Новости
Махновцы
Статьи
Книги и публикации
Фотоальбом
Видео
всё прочее...
Общение
Ссылки
Поиск
Контакты
О нас







Старый 18.04.2008, 04:13   #1
Юрий К.
Форумчанин
 
Аватар для Юрий К.
 
Регистрация: 09.03.2007
Сообщений: 2,815
Сказал(а) спасибо: 525
Поблагодарили 2,297 раз(а) в 1,171 сообщениях
Юрий К. has a reputation beyond reputeЮрий К. has a reputation beyond reputeЮрий К. has a reputation beyond reputeЮрий К. has a reputation beyond reputeЮрий К. has a reputation beyond reputeЮрий К. has a reputation beyond reputeЮрий К. has a reputation beyond reputeЮрий К. has a reputation beyond reputeЮрий К. has a reputation beyond reputeЮрий К. has a reputation beyond reputeЮрий К. has a reputation beyond repute
Post Фрагмент о Махно из книги А. Вишневского

Предлагаю Вашему вниманию врагмент из книги военного деятеля УНР А. Вишневского "Повстанський рух і отаманія":

"БАТЬКО" МАХНО

Нестор Махно народився 27 жовтня 1889 року в містечку Гуляй-Поле, на Дніпропетровщині (Катеринославщині). Його батько Іван був хурманом. Він помер у середньому віці. Весь тягар утримання родини впав на матір, що заробляла фізичною працею. Родина складалася з трьох синів, Нестор був наймолодший. Праця зранку до вечора не залишала матері часу на виховання своїх дітей. Все ж таки, вона спромоглася віддати наймолодшого сина до церковно-приходської школи. Після закінчення її Нестор працював у місцевій фабриці, спочатку звичайним робітником, а потім ливарником. Хлопець був моторний, всім цікавився, любив читати, і мати його мала надію, що він, як казала, „вийде в люди". Хлопець дійсно „вийшов", але не в люди, а в недолюдки.
Життя його йшло своїм нормальним шляхом і ніщо не віщувало, що ім'я Нестора Махна набере розголосу не тільки в Україні, але й далеко поза її межами. Все йшло гаразд до того часу, поки Нестор не попав під вплив покидьків суспільства, що належали до підпільної організації, члени якої називали себе анархістами - терористами. У дійсності вони були звичайні бандити. Раз спіткнувшсь у багні, він уже не спромігся піднятися з нього й почав брати участь у мордуваннях і грабунках. Заарештований в ранній молодості, Махно тікає з в'язниці в 1909 році. За короткий час його спіймано і вироком „Военно-окружного суда" засуджено на кару смерти через повішення. На прохання адвоката засудженого до царя кару смерти замінено на доживотну каторгу. Власне ця каторга й стала для Мпхна кримінальною школою.
Здавалося, доля Нестора Махна стала безнадійною: все своє життя він мав провести в кайданах каторжника. Але, як відомо, доля мінлива. Несподівана революція 1917 року відкрила двері в Росії не тільки політичним, а й кримінальним в'язням. Звільнений з каторги, Махно повертається до свого Гуляй-Поля. Революційно настроєні фабричні робітники вітають його як жертву ненависного їм царського режиму і як борця за волю!...
Несподівано для самого себе безпідставно овіяний сер-панком слави Махно стає головою громади в містечку. Перед ним відкриваються рожеві перспективи. Використовуючи своє „з неба впавше" становище „героя революції", Махно розвиває жваву організаційну діяльність серед фабричних робітників і різних злочинців. Усі ті мешканці Гуляй-Поля, які пам'ятають його кримінальне минуле, мовчать, бо бояться помсти.
Демагогічні гасла Махна і його обіцянка уможливити кожному, хто лише приєднається до нього, робити все, що хоче і як саме хоче, згуртували навколо нього, перш над усе, розагітований та збаламучений негативний фабричний елемент і низи суспільства. Пізніше до цього збіговища приєдналися й різні неморальні авантюристи — аматори „сільних ощущеній" ... Це згуртоване навколо Махна віддане йому „чесне товариство" і стало ядром руху, що ввійшов в історію під назвою „Махнівщина".
Чим більше Махно „обростав у пір'я", за допомогою злочинного елементу, тим усе міцніше набирав сили його вплив. На протязі кількох місяців він очолив усі інституції в Гуляй-Полі, а в липні 1917 року став безапеляційною владою містечка й волостей навколо нього. Почувши міцний ґрунт під своїми ногами, Махно оголосив себе головою анархістів і командиром їхніх партизанських загонів. Як такий розпочав, уже відверто, властиву його „війську" діяльність: грабував маєтки дідичів, залишаючи після на-паду згарища й трупи закатованих ним особисто та його бандою. Здобувши грабунками великі гроші, Махно використовував їх на веселе життя махнівців і стягання до свого гурту нових аматорів гулящого життя.
Своїх „анархістів" він забезпечував харчами, що їх здобував нападами на товарові потяги. Грабували все, що було махнівцям потрібно й стільки, скільки вони могли взяти з собою, а решту роздавали селянам як дар „батька" Махна. При нагоді „батько" спиняв і пасажирські потяги. Ограбувавши заможніших пасажирів, махнівці вишукували серед них старшин, дідичів і взагалі інтелігентів. Випровадивши, радше вигнавши їх з вагонів, вони розстрілювали свою „здобич" тут же, на очах решти пасажирів. Забравши собі більшість награбованих грошей і речей, решту роздавали пасажирській бідноті з селян і робітників, знову ж таки як дар „батька" Махна. Такими „дарами" Махно здобував собі широку популярність і прихильність серед незаможників. Урядова влада, як за Центральної Ради, так і за Гетьмана або Директорії, була заслаба, щоб зліквідувати злочинну діяльність бандита-„анархіста".
Зовнішній вигляд цього кровожера не відповідав його моральній силюетці. Махно був трохи нижчий середнього росту, худорлявий; мав довге розкуйовджене темне волосся й такі ж невеликі вуса. Очі його постійно „бігали" або були опущені й, мабуть, через те він носив темні окуляри. Мав приємний тембр голосу й охоче співав тенором. Назагал Махно мав кращий зовнішній вигляд, ніж сучасні „гіппі"...
Махнівцям стала в пригоді зброєю відома на той час бандитка, бувша помивачка на ґуральні Маруся Никіфорова, яка називала й себе анархісткою. Вона очолювала досить великий терористичний повстанський відділ, що його називала “полк чорної гвардії". З цим відділом оперувала на Дніпропетровщині, Херсонщині і в Таврії. „Вславилася" й власноручними розстрілами старшин, дідичів і „куркулів".
Після ліквідації Леніним „Временного Правітєльства" й захоплення влади в Росії комуністами Махно організував Ревком на Олександрівський повіт і став до диспозиції комуністичної Москви. Під час наближення німецького війська до району Гуляй-Поля головні сили махнівців були на протиукраїнському фронті як допоміжна сила червоноармійців, а ті, що були тоді в містечку, панічно зникли. В Гуляй-Полі залишилася лише охоронна сотня, що складалася виключно з жидів, але командиром її був українець. Залишився і махнівський революційний комітет, перейшовши в підпілля. Використавши наближення німецьких частин командир охоронної сотні заарештував цей комітет і виловив окремих членів Совєта анархо-комуністів, що також переховувалися в підпіллі. Цієї „зради" Махно не міг вибачити жидам, про що свідчать вчинені махнівцями погроми жидів.
Сам Махно їздив у той час нелегально до Москви на побачення з Леніним. По дорозі він довідався, що в квітні 1918 року Ленін розгромив Федерацію московських анархічних груп". Ця новина відразу настроїла Махна вороже до московських комуністів, але під час його побачення з Леніним останній зробив був на нього добре враження. Маючи замір і надалі використовувати Махна в війні проти України й Добровольчої армії ген. Денікіна, Ленін допоміг Махнові сфальшованими документами на замасковану поворотну подорож в Україну.
У другій половині липня 1918 року Махно повернувся в околиці Гуляй-Поля (до самого містечка з обережности не з'являвся) й розпочав наново організовувати підпільно свої повстанські загони. З підпілля вийшов тільки після поразки німецької армії, мавши організовану бойову частину. Не перший раз Махно знову дав себе дошкульно відчути своїми нападами в нашому запіллі. У боях з частинами регулярної Армії УНР він щастя не мав.
У квітні 1918 року, під час наступу на Крим проти большевиків, Запорізька група по дорозі розгромила банди Махна й Никіфорової під Мелітополем, змушуючи їх до панічного відступу в напрямку на Таганріг і Сарепту. У січні 1919 року загони Махна розбив на Дніпропетровщині Богданівський полк під командою полк. Степана Лазуренка. Але перед тим, у кінці грудня 1918 року, після триденного бою з повстанськими частинами отамана Гулого-Гуленка, Махно захопив Дніпропетровськ. Відразу махнівські «анархісти" кинулися грабувати склепи. На вулицях міста можна було бачити махнівців у награбованих жіночих хутрах... Одначе, довго „нагуляти" махнівцям не пощастило. За кілька днів повстанський відділ Самокіша з боєм вигнав їх з пограбованого міста.
У березні 1919 року, під час відступу Армії УНР і наступу проти большевиків Добровольчої армії ген. Денікіна, головна команда червоної армії влила повстанські загони Махна до новоствореної „Третьої Бригади Задніпрянської Дивізії" й командиром бригади призначила Махна. Досить хутко після того Махно мав уже досить зверхництва комуністичної Москви і, кинувши гасло „За радянську владу без комуністів і чрезвичайок!", покинув комуністичну бригаду і втік разом зі своїми загонами на Херсонщину. Наказ Москви червоній армії зліквідувати Махнівщину не вдалося виконати, бо на Херсонщині в ті часи Махно був для червоних недосягальний.
На Херсонщині Махно не гаяв часу. На його заклик злетілися до нього „одчайдухи". Між ними були й свідомі українці, що не мали іншої нагоди збройного виступу проти комуністів, а до того ще не дуже орієнтувалися щодо особи Махна. За недовгий час постала нова махнівська армія, що складалася з піхоти, кінноти й артилерії. Загальна кількість її доходила до 10 000 повстанців. Кіннотників махнівці багато не мали (так, наприклад, як це було в армії отамана Григорьєва). Кінноту заступали тачанки з парою коней і кулеметом. Ці тачанки грали головну позитивну ролю під час бойових акцій махнівців. Ідеологічно армію Махна оформили (лише на папері) анархісти Аршінов і Волін. Залежно від обставин армія та то збільшувалася, то зменшувалася.
Відчувши себе знову міцним, Махно розпочав зачіпну акцію як проти червоних, так і проти білих. У той час отаман Григорьєв, який мав іще більше повстанців, також збунтувався проти комуністичної Москви і збройне виступив проти червоної армії. Тому що Махно вважав Григорьєва за небажаного для себе конкурента, він підступно забив його під час домовленої зустрічі в липні 1919 року. Збройна боротьба Махна з комуністами й денікінцями змусила його змінити вороже наставлення до Армії УНР на невтральне.
У вересні 1919 року Махно прорвався через денікінський фронт і розпочав руїнницьку акцію в запіллі Добровольчої армії.
Після ліквідації Москвою фронту української та білої протикомуністичних армій червоне командування кинуло значно переважаючі сили проти Махна з метою остаточно знищити махнівщину. Після розпачливих боїв, оточений майже з усіх боків, Махно був змушений рятуватися спішним відступом до Польщі, де його, з рештою махнівських повстанців, інтерновано. Звільнений з табору інтернованих, Махно виїхав до Франції, де незабаром помер.
Нарівні з іншими різними повстанськими ватажками-шкідниками українського походження Махно відіграв фатальну нищівну ролю, допомагаючи комуністичній Москві руйнувати українську державність під час нашої визвольної війни.
Неначе той човен без керма й без вітрил, на бурхливих хвилях моря житейського, політичне невироблений Махно хитався на всі боки й легко міняв свою орієнтацію. Не дійшовши до невиразної для нього самого мети, змарнував свій безсумнівний організаційний хист і відійшов до історії як блудний, грішний і нерозкаяний син поневоленої, сплюндрованої й обездоленої за його участю України.
Французькі анархісти не знали про кримінальне минуле Махна й ідеалізували його як вождя російських анархістів, а коли Махно помер, поховали його з гонорами.

Вишнівський О. Повстанський рух і отаманія. Збірник. - Дітройт, 1973. - С. 32 - 37.
Юрий К. вне форума   Ответить с цитированием
2 пользователя(ей) сказали cпасибо:
Сергей Шведов (18.04.2008), Черный (21.04.2008)
Ответ

Опции темы
Опции просмотра

Ваши права в разделе
Вы не можете создавать новые темы
Вы не можете отвечать в темах
Вы не можете прикреплять вложения
Вы не можете редактировать свои сообщения

BB коды Вкл.
Смайлы Вкл.
[IMG] код Вкл.
HTML код Выкл.

Быстрый переход


Текущее время: 13:29. Часовой пояс GMT +4.



Реклама:


Перевод: zCarot