Джерело: Червонці: Збірка спогадів ветеранів Червоного козацтва. - Київ: "Молодь", 1968.
с. 164. - Згадує помічник політкомісара 1-го кав.полку 8-ї Червонокозачої дивізії РСЧА. "На початку червня (1921 р. - В.Чоп) біля села Костянтинівки (Полтавська губ.) бандити напали на роз'їзд першої сотні, вбили командира сотні, поранили двох козаків і зупинилися в селі. Діставши донесення полк вислав назустріч банді півсотню, з якою поїхав і я. Нам було наказано діяти лавою, завязати перестрілку і відступити, заманюючи противника на узлісся. Тут розташувався в засаді весь наш винищувальний загін (під кер. П.Григор'єва - В.Ч.). Почалася перестрілка. З гиком кинулись махновці в атаку, та були відбиті. Перестрілка дужчала, і ми стали відходити. Велика група махновців переслідувала нас по п'ятах. Покваплюючи відступ півсотня сіла на полишених у балці коней і на рисях повернула до лісу. Вершники противника кинулися за нами, а за ними рухалася піхота. Ми дісталися до узлісся, різко осадили коней і повернули в атаку. З засади вдарив полк і раптовістю появи спантеличив ворога. Рубали їх нещадно. На полі бою залишилося біля 200 соратників Махна. Вранці наступного дня селяни з сусіднього хутора розповіли, що після бою махновці привезли на кулеметній тачанці, застеленій килимами і чорними знаменами, вбитого командира і ховали в гаю з почестями. За їхніми словами, вбитий був людиною середнього зросту, з довгим темним волоссям, і лице його побите віспою. За всіма прикметами то був сам батько Махно. Наше командування повідомило Український уряд: "Махно вбито". Але потрібні були докази. Довелося вирити труп. Вбитим був не Махно, а його близький помічник - Щусь."
Может, жители села опознали (которые могли не видать кто хоронили), может, кто-то, из бывших махновцев. Одно понятно, что Щусь похоронен в районе Константиновки. Ну, а то, что погиб в бою, вроде очевидно.
О том, что Ф. Щусь погиб в бою свидетельствует большинство источников. Приведенные здесь воспоминания ветерана Червоного казачества П. Скугорова лишь один из них. Точных ответов на все вопросы, связанные с судьбой Щуся они, к сожалению, не дают. В подтверждение сказаному еще один фрагмент.
Из «Опросного листа» красноармейца Синявского Александра Николаевича, «бывшего в плену в банде Махно» от 14 июля 1921 г.:
«Бывший начальник штаба первой группы Щусь, старый партизан, и командир полка Мишань убиты под Ромнами (лично видел их убитыми на тачанке)». См.: Нестор Махно. Крестьянское движение на Украине. 1918-1921: Документы и материалы. – М., 2006. – С. 659.
В общем, пока ясно одно - Щусь погиб на территории Полтавской губернии.
Город Ромны сейчас в Сумской области, ранее входил в состав Полтавской губернии. Насчет Константиновки определенно сказать затрудняюсь, так как сам толком с ней не разобрался.
В 1919 г. отдельной брошюрой был издан очерк Мирослава Ирчана «Махно и Махновцы» (на укр. языке). В данном издании, среди разного рода газетных сообщений, приложенных к основному тексту, имеется и такое: «Трудова Гром[ада]» з 5.Х.[1919] пише: Зі штабу Махна подані такі інформації: Махновці, котрі розкидані по Київщині та Херсонщині, мають до 60 гармат, два кулеметних полки по 300 кулеметів в полку і до 20 тисяч кінноти. Кіннотою, котра дуже добра, командує українець Щусь. Начальником штабу у нього Головко, бувший член Малої Ради (выделено мной - Ю.К.). Зі складу свого війська махновці вигнали всіх кацапів. Видають щоденну газету «Селянський Дзвін». (Цит. по: Ірчан М. Махно і Махнівці. Вражіння очевидця. – Камінець: Видання «Стрільця», органу Галицької Армії, 1919. – С. 30).
последние слова батьки.
– Оставайся, доченька, здоровой и счастливой! – Потом закрыл глаза и сказал: – Извините меня, друзья, я очень устал, хочу уснуть…
Пришла дежурная сестра. Спросила его:
– Как чувствуете себя?
На что он ответил:
– Дайте ужин. Принесите кислородную подушку.
– Сейчас, – ответила сестра и принесла ему кислородную подушку.
С трудом, дрожащими руками, он вставил себе в рот трубочку кислородной подушки, и сестра попросила нас всех удалиться и прийти завтра утром.
На следующее утро, когда мы зашли в палату, то увидели, что кровать, на которой лежал муж, пуста и ширмы у кровати не было. Один из соседей больных сказал, что сегодня утром около шести часов муж перестал дышать. Пришла сестра, закрыла ему лицо простыней, и вскоре его вынесли в мертвецкую. Это было 6-го июля 1934 года. Сестра сдала мне одежду мужа, его часы и прочие мелкие вещи, и мы пошли в мертвецкую. Здесь лежал покойник с восковым, очень спокойным лицом. На груди его сочилась рана после операции. Один из товарищей снял с лица мужа маску, и через пару дней мы его хоронили на кладбище Пер-ля-Шез. Тело его было сожжено в крематории, и урна с прахом замурована в стене».
Комбинированный вид
