Новости
Махновцы
Статьи
Книги и публикации
Фотоальбом
Видео
всё прочее...
Общение
Ссылки
Поиск
Контакты
О нас







Старый 24.01.2017, 21:19   #1
Щек
Новичок
 
Регистрация: 06.12.2016
Сообщений: 12
Сказал(а) спасибо: 0
Поблагодарили 4 раз(а) в 3 сообщениях
Щек is on a distinguished road
По умолчанию спогади селян про Махна і махновців

Майже тридцять років тому я, молодий журналіст, зацікавився Махном і почав збирати матеріали.
Набралося на статтю "Нестор і Галина", яку я надрукував у кіровоградській газеті. Потім дійшли руки до щоденника Галини Кузьменко і я підготував його публікацію в журналі "Березіль" (Харків), 92 рік (?).
Про цю публікацію згадую Віктор Яланський у своїй книжці про Галину Кузьменко. Я теж з ним, здається в 1989, може в 90-му році зустрічався. Ще я встиг опитати селян, але нічого з цих опитувань досі не друкував. Тому пропоную увазі читачів цього форуму.
Звичайно, дещо з того вже всім відомо, дещо застаріло, але все таки є там і окремі цікаві деталі.
Отже, мої щоденникові записи, без правок.


11 листопада 1988
Вчора був у Піщаному Броді, на батьківщині Галини Кузьменко. Секретар сільради направила мене на вулицю Садову, 46, де живе Іван Михайлович Губар, як виявилося, сусід, через садибу, Кузьменків. За його розповідями ще деякий час у цій хаті після революції жила «баба Жандарка» – так по-сільському звали матір Галини Андріївни Кузьменко. Вона ж виховувала племінницю, родичку Ганю, яка згодом носила чоловікове прізвище – Балута. Зараз ця Балута Ганя живе в Дніпропетровську. Там же її дочка, Валентина Говорун (320105, Дніпропетровськ, вул.Чичеріна, 131/1 (трамвай № 11 від вокзалу приблизно п’ять зупинок до зупинки «Уральська»).
Коли баба Жандарка (ймовірно, мати Г.А.), померла, Ганею опікувався колгосп і в Кузьменковій хаті були спочатку дитячі ясла, згодом тримали пасічницький реманент, потім колгосп передав хату Кононенку, у нього її купив Микола Пилипович Чолпан (вул.Чкалова), вже в нього – Лизень, який згодом, придбавши новішу хату ближче до центра, розвалив Кузьменкову хату. А якби вона стояла, то мала б номер Садова, 42. Тепер на цьому місці – пустир, поруч Садова, 44, ще один пустир від колишньої садиби, і далі № 46 – хата І.М.Губаря.
Губарі, чоловік і жінка, розповідають, що Махно був поганий, тобто негарний у порівняння з Галиною, яка була красуня. (Дехто в селі вважає, що Кузьменкову звали Марусею, але це помилка. Маруся – відома анархістка, яка була добре знайома з Махном, але це була Маруся Никифорова…). Губарі згадують, за переказами, що молоді любили виїжджати селом на бричці, запряженій сірими кіньми.
Хата Кузьменків стояла над Чорним Ташликом, на лівому березні, за сотню-дві метрів од річки. Куток села, тепер вулиця Садова, зветься піщанобрідцями Дарєловкою чи Дуреловкою, хоч, очевидно, правильніше буде утворювати назву від румунського чи молдавського імені Дурел (Дарел? Дорел?), який жив на цьому кутку.
Губарі кажуть, що ще після (?) війни Ганя Балута одержувала з Франції посилки. Ймовірно вони йшли від Галини Кузьменко, але вона, Ганя, якось ніби ховалася з цим родством (бо воно й зрозуміло!) і тепер живе з дочкою Валентиною, по чоловікові Говорун, у Дніпропетровську. Точніше, вона має десь свою хату поблизу від доччиної. Адресу її, зокрема, має і Леонід Думбрава, жонатій на сестрі Анатолія Говоруна (живе теж на Садовій біля магазину). А ще сказали, що рік-два тому помер мало не столітній Кузьменко Іван Мартинович, який грав на скрипці на Махновій свадьбі (отже весілля таки було, і було саме в Піщаному Броді).
А ще є один старий чоловік, Губар Іван Пилипович, 1897 року народження, який живе на вулиці Україна (Українки?), 81 (к-п Шевченка), і який, можливо, щось пам’ятає з давнини.
Хата Кузьменків, пригадують Губарі, була звичайною сільською хатою під соломою – у 20-30-х роках, а вже згодом нові хазяї її перекрили (тобто, Кузьменки чи Кузьменчиха – не були багатіями?).

18 листопада 1988
13-17 листопада поїздка по махновських слідах: Кіровоград-Рибниця-Кам’янка (Молдавія; с.Подоймиця, яке, очевидно, в документах про махновський перехід румунського кордону в серпні 1921 року стало Подойщиною), село Жабка на правому березі Дністра, жіночий монастир) - Грушка-Велика Кісниця (пішки)-Ямпіль-Умань-Текуча-Крутеньке-Перегонівка-Кіровоград.
Махновські сліди є скрізь, є свідчення очевидців. Гарна місцевість над Дністром, відмінна від нашої архітектури, хоча вприкордонних селах є щось подібне: яскраве розфарбування стін, два поверхи з великою терасою тощо. Але далі на Україну кольори міняються на холодніші, стриманіші і блякнуть. Кам’янський район колись входив до складу України. Це відчувається: є ще там українські села, українські назви (але в тих українських селах – російські школи!); одяг, тип обличчя у багатьох людей – українські. Але всі вони і, мабуть, давно молдаванізувалися і розмовляють тільки молдавською мовою. Гарна і широко вживана мова – на Вінничині і, що приємно здивувало, – в Умані, яке (місто), виявляється, дуже велике, не набагато менше за Кіровоград.
***
Розмова з кількома селянами біля сільради, с.Текуча Уманського району, Черкащина.
«Моя мати, Козоріз Ганна Самійлівна, пам’ятає, як махновці були в селі Кочержинці, це кілометрів сім од Умані, і «махнули» у нас відро… А ще пам’ятаю, уже в Текучій у Семена Тютюнника ще після війни була тачанка, бричка, яку він підібрав під Крутенькою, – побиту, поламану, – полагодив і довгий час користувався. Я хотів купити згодом у нього лафет, переробити, але там така спеціальна робота, такі виточки, що нічого не зробиш».
Поплавський Павло Олександрович, 1906 р.н.: «Махновці стояли десь на Лисій Горі. Інколи їздили селом. Я був тоді хлопцем, вилазивна солому і дивився – звідки іде банда. Кажуть люди, що махновці вбили Ковальського Василя, першого голову сільради.
Кукурудза Микола Андрійович, 1910 р.н.: «Махновці стояли в наших краях, і по інших селах, тижнів зо три. Людей не чіпали. Хіба що – багатіїв, але ті одразу порозбігалися. Їздили на конях і на бричках, пішки вони не ходили. Ковальськоговбилине махновці. Вони вжена той час пішли. Вбила якась банда. Ковальський тікав од неї яром, загавкав собака і виказав його. Його завели на Лису Гору і там убили.
Гершун Карпо Каленикович, 1908 р.н.: «Махновці стояли і в нас. Троє жило в нашій хаті. Якось узяли батькового підсвинка, десь, мабуть, виміняли його на горілку, а потім і батька почастували тою горілкою. Він уже пізніше здогадався, звідки та горілка. Стояли вони в нас тижнів зо три. Коли їх підперли, то вони під Крутенькою у двох місцях підірвали свою амуніцію. Там і брички, і гвинтівки, і снаряди. Я сам туди ходив, бачив і додому приніс гільзу від снаряда. Веселий народ вони були, молоді. Серед них були й жінки і діти. Співали було такі частушки: «Украина, что за нация! Кругом грабежь и спекуляция!» Або: «Украина плодородная – немцу хлеб отдала, сама голодная!» Ковальського вбили не махновці. Ковальський, мабуть, і не був комуністом, а десь робив у Росії, повернувся в село, звідки родом і тут його призначили ч то головод сільради, чи то головою ревкому. Ото хліб збирати і таке інше. Ну, мабуть, декому в селі це не сподобалося і вони покликали сусідніх куркулів. Це були селян из ближніх сіл, які приїхали на підводі з гвинтівками. Він тікав. Його піймали в яру, де він був заховався, загавкав Мокієвий собака, його схопили і потім порубали».
Федора Іванівка Гершун, жінка К.К.Гершуна, 1913 р.н.: «У нас теж стояли махновці. Навіть прізвище пам’ятаю: Шорник. У нього була бричка, з ним була жінка і хлопчик десь мого віку. До нас ставилися добре, а куркуля Божка розтерзали – вулики розорили, позабирали що моги, але не вбили,відпустили, а от куркуля з Коржової на наших полях порубали».

Село Крутеньке, Голованівський район, Кіровоградщина. Фросина Притуляк, 1908 р.н., скаржачись на безпам’ятство, охкаючи та бідкаючись, тим не менше розповіла: «У нашій хаті були махновці. Приходять: «Варіть їсти!» «Що ж вам варити їсти?» «Вареників». Ліпимо вареники, кидаємо у воду. Коли це хтось із них сміється: «Да это же галушь будет!» А другий одказує: «Е, підожди. Ти ще не знаєш, як українці вміють вареники варити». Зварили. Їли та похвалювали. Ще пам’ятаю бій з отого боку, що від Текучої, особливо як стріляли з кулеметів. І побило їх тут чимало: і махновців, і денікінців. Потім люди їх поховали – і тих,і тих. Я ще пам’ятаю, як махновців ховали, а денікінців – ні, не пам’ятаю». (Можливо саме тут у братській могилі с.Крутенького похований один з Махнових братів – Григорій?)

Село Перегонівка, Голованівський район. Ганна Тимченко, 1908 р.н.: «Найшло сюди махна повне село. Було це 27 вересня, саме на празник Чесного Хреста (примітка: Свято Чесного Хреста або Воздвиження Чесного Хреста Господнього або просто Здвиження – святкувалося греко-католиками обряду14 вересня за ст. ст.), ми якраз з мамою ліпили пиріжки. Заходять: «Дайте їсти!» Даємо. А тут нові. Так і роздали всі пиріжки, а самим нічого не лишлося. Вони були на конях, на верблюдах. Сюди стріляли снарядами, а вони – з кулеметів. Стіжки порозкидали – коней годували, а в декого, хто всти змолотити, зерно коням позабирали. І жінки з ними на ричках, на возах і верблюдах. Одне слово – революція».

Село Перегонівка, Голованівський район. Архип Яровий: «Махновці ішли з цієї сторони, від Новоархангельська, до центра села. Було це чи то в жнива, чито після жнив. Пам’ятаю автомобіль – без двигуна, його тягли волами. У тому автомобілі сидів якийсь чоловік. Люди казали, що то Махно. Що воно, куди вони йшли? Хто його знає».
***
Ніяких конкретних документів про перехід Махном румунського кордону знайти не вдалося. А, напевно, вони таки десь є в архівах. Зате в переказах про цю подію чимало різної, часом протилежної інформації. Зокрема, досі не ясно, чому кілька джерел називають і Кам’янку, і Ямпіль. «Подойщина» це, без сумніву, – Подоймиця чи, як її називають на молдавський лад, – Подойміца (назва походить, напевно, від слів «підойма», «підйом», оскільки село розташоване саме під горою); це село, його центр, – за кілька кілометрів від центру смт Кам’янки, майже зливається з Кам’янкою. Отже, два пункти – просто неточність, адже відстань між ними, якщо взяти по прямій, кілометрів тридцять, – чи махновці переходили кордон у двох місцях?

Василь Максимович Малачинський, молдаванин, 1894 р. н., з яким я розмовляв через перекладача, сказав, що так, махновці тут були, але, буцімто, переправляти подалися в Ямпіль, бо тут не було переправи (а коло Ямполя була). Виникає запитання: навіщо махновцям переправа? Вони могли переправитися на човнах, на плотах, нарешті, – вплав. Але для цього довелося б кидати тачанки, коні, майно. Це – по-перше. По-друге, за ними весь час ішла погоня і довго розшукувати плавзасоби, щоб переправити одразу 40-50 чоловік вони не могли. І, по-третє, найістотніше, – Махно був поранений на дніпровській переправі, десь у середині серпня і через кілька днів після дніпровської переправи, здається 22 серпня куля пробила йому потилицю і щоку, і тому він уплав перебратися не міг, а соратники його наближчі, які лишилися, кинути не могли.
Тому, можливо, прибувши в Подойміцу з Рудниці трьома можливими шляхами (1.Рудниця-Піщанка-Хрустова-Северинівка-Кам’янка; 2.Рудниця-Піщанка-Студена-Кам’янка; 3. Рудниця-Підойміца (вздовж вузькоколійки), махнові переправили тут лише батька,а решта загону або не встигла переправитися або рушила вбік, щоб відтягнути від місця переправи увагу переслідувачів, збити їх з пантелику. Можливий і такий варіант, з огляду не те, що існують спогади про махновську переправу і в Ямполі): з-під Рудниці одна група махновців на чолі з Махном рушила для переправи на Кам’янку (Подойміцу), а друга – на Ямпіль, кілометрів за сорок.
Місцеві журналісти, зокрема, відповідальний секретар кам’янської газети «Днестр» Бут Олександр Миколайович, розповідає: ніби тут, під Кам’нкою, теж був бій, і Махно переправився на той чи чи то в жіночому одязі, чи то, навіть, у труні, як небіжчик. І що кілька днів, поранений, він переховувався і лікувався в Жабському жіночому монастирі, розташованому якраз навпроти Подойміци. Правда чи ні – хтозна. Я був у тому монастирі, але настоятельниці не застав, а молодші монахині, з якими мені випало розмовляти, нічого не знають (або без вказівки не хочуть говорити). Принаймні, щось було, раз існує така легенда. Може це був не Махно? Але якщо існує легенда саме про нього, значить він таки не цьому березі з’являвся.

У Ямполі на березі Дністра дядько-перевізник на запитаня про Махна відповів так: «Мені баба покійна розказувала, що якось з’явилися вони з України разом з проститутками, зупинилися в нашій хаті. І був у них великий кусень сала. Так баба вкрала у них чималий кусень (якесь слово польськоподібне), а вони почали були бігати та її шукати: «Де та курва?!», але не знайшли, бо дуже поспішали.
Справді, з махновцями були й жінки. Наприклад, та ж Галина Кузьменко. Але – крадіжка сала?.. У селянській родині, в українському селі це б, здавалося, неймовірна річ. Та згадаймо, який то був рік. Майже 1933-й. На Україні, як і скрізь, панував голод і заради двох дітей селянська жінка відважилася на крадіжку, не боячися ні гріха, на помсти.

28 січня 1989
Громко Микола Сергійович, с.Піщаний Брід, вул.Перемоги, 48 (?), 1905 р.н., жив десь навпроти Андрія Кузьменка. Хата довга, під соломою. Був жандармом, кажуть, задовго до революції. Купив у селі коня, худобу і став хазяйнувати. Поруч жили ще два його брати. В Галини Андріївни були два брати: Микола і Степан. Степан помер (від виразки шлунку?) десь, може, у 1920-му. Микола будував мости і помер від голоду в 1933-му, хоч Галина і присилала тканину в посилках. Мати, каже Громко, померла десь після 1933-го, а доти Галина писала їй і присилала газети, де писалося і про неї, і про Махна.
Андрія Кузьменка застрелили червоні, наче, влітку 1919-го. Приїхали, перевернули все в хаті. Андрія забрали, стара втікла в очерети і сховалася. Андрія Кузьменка разом з місцевим учителем і ще кількома розстріляли в центрі села. (Здається, про ці відвідини пише і Затонський). Невдовзі приїхала Галина і ходила берегом, шукаючи матір.
Уперше Микола Громко побачив Махна так: гралися поблизу, коли чують – пісня. Гарно так. Прибігли на вулицю, бачать: фаетон з Махном і Галиною, стрічки, коні вкриті від мух синіми попонами. Позаду чоловік шість на конях – бояри, всі озброєні, вони й співають.
Родичі Кузьменкові тоді ж розповідали, що в хаті Махно звернувся до Андрія: «Ну што, атєц…» А той йому щось відповів грубо, мовляв, який я тобі, в чорта, атєц, ти…. (мало не гівном назвав). Махно спалахнув, вдарив кулаком по столу, а тут, почувши сварку, зайшла мерщій «Гаша», Галина Андріївна, яка гріла з матір’ю воду, заспокоївши Нестора, повела митися.
Через день Махно знову приїхав, пригнали отару, і ще кілька разів приїздив. Кажуть, що весільний поїзд Махно використовував для розвідки на Помічній.
Щек вне форума   Ответить с цитированием
Пользователь сказал cпасибо:
Юрий К. (28.02.2017)
Ответ

Опции темы
Опции просмотра

Ваши права в разделе
Вы не можете создавать новые темы
Вы не можете отвечать в темах
Вы не можете прикреплять вложения
Вы не можете редактировать свои сообщения

BB коды Вкл.
Смайлы Вкл.
[IMG] код Вкл.
HTML код Выкл.

Быстрый переход


Текущее время: 17:31. Часовой пояс GMT +4.



Реклама:


Перевод: zCarot