Вообще этот интересный вопрос заслуживает специального рассмотрения с дотошным разбором известных источников. Здесь от себя добавлю для заинтересованных лиц. Откройте на стр. 164 третью книгу воспоминаний Махно и посмотрите, что говорится о деятельности священников в тот период и как за это к ним относились повстанцы и крестьяне. Так что случай с сожжением попа не есть что-то необычное. Лично я отношусь к этому эпизоду как к вполне достоверному.
Можно вспомнить еще эпизод со смертью осенью 1919 года священника гуляйпольской Свято-Троицкой церкви Дмитрия Сахновского, которому махновцы отрубали голову, обожгли ее и выбросили в поле. Рассказывают, что старики несколько дней искали ее, чтобы похоронить священника по-человечески.
Последний раз редактировалось Юрий К.; 08.10.2011 в 23:06.
Причина: Дополнение.
Григорьев никогда не пошёл бы к белым. Но ведь те офицеры (скоропостижно застреленные Махно) пришли уже с деньгами и с приказом. Не стали бы они это делать, предварительно не разведав обстановку. Значит Григорьев уже до этого - может и не инициировал сам, так дал согласие на сделку.
Юрий, а что Вы знаете и думаете по этому поводу? Права я или нет? Или тут дело даже не в этом?
__________________
И плевать, что ни ружья да ни знамени!.. Знаю точно - погода изменится!
а что Вы знаете и думаете по этому поводу? Права я или нет? Или тут дело даже не в этом?
Я думаю, что Григорьев вполне мог перейти на сторону белых. Всё-таки он бывший офицер, и это остоятельство вполне могли учитывать в штабе Деникина, посылая праламентеров для связи. Не исключено, что какие-то контакты могли иметь место и до того известного случая. Впрочем, надо иметь в виду, что Атаман Григорьев был очень специфический человек и ненадежный союзник. Так сказать, сам себе на уме.
У меня сложилось такое впечатление, что повстанцы (махновцы) использовали Махно, как лидера, чтобы защитить свои интересы от посягательств немца и большевика. В то же время Махно хотел использовать повстанцев, как начальный этап в предполагаемой мировой анархической революции. Мне больше нечего добавить…
Вот кстати слова самого Нестора Ивановича. По моему очень в тему ---
Париж, 16 апреля 1925 года
Дорогие друзья!
Вскоре после выздоровления, я с хлопцами предпринял поход на Харьков.
Не успели мы дойти до города, как на мой отряд наскочили не более и не менее как шестьдесят бронемашин; казалось, что всему делу конец!
Впрочем, не смотря на безвыходность положения, мы, как всегда, бесстрашно вступили в бой с врагом, но в конце концов, все же принуждены были улетучиться.
В этом неравном сражении пали смертью храбрых двое моих дорогих соратников: Куриленко и Щусь.
Их смерть я до сих пор оплакиваю в душе.
Зато у местечка Ново-Григорьевки мы обратили в бегство... прославленных Буденновцев, еще раз доказав, что самая стойкая кавалерия – партизанская.
После этого побывали, ведя бой с красными, в Екатеринославе, Таврии, Полтавщине, на Дону, в Кубани, возле Царицына, Саратова и на Киевщине.
В Киевщине я был опасно ранен и, будучи в беспамятном от потери крови состоянии, отправлен испуганными за мою жизнь и общее дело повстанцами в Румынию, где был посажен в тюрьму, но бежал в Польшу.
Поляки на границе меня арестовали и водворили в Варшавскую крепость, но стараниями единомышленников я был вызволен.
На территории Данцига был вновь арестован и посажен в немецкую тюрьму, но и оттуда бежал.
После подобных странствований я обретаюсь ныне в Париже, среди чужого народа и среди политических врагов, с которыми так много ратовал.
Впереди у меня одно только задание – добраться до родных мест.
О, если бы мне это удалось, я был бы счастлив и, не раздумывая, снова вступил бы в кровавую борьбу с притеснителями народа и свободы.
О чувствах моих: они неизменны. Я по-прежнему люблю родной народ и жажду работы и встречи с ним.
Нестор Махно.
Вскоре после выздоровления, я с хлопцами предпринял поход на Харьков.
Не успели мы дойти до города, как на мой отряд наскочили не более и не менее как шестьдесят бронемашин; казалось, что всему делу конец!
Впрочем, не смотря на безвыходность положения, мы, как всегда, бесстрашно вступили в бой с врагом, но в конце концов, все же принуждены были улетучиться.
В этом неравном сражении пали смертью храбрых двое моих дорогих соратников: Куриленко и Щусь.
Тут однозначно Нестор Иванович значительно сократил повествование о масштабных боях. Соеденил в одном бою гибель Куриленко и Щуся.
вот интесный отрывок из статьи краеведа О.Н. Корниенка, непосредственно гибели Щуся:
"На ранок 30 червня, переслідувані червоними, махновці продовжили рух у західному напрямку, пройшовши с. Деркачівку, допоки нарешті не досягли с. Хоружівки (Недригайлівський р-н). Повстанська армія зайшла у начебто спокійне село, але потрапили під комбіновану атаку 60-го і 488-го стрілецьких полків, противника, котрі перебували у засідці. Це змусило повстанців спішно шукати укриття в розташованих західніше Хоружівки селах Беседівка і Гринівка, вулиці яких вони намагалися перегородити барикадами. Однак з кожною хвилиною становище махновців ставало все більш і більш критичним: до місця бою підійшли «червонці» Григор’єва, підтягнулися авточастини та піхота. Було вирішено, залишивши в селах невеликий загін, скувати вуличним боєм 60-й і 488-го стрілецькі полки червоних і, розділивши основні сили на 2 групи, прориватися у різних напрямках.
«Південна» група махновців з успіхом вибила з с. Малі Будки червоних. Перший батальйон 58-го радянського полку не встиг вчасно підійти, а загін на вантажівках через боягузтво комскладу, невдовзі розстріляного за вироком Полтавського дивізійного ревтрибуналу, розбігся без бою. В Малих Будках махновці захопили й спалили посланий для зв’язку з частинами автомобіль штабу. Каральні піхотні частини, що саме наспіли, не дали заволодіти рештою покинутого майна, але й утримати групу махновців від прориву на південний берег річки Сули через с. Коровинці вже не змогли. «Північна» ж група повстанців на чолі з Н.І. Махном, відійшла з с. Гринівки (Недригайлівського р-ну) на с. Біжівку (Буринського р-ну), де була перехоплена «червонцями» Григор'єва і після відчайдушної шабельної січі, зазнавши важких втрат. Розділилася для прориву на дрібні групки. Відійшовши на Терни, вона взяла курс на південь-південний схід. Найімовірніше, саме в цій сутичці з «червінцями» П.П. Григор'єва і загинув Ф. Ю. Щусь. Згідно спогадів учасника бою П. Скугорова і свідченням полоненого червоноармійця Синявського, Ф. Щусь не був кинутий: його тіло було покладене на тачанку. Можливо, він був похований неподалік від місця бою. За іншими повідомленнями, партизани довезли до с. Костянтинівка Краснокутського р-ну сучасної Харківської області де і поховали."
Тут однозначно Нестор Иванович значительно сократил повествование о масштабных боях. Соеденил в одном бою гибель Куриленко и Щуся.
Это, кстати, не единственная нестыковка в данном письме. Имею подозрение, что А. Николаев, который его опубликовал в своем произведении, отредактировал и существенно сократил документ.
Тут однозначно Нестор Иванович значительно сократил повествование о масштабных боях. Соеденил в одном бою гибель Куриленко и Щуся.
вот интесный отрывок из статьи краеведа О.Н. Корниенка, непосредственно гибели Щуся:
"На ранок 30 червня, переслідувані червоними, махновці продовжили рух у західному напрямку, пройшовши с. Деркачівку, допоки нарешті не досягли с. Хоружівки (Недригайлівський р-н). Повстанська армія зайшла у начебто спокійне село, але потрапили під комбіновану атаку 60-го і 488-го стрілецьких полків, противника, котрі перебували у засідці. Це змусило повстанців спішно шукати укриття в розташованих західніше Хоружівки селах Беседівка і Гринівка, вулиці яких вони намагалися перегородити барикадами. Однак з кожною хвилиною становище махновців ставало все більш і більш критичним: до місця бою підійшли «червонці» Григор’єва, підтягнулися авточастини та піхота. Було вирішено, залишивши в селах невеликий загін, скувати вуличним боєм 60-й і 488-го стрілецькі полки червоних і, розділивши основні сили на 2 групи, прориватися у різних напрямках.
«Південна» група махновців з успіхом вибила з с. Малі Будки червоних. Перший батальйон 58-го радянського полку не встиг вчасно підійти, а загін на вантажівках через боягузтво комскладу, невдовзі розстріляного за вироком Полтавського дивізійного ревтрибуналу, розбігся без бою. В Малих Будках махновці захопили й спалили посланий для зв’язку з частинами автомобіль штабу. Каральні піхотні частини, що саме наспіли, не дали заволодіти рештою покинутого майна, але й утримати групу махновців від прориву на південний берег річки Сули через с. Коровинці вже не змогли. «Північна» ж група повстанців на чолі з Н.І. Махном, відійшла з с. Гринівки (Недригайлівського р-ну) на с. Біжівку (Буринського р-ну), де була перехоплена «червонцями» Григор'єва і після відчайдушної шабельної січі, зазнавши важких втрат. Розділилася для прориву на дрібні групки. Відійшовши на Терни, вона взяла курс на південь-південний схід. Найімовірніше, саме в цій сутичці з «червінцями» П.П. Григор'єва і загинув Ф. Ю. Щусь. Згідно спогадів учасника бою П. Скугорова і свідченням полоненого червоноармійця Синявського, Ф. Щусь не був кинутий: його тіло було покладене на тачанку. Можливо, він був похований неподалік від місця бою. За іншими повідомленнями, партизани довезли до с. Костянтинівка Краснокутського р-ну сучасної Харківської області де і поховали."
А насколько достоверна информация, что Н. И. Махно находился при северной группе ? Нет ли у вас данных о маршруте движения повстанцев от с. Кимличка и х. Переточка до с. Толстая 28 - 29 июня ? Правильно ли я понял, что для того, что бы сковать силы противника (60-й и 488-й СП), махновцы оставили в Беседовке и Гриневке заслоны, наскоро построившие на улицах сел баррикады, и только тогда разошлись на М. Бутки и Бежевку ?
Последний раз редактировалось А. Комбаров; 30.09.2011 в 21:07.
А насколько достоверна информация, что Н. И. Махно находился при северной группе ? Нет ли у вас данных о маршруте движения повстанцев от с. Кимличка и х. Переточка до с. Толстая 28 - 29 июня ? Правильно ли я понял, что для того, что бы сковать силы противника (60-й и 488-й СП), махновцы оставили в Беседовке и Гриневке заслоны, наскоро построившие на улицах сел баррикады, и только тогда разошлись на М. Бутки и Бежевку ?
Я процитировал статью О. Корниенка. Где он брал материалы не знаю. При случае обязательно спрошу.