В каком-то журнале, кажется "Україна" начало 90-х как-то наткнулся на стих, который приписывали Махно:
Заходило сонце, вечірня імла
Кривавим багрянцем горіла
сполохана пострілом тиша села
собачим вищанням тремтіла
дивлюсь - чоловік, о зрадлива мить,
з рушниці дим цівкою в'ється
собака в агонії кров'ю хрипить,
а поруч хлопчина сміється.
сховалося сонце, та морок не вкрив
кривавого снігу перину,
оглянсь чоловіче, не пса ти убив
ти вбив у дитині людину.
Нужно как-то поискать в своем архиве, я вроде ксерокопию делал.
|
Древовидный вид