім’ї, а став другою людиною після Нестора Махна в Першій Революційній Армії повстанців України. Починав із особистого ад’ютанта Махна, потім був начальником усієї кавалерії Повстанської Армії. А коли Армію поділили на чотири корпуси, став командиром кавалерійської бригади в складі 3-го корпусу, весь час залишаючись членом Головного штабу РАПУ.
Так оце реальність. А які ж були легенди?
У своїх трьох томах "Воспоминаний", написаних наприкінці 20-х-початку 30-х років прошлого століття у Парижі, Нестір Іванович, як на мене, трішки лукавить. В розділі, де він описує зустріч з Федосієм Щусем у Дібрівському лісі, на початку жовтня 1918 року,він пише: "Подъехав к селу Большемихайловка, мы решили не въезжать в него по мосту через р.Волчью. Мы пустили вброд через эту речку свою конную разведку, которая обследовав улицы выяснила, что немецко-австрийские войска вот уже около 3-х дней отсутствуют…
На рассвете к нам собралась толпа крестьянских детишек. От них мы узнали о пребывании в лесу отряда тов.Щуся. Об этом отряде я и раньше слыхал. Но тогда он был под командой матроса Бровы, которого я не знал. В описаниях отряд этот изображался как отряд типа кавказских разбойников. Теперь же он оказался под командой товарища Щуся. Последнего я с м у т н о п р и п о м и н а л (!). Он был славным бойцом весною в отряде нашей гуляйпольской группы, действовавшей против нашествия на Украину немецко-австрийских армий. Т. Каретник (Семён Каретников - прим. автора) помог мне ещё яснее вспомнить т.Щуся, так что, в конце концов, я, действительно, хорошо припомнил его, как участника на нашей таганрогской конференции…"

Я думаю, що єсть необхідність проаналізувати це місце в спогадах Нестора Махна. Спогади він писав тоді, коли у живих не залишилося не тільки Ф.Щуся, а і, практично, усіх махновських командирів, а отже, без свідків, можна було писати те, видаючи бажане за дійсне. Ну не хотілося Нестору Івановичу, щоб така відома особистість, як Федосій Щусь, не була серед його учнів як по-анархічній лінії, так і по лінії партизанської боротьби.
Насправді ж, Федосій Щусь пізнавав ази анархізму на флотській службі, в складі команди корабля "Іоаннъ Златоустъ" і прибув у Дібрівки, по твердженню земляків, на початку 1918 року із Петрограду "ідейним анархістом" і зразу ж створив там "Дібрівську групу анархістів-терористів" з місцевої молоді.
Якби ж Федосій Щусь навесні 1918 року воював у складі гуляйпольської "Чорної гвардії", то Махну не треба було б питати у Семена Каретникова, щоб той йому нагадав, "хто такий товариш Щусь". Такий видний, статний і сміливий моряк, який ніколи "не пас задніх", а завжди був би у перших рядах, на виду в усіх повстанців, оставався б не заміченним самим Нестором Махном, який як ніхто схоплював на лету бойові і ділові якості своїх повстанців.
Якщо і був Федосій Щусь в Чорній гвардії, то напевно дуже короткий час, і не в 1917, а десь в 1918р., він з’їздив до них, щоб на місці познайомитись з їх практичними діями по організації комун, земельних спілок, а також по створенню воєнізованних загонів самоохорони і самооборони. А от у складі Гуляйпольської анархічної групи, конференція якої відбулася в Таганрозі, Щуся не було і близько. Не дивно, що переказуючи перебіг цієї конференції і згадуючи прізвища усіх її учасників, Махно ні разу не назвав прізвище Щуся у споминах.
Безумовно, написати, що Щусь самостійно очолив партизанський загін в Дібрівському лісі і першим підняв його на боротьбу з окупантами, гетьманцями і поміщицькою вартою, у Нестора Івановича не піднялася рука. Вигідніше було написати щось "вдохновлённый решениями Таганрогской конференции гуляйпольских анархистов, Щусь перешёл линию фронта, возглавил Дибровский партизанский отряд и поднял его на борьбу с карателями…"
Дивно, що сценарісти телевізійного фільму "Дев’ять життів Нестора Махна" (Кіностудія "Домфільм", 2006 р.) Ігор Болгарин і Віктор Смірнов, чомусь теж’ л’ють воду на млин Махна". У них Федос (так його йменують сценарісти) Щусь ще в 1906-1908 рр. вже находився в групі гуляйпольських анархістів і приймав участь в здійсненні нею "ексів"-збройних нападів на поміщицькі маєтки, на державних чиновників і поліцію, на грабування банків і кас. Коли поліція оточила дім, в якому проводила чергове засідання ця група, то пристав, який керував облогою, кричав: "Семенюта, Махно, Щусь! Ми вас знаємо, виходьте по одному, кидайте зброю!.."
Це якщо рахувати, що Федосій народився в 1893 році, то що він робив у Гуляйполі в свої 13 років і як оцей підліток міг зі зброєю в руках приймати участь у цих "ексах"? Тим більше, що про рік народження Федосія поки-що немає повної впевненності. Деякі автори пишуть, що Щуся призвали на флот достроково, тобто до повноліття. А тоді повнолітньою считалася людина, яка досягла 21-річчя. В 1915 році, в рік призова, Федосію було, напевно, тільки 20 літ, що говорить про те, що він був 1895 року народження. А це виходить, що Федосій був у гуляйпольській групі ще 11-літним !?
Дальше в фільмі,в березні 1917 року, Федосій Щусь вже в тільняшці і в безкозирці з написом "Иоанн Златоуст", радить Нестору знищити усіх зрадників, які в 1906-1908 рр. здали гуляйпольську групу жандармам, та приймає участь у їх знешкодженні разом з Нестором (епізод розстрілу місцевого священника, який був агентом царської охоронки). Якщо фільм претендує на документальність, то для чого була зроблена оця нісенітниця?
До речі, навіть про напис на безкозирці Федосія Щуся теж існують легенди. Так у нарисі Шалі сказано, що на безкозирці був напис "Данія", а у книзі Веллера - "золотом горела надпись "Гавриил". Але у більшості авторів, та й на небагатьох фотографіях, які збереглися, можна прочитати напис із двох слів, напевно таки, "Іоанн Златоуст".
Та все-таки, ще раз про те, коли ж повернувся з служби на флоті Федосій додому, до Дібрівок. Відомо, що Щусь служив на Балтиці до початку 1918 року, а потім збирався з друзями-анархістами пробитися до побратимів на Чорноморський флот, щоб допомогти їм в боротьбі з білим офіцерством і навести там такі ж порядки, які уже були встановленні на Балтійському флоті. Напевно так би і сталося, якби не лист із дому, від рідних, які просили сина повернутися додому і захистити їх від гніту місцевих поміщиків та їх варти, гетьманців та чужеземців-окупантів, які грабували їх, забираючи хліб і худобу, і відправляючи усе до Німеччини.
Про це розповідав землякам-дібрівчанам сам Федосій, який повернувся в село в травні 1918 року. Сусідам-одноліткам, які прийшли привітати його з поверненням, Федосій показав "подарунки", якими друзі-анархісти наділили його для організації збройної боротьби з усякими ворогами трудового селянства-це чемодан наганів, та чемодан набоїв і бомб-"лимонок".
Односельчани розказали про те, що в лісі уже є невеликий партизанський загін, який, по мірі сил, веде боротьбу, в основному, з поміщицькою вартою, керований теж матросом, Бровою.
В серпні 1918 року, в одному із боїв, Брова отримав тяжке поранення і Федосій Щусь прийняв командування загоном на себе. Під його керівництвом загін виріс чисельно, бійці були добротно обмундировані і озброєні. Були збудовані бліндажі, землянки та окопи для кругової оборони. Загін розширив боротьбу з усіма гнобитилями: вартою, гетьманцями і австро-німецькими окупантами...
У кінці літа 1918 року Нестору Махну вдалося, з допомогою своїх гуляйпольських соратників Каретникова, Марченка, Лютого і інш., сформувати партизанський загін. Спочатку він складався з 3-х десятків озброєних вершників, кулеметної тачанки, з установленим на ній станковим кулеметом "Максим", пари ручних кулеметів системи "Люйса", невеликого обозу. Цей загін робив таємні рейди в Гуляйполі і навколишніх селах, де розганяв невеликі ворожі гарнізони і агітував селян виступати зі зброєю в руках проти німецько-австрійських окупантів і їх приспішників. Потім йому вдалося розігнати окупаційний гарнізон, в складі двух рот, навіть, в самому Гуляйполі. Але окупаційна влада вислала із Пологів до Гуляйполя два військових ешелони і Махну нічого не залишилося, як зібрати невеликий загін і виїхати з Гуляйполя. Спочатку він хотів дістаптись Маріуполя, а потім перебратися до Юзівки. Але Нестір знав, що в 40 верстах від Гуляйполя, біля села Великомихайлівки (Дібрівок) знаходиться великий Дібрівський ліс, в якому уже діяв якийсь партизанський загін. По-перше, в цьому лісі можна переховатися від можливого переслідування каральних загонів окупантів, а по-друге, об’єднатися з дібрівськими месниками. Так і сталися, описані вище, події по об’єднанню гуляйпольського загону під керівництвом Нестора Махна і дібрівського, керованного Федосієм Щусем. Загони не тільки об’єдналися, але і дали перший вдалий бій австро-німецьким окупантам, розгромивши їх гарнізон в селі Дібрівки,складом до 100 чоловік.
Щусь погодився на те, щоб об’єднаним загоном командував Нестір Махно, більше того, на мітинзі в селі, Федосій Щусь запропонував, по старому козацькому звичаю, називати свого отамана-командира, Батьком. У своїх "Воспоминаниях" Нестір Махно писав: "...Приложенное к моей фамилии слово "Батько" не сходило с уст старых и малых крестьян, обывателей и революционных отрядов. Мне лично казалось странным, и неудобным слышать обращение ко мне крестьян и повстанцев, вместо "товарищ Махно", Батько Махно, а иногда - "товарищ Батько Махно". Но этот эпитет "Батько", помимо моей воли, прилип к моей фамилии, начиная с дня событий в селе Большемихайловка (Дибривки)."
Але прицьому між Махном і Щусем виникла гаряча суперечка. Махно був за те, щоб негайно і несподівано ударити по ворогах, які увійшли до села. Щусь був категорично проти цього. Махно навіть спершу подумав, що Щусем керував страх і розгубленність перед лицем грізної небезпеки. Та усі, хто знав Щуся засвідчували, що він страху не знав. В ту лиху годину Щусь передусім уболівав за долю рідного села, за долю односельців. Федосій був певний, що невеликий гарнізон, який перебував у Дібрівках, об’єднаному загону під силу. Але ж в Покровському і Успенівці були головні регулярні сили окупантів - добре вишколенних кавалеристів, озброєнних гарматами і кулеметами. Він передбачав, як дорого коштуватиме для усіх цей напад - Дібрівки можуть взагалі перестати існувати як населений пункт. Пізніше Махно зрозумів поведінку Щуся, але він був непохитним у своєму рішенні вдарити, скориставшись фактором несподіванки й перемогти, чи загинути...
Довго вагався Щусь, а тоді таки, хоч і з важким серцем, погодився. Дальніші події показали, настільки був правий Федосій Щусь: помстою за знищенний гарнізон, окупанти направили в Дібрівки каральні загони, які спочатку бомбардували село із гармат, а коли увійшли до нього, то розграбили і підпалили сотні хат, винищивши людей, які не встигли втекти до лісу. Дві доби палали Дібрівки, грізним заревом освітлюючи довколишні села і хутори...
А об’єднаний загін, під керівництвом Махна, побачивши, що з такою силою їм не впоратися, під покровом ночі перейшов Вовчу і помчав в бік Гаврилівки.
Хотілося б розвінчати іще одну легенду. У своїх спогадах Махно пише, що в Гаврилівці тоді розстріляли декількох куркульських молодиків, які в якості вартових приймали участь в Дібрівській трагедії, а їх хати спалили. Щось трішки переплутав Нестір Іванович. Ніхто із гаврилян не свідчив про те,щоб Махно палив у Гаврилівці хати та розстрілював "кулацких сынов". Гаврилівка була суто середняцьким селом, без поміщиків і куркулів, а тому в самому селі не було "своїх" вартових. Гавриляни знають, що серед своїх односельчан було усього чотири вартових, які працювали на поміщика Мезенцева, маєток якого був за Вовчою - це Забудько, Борисенко, Ганжа і Рябчук. Двух послідніх, підчас чергового перебування в Гаврилівці, Левко Задов, за наказом Махна, застрелив "…За пьянство и бесчинства, по жалобам крестьян". Інших жертв махновщини в селі не було. Усі гавриляни, хто пізніше загинув, були жертвами бандитизму, який ніякого відношення до махновщини не мав, та від червоних і білих каральних загонів...
У своїх спогадах Нестір Махно пише, що на перших порах,в об’єднаному загоні, він назначив Федосія Щуся особистим своїм ад’ютантом, залишивши своїм ад’ютантом і Сидіра Лютого. До речі, якщо ви побачите в спогадах "Петра Лютого" то це одна і та ж людина. Просто Лютий чомусь просив називати його "Петьою", що в подальшому і робив Нестір Махно і повстанці.
Хотілося б зупинитися на самому трагічному і невдалому бою в селі Темирівці. Загін махновців в с. Терирівці оточили мад’ярські стрільці. Їх атака була несподіваною і вдалою. Мад’яри йшли з гвинтівками наперевіс, стріляючи і розчищаючи собі шлях, метаючи бомби. Застава за селом була зломлена, її кулемет замовчав. Почувши стрілянину Махно, Марченко, Каретников, Щусь і Лютий, вискочили з хати, де вони були на постої і відстрілюючись побігли до послідніх хат. Туди ж бігли і другі повстанці для того, щоб вискочити за село і через бугор спуститися в лощину, де можна було б відірватися від мад’яр. І тут Махно побачив, що Щусь, який тягнув на собі одного із поранених, раптом упав. З’ясувалося, що пуля попала йому нижче бедра і прошила обидві ноги навиліт, правда, напевне не зачіпивши кісток. Батько крикнув Петренку, щоб брав Щуся на плечі і тягнув через пагорб до обозу. Під командою Лютого усі повстанці вийшли в поле з дворів і теж через пагорб скрилися від мад’ярського обстрілу. У дворі залишився тільки Махно і Каретников, які хотіли узять з собою трьох тяжко поранених повстанців. Але їм цього не вдалося зробити - Каретникова теж ранило. На полі залишилося троє - Махно, Каретников і Лазаренко (із-під Дніпра) за двісті саженів від наступаючих ворогів і на версту від своїх. Далі Махно пише: "У товарища Лазаренко здали нервы. Он приставил к виску наган и пустил себе пулю. Не хотелось оставлять врагам револьвер. Я подскочил к застрелившемуся и забрал его наган. В это время Каретников уже был далеко от меня. Я остался один и бежать больше не мог. Я начал уже пробовать этот револьвер, чтобы приставить его к своему виску, так как я уже видел впереди и сбоку, окружающих меня врагов. И в этот момент слышу: "Батьку, батьку, сюди!" Это кричал Лютый. Он прибежал с друзьями, Марченком и Петренко. Я подбежал к ним. Они усадили меня на винтовки и бегом понесли через бугор к обозу"…
Це так писав сам Нестір Махно. Але існує і друга легенда. Ось як писали про цей епізод бою в статті В.М.Волковинського "Нестір Махно: легенди і дійсність" в книзі "Маршрутами історії", Київ, 1990 р.
"Правою рукою Махна в усіх зіткненнях з німецько-австрійськими окупантами був матрос Щусь. Поруч з ним Батько почував себе впевнено, знав, що може на нього покластися в будь-якій ситуації, вірив, що той не підведе. Без Щуся Махно втрачав упевненність, починав панікувати. В одному з боїв біля села Темирівки кайзерівці легко поранили Щуся. Серед повстанців почалася паніка. Побачивши, що його найближчий помічник зник, а решта бійців розбігається хто куди, Махно зацепенів і з жахом спостерігав, як наближаються вороги з багнетами наперевіс. Зрозумівши, що це кінець, Махно вирішив було застрелитися і вже приставив пістолет до скроні. Але із-за повороту вилетіла тачанка і перебинтований Щусь, стріляючи на ходу по ворогу, встиг підібрати закляклого Батька і відвезти в безпечне місце. Та це була миттєва слабість. У переважній же більшості Махно діяв сміливо й рішуче, вміло командував селянським загоном".
Я думаю, що ця легенда має право на життя. Не міг,навіть будучи пораненим, ад’ютант Федосій Щусь залишити свого бойового командира Батька Махна одного на полі бою, за декілька шагів від наступаючих кайзерівців. Чому про це Нестір Махно пише інакше? А може тут і нема його вини. Третя книга спогадів редагувалась Воліним і побачила світ уже після смерті Батька.
Авторитет Федосія Щуся серед повстанців був беззаперечним. Нестір Іванович, навіть, ловив себе на тому, що таємно ревнував, коли під час перебування Щуся на посаді начальника усієї махновської кавалерії, підлеглі йому повстанці - кавалеристи йменувал Федосія Щуся теж Батьком. Це якось перекочувало і в селянські маси. Зустрічаючи махновців "хлібом-сілью", жителі сіл і хуторів примовляли: "Вітаємо Батька Махна і Батька Щуся з синочками, ласкаво просимо завітати до нас, почесні гості!"...
В листуванні з Н.Махном Петро Аршинов майже завжди запитує: "Як там Щусь?" - не розшифровуючи суті запитання. А справа тут от в чім.
Багато авторів пишуть, що Щусь повністю розділяв погляди Батька і на цій ниві у них не було розбіжностей. Але це не так. Махно як анархіст-комуніст, мріяв про третю світову революцію, рухомою силою якої мусило бути революційне селянство під проводом вождів анархізму. А Щусь, як "щирий українець" мріяв більш приземлено. Його мрія зводилася до того, щоб на українських землях в ході громадянської війни були переможені і червоні, і білі, і інші вороги трудового народу, і Україна стала вільною і самостійною державою. Більше того при штабі РАПУ визначилася група дійсно "щирих українців" в складі Федосія Щуся, Галини Кузьменко, Федори Гаєнко, Шпоти і інших махновських командирів різного рівня, які теж сповідали ідею самостійності України. Вони шукали нагоди зустрітися з командирами із ближнього оточення Симона Петлюри, щоб домовитися про спільні дії проти більшовицької і білої навали на Україну, і на її теренах побудувати самостійну українську державу. З цією місією до Києва таємно виїжали Галина Кузьменко і Федора Гаєнко. А до штабу Петлюри Щусь посилав махновського командира Шпоту для проведення переговорів про спільні дії махновців і петлюрівців по визволенню українських земель, в першу чергу, від більшовицьких військ. Про це доповідав Нестору Махно Левко Задов (Зінківський), про це знав і Петро Аршинов, якому дуже не хотілося, щоб між Нестором Махно і Федосієм Щусем не "пробігла кішка", на ниві ідеологічних розбіжностей. Не скажу, що ці дії "щирих українців" подобалися Махну і він, навіть, подумував прибрати Петлюру так, як він прибрав у свій час Григор’єва, а не займатися "щирими українцями". Але все-таки Батько в останній час став відноситися до Щуся з деякою прохолодою, лишивши Щуся командних посад в Армії, окрім члена штабу РАПУ. Це не міг не замітить і Петро Аршинов. Але Махно в листах до Аршинова не вдавався до подробиць, він тільки писав "Щусь воює справно..."
Що до загибелі Федосія Щуся, то в усіх авторів існує одна легенда: 6 червня 1921 року його вразила кулеметна черга із дзвіниці місцевої церкви, яка і стала причиною його миттєвої смерті. Але де це трапилося, приводяться різні місця: у Якова Шалі-біля станції Лозова; у листі Махна до П.Аршинова - на Полтавщині, а у більшості авторів - у містечку Недригайлове, Лебединського повіту, Харківської губернії (тепер це Сумська область). Махно так писав тому, що він наказав прибути 2-й групі махновців під командою Мефодія Забудька, де начальником штабу був Федосій Щусь, в Константиноградський повіт, Полтавської губернії для об’єднання з 1-ю групою під командуванням самого Батька Махна, щоб в кінці кінців ударити по столиці українського більшовизму - Харкову. Константиноград краще других повітів на Полтавщині відносився до махновців. Але 2-й групі, щоб уникнути переслідування 8-ї дивізії Червоного козацтва Примакова, прийшлося відійти дальше на північ, до цього самого Недригайлова, де і трапилася біда. Там,в полі під Недригайловим, Федосія Щуся і поховали, не насипаючи могили, а навпаки, зрівняли її з землею, ще й декілька разів проїхали по ній групою вершників, щоб червоні карателі-переслідувачі не знайшли могили і не поглумилися над останками видатного діяча махновського руху.
В жовтні 1921 року, даючи показання керівництву червоного карального загону, в приміщенні Гаврилівського волревкому, Мефодій Забудько розповів про загибель і поховання свого начштабу Федосія Щуся. Може я де в чому повторюся, але я думаю варто привести цю розповідь “з перших вуст”: “Віддаляючись від переслідування 8-ї дивізії Червоного козацтва, ми проходили з загоном мимо містечка Недригайлове. І раптом, з дзвіниці місцевої церкви застрочив кулемет і Щусь був смертельно поранений. Перед смертю він заповідав: “Якщо я помру, то усе, що знаходиться у моїй тачанці, поділіть поміж собою”. І от, Федосій сконався. Процес поховання проходив так: в степу, біля шляху, відрили могилу, шовком и оксамитом обгорнули труп и опустили до ями. Засипавши землею не стали робити могилку, навпаки, ескадрон вершників кілька разів проскакав туди і назад, щоб кінськими копитами забити місце поховання, щоб нікому не прийшло в голову глумитися над приданим землі тілом загиблого. Таким чином місце поховання Щуся так і залишится невідомим.
Після поховання відбувся розподіл коштовностей. Кожному бійцю дісталися: або золоті каблучка, або хрестик, або брошка, або монета. Інші золоті коштовності, як-то: золоті годинники, браслети, табакерки, великі натільні хрести з масивними ланцюжками, посуд та інш. поділили поміж себе командири і найближчі Щусеві прибічники.”
Так чи вдалося мені спростувати деякі легенди навколо нашого славного земляка-дібрівчанина Федосія Щуся? Мабуть і так, і ні. Бо це була тільки перша спроба в цьому напрямку. А може, не бажаючи того, я й сам теж створив нові легенди?! Але мене заспокоює те, що ентузіасти-покровчани, журналіст Процан В.О., краєзнавець Мицик Г.Г., а може і другі не байдужі люди, збирають місцеві документи, письмові і усні спогади дібрівчан, колишніх учасників або свідків подій часів Громадянської війни і як її складову-махновський повстанський рух - в якому серед перших і був колоритний і відчайдушний, народний месник, Федосій Щусь. Систематизація і вивчення місцевих матеріалів – це єдиний шлях до висвітлення істинних подій із минулого нашого краю і спростування нашарованних часом легенд.

Василь Зайцев,
колишній покровчанин,
науковий пенсіонер,
м.Дніпропетровськ.
Сергей Шведов вне форума   Ответить с цитированием
6 пользователя(ей) сказали cпасибо:
Анархист_1917 (18.07.2012), Коршак (29.11.2011), Пулеметчик (12.02.2012), Хицуми (01.02.2012), Юрий К. (29.11.2011)
Старый 29.11.2011, 02:32   #2
Коршак
Пользователь
 
Аватар для Коршак
 
Регистрация: 29.03.2010
Сообщений: 208
Сказал(а) спасибо: 142
Поблагодарили 131 раз(а) в 71 сообщениях
Коршак is on a distinguished roadКоршак is on a distinguished roadКоршак is on a distinguished roadКоршак is on a distinguished roadКоршак is on a distinguished roadКоршак is on a distinguished road
По умолчанию

Цитата:
Сообщение от Сергей Шведов Посмотреть сообщение
Це наша історія
Що до загибелі Федосія Щуся, то в усіх авторів існує одна легенда: 6 червня 1921 року його вразила кулеметна черга із дзвіниці місцевої церкви, яка і стала причиною його миттєвої смерті. Але де це трапилося, приводяться різні місця: у Якова Шалі-біля станції Лозова; у листі Махна до П.Аршинова - на Полтавщині, а у більшості авторів - у містечку Недригайлове, Лебединського повіту, Харківської губернії (тепер це Сумська область).
[/RIGHT]
Вообще-то на то время Недригайлов это была Полтавщина.

Последний раз редактировалось Коршак; 29.11.2011 в 02:34.
Коршак вне форума   Ответить с цитированием
Старый 01.12.2011, 00:48   #3
Василий Зайцев
Новичок
 
Регистрация: 05.10.2011
Сообщений: 11
Сказал(а) спасибо: 0
Поблагодарили 19 раз(а) в 8 сообщениях
Василий Зайцев is on a distinguished roadВасилий Зайцев is on a distinguished road
По умолчанию О Недригайлове

Брокгауз и Ефрон.Энциклопедический словарь.Том ХХ-А,стр.829.
НЕДРИГАЙЛОВ-заштатный город Харьковской губернии,Лебединского уезда,при реках Суле и Недригайловке,в 190 верстах от губернского города.
Василий Зайцев вне форума   Ответить с цитированием
Старый 01.12.2011, 02:08   #4
Юрий К.
Форумчанин
 
Аватар для Юрий К.
 
Регистрация: 09.03.2007
Сообщений: 2,815
Сказал(а) спасибо: 525
Поблагодарили 2,297 раз(а) в 1,171 сообщениях
Юрий К. has a reputation beyond reputeЮрий К. has a reputation beyond reputeЮрий К. has a reputation beyond reputeЮрий К. has a reputation beyond reputeЮрий К. has a reputation beyond reputeЮрий К. has a reputation beyond reputeЮрий К. has a reputation beyond reputeЮрий К. has a reputation beyond reputeЮрий К. has a reputation beyond reputeЮрий К. has a reputation beyond reputeЮрий К. has a reputation beyond repute
Post

Цитата:
Сообщение от Коршак Посмотреть сообщение
Вообще-то на то время Недригайлов это была Полтавщина.
Если не ошибаюсь, Недригайлов отошел к Полтавской губернии только в 1923 году, а в 1921 это была ещё Харьковская губерния. В связи с этим у меня большие сомнения в том, что Щусь погиб в Недригайлове, поскольку все, заслуживающие доверия источники указывают на Полтавскую губернию.
Юрий К. вне форума   Ответить с цитированием
Старый 01.12.2011, 02:58   #5
Коршак
Пользователь
 
Аватар для Коршак
 
Регистрация: 29.03.2010
Сообщений: 208
Сказал(а) спасибо: 142
Поблагодарили 131 раз(а) в 71 сообщениях
Коршак is on a distinguished roadКоршак is on a distinguished roadКоршак is on a distinguished roadКоршак is on a distinguished roadКоршак is on a distinguished roadКоршак is on a distinguished road
По умолчанию

Цитата:
Сообщение от Юрий К. Посмотреть сообщение
Если не ошибаюсь, Недригайлов отошел к Полтавской губернии только в 1923 году, а в 1921 это была ещё Харьковская губерния. В связи с этим у меня большие сомнения в том, что Щусь погиб в Недригайлове, поскольку все, заслуживающие доверия источники указывают на Полтавскую губернию.
Да там разница нескольких сот метров: Недригайлов, Хоружевка, Гриневка (уже Роменщина), а тогда это Полтавщина) потому и могли в устной форме отнести Недригайлов к Полтавщине
Коршак вне форума   Ответить с цитированием
Старый 01.12.2011, 03:03   #6
Юрий К.
Форумчанин
 
Аватар для Юрий К.
 
Регистрация: 09.03.2007
Сообщений: 2,815
Сказал(а) спасибо: 525
Поблагодарили 2,297 раз(а) в 1,171 сообщениях
Юрий К. has a reputation beyond reputeЮрий К. has a reputation beyond reputeЮрий К. has a reputation beyond reputeЮрий К. has a reputation beyond reputeЮрий К. has a reputation beyond reputeЮрий К. has a reputation beyond reputeЮрий К. has a reputation beyond reputeЮрий К. has a reputation beyond reputeЮрий К. has a reputation beyond reputeЮрий К. has a reputation beyond reputeЮрий К. has a reputation beyond repute
Post

Надо будет при случае собрать все сведения о гибели Щуся воедино и тщательно проанализировать. По моему, этого еще никто не делал.
Юрий К. вне форума   Ответить с цитированием
Пользователь сказал cпасибо:
Хицуми (01.02.2012)
Старый 01.02.2012, 18:24   #7
Хицуми
Новичок
 
Регистрация: 31.01.2012
Сообщений: 5
Сказал(а) спасибо: 6
Поблагодарили 3 раз(а) в 2 сообщениях
Хицуми is on a distinguished road
По умолчанию

Да я думаю, что и про жизнь этого человека можно много интересного узнать.

Он правда мечтал, чтобы о нем сказки и легенды слагали?
Хицуми вне форума   Ответить с цитированием
Старый 03.02.2012, 10:42   #8
Хицуми
Новичок
 
Регистрация: 31.01.2012
Сообщений: 5
Сказал(а) спасибо: 6
Поблагодарили 3 раз(а) в 2 сообщениях
Хицуми is on a distinguished road
По умолчанию

Если еще не видели, конечно.
http://www.modelsculpt.org/topic/2039-/
Хицуми вне форума   Ответить с цитированием
2 пользователя(ей) сказали cпасибо:
Видист (05.02.2012)
Ответ

Опции темы
Опции просмотра

Ваши права в разделе
Вы не можете создавать новые темы
Вы не можете отвечать в темах
Вы не можете прикреплять вложения
Вы не можете редактировать свои сообщения

BB коды Вкл.
Смайлы Вкл.
[IMG] код Вкл.
HTML код Выкл.

Быстрый переход


Текущее время: 22:27. Часовой пояс GMT +4.



Реклама:


Перевод: zCarot