Сергей Шведов
15.12.2011, 23:36
Це наша історія
Жанна д’Арк із Гаврилівки.
“...Подруг в мене не було,окрім
Фені Гаєнко.Вона загинула в одній
із сутичок з червоноармійцями на
шляху до Румунського кордону”
Галина Кузьменко.
Із листа до Гуляйпольського істо-
рико-краєзнавчого музею від
23 квітня 1071 року.
Відомості про Феню (Федору Лук’янівну) Гаєнко(1892-19.08.1921) дуже скупі. Відомо, що вона була подругою дружини Нестора Махна, Галини Андріївни Кузьменко, ще з часів їхнього навчання у Добровеличківській жіночій учительській семінарії і приймала саму активну участь у махновському повстанському русі.
Федора Лук’янівна Гаєнко - із селян Уманського повіту, Київської губернії. Вчителювала в селі Цареконстантинівка, Катеринославської губернії. Потім - в Гаврилівській земській школі № 4 (завідуюча Зеленська Ганна Василівна), Олександрівського повіту, Катеринославської губернії, що знаходилася в центрі села і обслуговувала школярів Горянського і Краснівського кварталів села.
Коли Федора Лук’янівна переїхала в Гаврилівку достоменно не відомо, але мій батько, який з сім’єю переїхав із Катеринослава до Гаврилівки влітку 1916 року і пішов навчатися в цю школу казав, що в ній ще не працювала вчителька з таким іменем. Він пам’ятав, що вона почала викладати історію та літературу в їхньому класі зразу після різдв’яних канікулів 1919 року. А ще батько згадував, що діти між собою називали вчительку "Жаною д’Арк" через її енергію і вміння організувати дитячі ігри і влітку, і зимою, та нарівні з усіма брати в них участь. Особливо батькові запам’яталася гра в сніжки (її ще називали хлопці "гра в пушки"), коли молода вчителька на чолі дівчачої ватаги наступала на хлопчачу команду, яка володіла пушками більш уміло і прицільно, але дівчата, підбадьорувані своєю отаманшою, безстрашно йшли на зближення, заставляючи хлопчаків відбиватися і відступати.
Батькова рідна сестра, Феодосія Андріївна, вчителювала в Гаврилівській земській школі № 3 (завідуючий Сагайдак Микола Миколайович), на Закам’янці, була трохи молодшою від Федори Лук’янівни, але вони дівували разом, і вона теж дуже схвально про неї відгукувалась як про вірну і надійну подругу.
В 1918-1919 роках Феня Гаєнко співчувала українській партії соціал-революціонерів (есерів). А з лютого 1919 року стає анархісткою і приймає участь у махновському русі, спочатку в якості резидента-інформатора махновської розвідки в селі Гаврилівці, а з липня 1919 року - приймає безпосередню участь, разом з Галиною Кузьменко, в бойових рейдах і операціях Повстанської армії, находячись постійно при її штабі.
В серпні 1919 року рідне село Галини Кузьменко Піщаний Брід, Єлисаветградського повіту, Херсонської губернії, на річці Чорний Ташлик, було зайняте червоним каральним загоном. Військово-польовий суд приговорив до розстрілу декількох селян,серед яких і тестя Махна, бувшого жандарма, Андрія Кузьменка. В ту ж ніч гонець з Піщаного Броду доставив у стан Батька Махна цю сумну звістку. Не зволікаючи, Нестір Іванович відрядив 300 вершників, щоб помститися за смерть тестя і хоть якось утішити дружину. Оточивши село на світанку, махновці безшумно зняли червону варту і знищили майже увесь загін. На слідуючий ранок в село прибув і сам Махно зі своєю вбитою горем дружиною і нерозлучною з нею Фенею Гаєнко. Махновці розшукували тих, хто видав червоним карателям Андрія Кузьменка. Під підозру попала місцева жителька Бродська, яку Галина зарубала шаблею власноручно. Після цього на площу біля церкви вивели 16 полоненних. Помста за вбивство батька подруги була невідворотньою - Феня Гаєнко особисто розстріляла їх усіх. За свідченням очевидців, Махно похмуро дивився на дії розлюченних жінок, не беручи участі в них, але і в ніщо не втручаючись...
Галина Андріївна Кузьменко, ставши самою близькою для Махна людиною на усе життя, залишилася далекою від його політичних ідеалів. Якщо Нестір Іванович збирався будувати на Україні безвладне анархічне суспільство, то Галина була аж ніяк не проти, щоб махновська армія стала під жовтоблакитний прапор української самостійної державності. Феня Гаєнко теж була "щирою українкою" і повністю розділяла з подругою ці її переконання. Тому і не дивно, що Феня з Галиною таємно їздили до Києва на побачення з Симоном Петлюрою, для обговорення можливих спільних дій за звільнення України від більшовицьких військ і створення самостійної держави...
В щоденнику, який вела Галина Кузьменко, часто згадується ім’я Фені Гаєнко:
" 15 березня(20 р). Виїхали з Великомихайлівки, наші вбили в лісу михайлівського повстанця за грабежі і насильства, спричинені ним у своєму селі. В Гаврилівці узяли з собою Феню і поїхали в Андріївку, де заночували."
А ось остання запис із щоденника: "29 березня. Сьогодні Феня нас покидає. Нестір сказав: "От Феня залишається, жаль…" Мені так прикро, що вона залишається, але для неї це краще. Я розуміла, що вона потрібна була тільки мені, повстанці здебільшого відносилися до неї вороже. А в такій ситуації я б не хотіла бути і не хочу, щоб була і вона. Залишить нас і до бре зробе. А я сподівалася залишиться де-небуть разом з нею. Думаю, а чому ж я не залишилася? Може я насправді злякалася того, що мене вже в Гаврилівці люди бачили і знають? Ні. Може того, що Нестір сказав зопалу: "Якщо залишишся, то не рахуй мене більше своїм чоловіком". Теж ні. В цьом випадку я тут-то неодмінно залишилася б. Може те, що Нестір обіцяв мені змінити обставини? Усе не так. А що ж? Та ось що: анархія! Байдужість до усього на світі, фізичне і духовне безсилля... Ху-у, яка нудота! Яка гидота! Бракує навіть духу довести думки до логічного кінця...”
Чому ж "повстанці здебільшого відносилися до Фені вороже"? Думається тому, що на неї "положив око" начальник махновської контррозвідки Льова Зінківський (Задов). Звичайно ж, у присутності його коханки уже не про усе можна було сказати, а тим більше, щось зробити, навіть заради курйозу чи жарту....
В листі Галини Кузьменко одному із проацівників Гуляйпольського історико-краєзнавчого музею від 23 04 1971 року, на питання, чи вела вона щоденник, цитати з якого стали з’являтися в нашій пресі, вона відповіла: "…Щоденники я вела і один із них дійсно при одному із боїв був взятий червоноармійцями разом із моїм чемоданом. Писався щоденник в загаль ному зошиті, підписаному рукою Фені Гаєнко. Це був її зошит. Цікаво, де цей зошит знаходиться тепер? Я його теж тепер з цікавістю прочитала б. І ще: "Подруг в мене не було,окрім Фені Гаєнко. Вона погибла в одній із сутичок з червоними на шляху до Румунського кордону".
В тому, як щоденник потрапив в руки червоноармійців і коли загинула Федора Гаєнко есть якісь протиріччя. Галина Андріївна пише, що "щоденник був взятий червоними разом з мо їм чемоданом", а Феня загинула на шляху до Румунського кордону", тобто в серпні 1921 року?!
В книзі Р.П.Ейдемана, командуючого Харківським військовим округом і зам. командуючого збройними силами України та Криму, який керував боротьбою з, так званим, бандитизмом, "Боротьба з кулацьким повстанством і бандитизмом", Харків, 1921 р. написано: "29 березня 1920 року, під час розгрому махновської банди в Гуляйполі, загоном 42-ї дивізії була вбита дружина Нестора Махна - Федора Лук’янівна Гаєнко. У її похідному саквояжі був найденний щоденник, в якому вона вела записи з 19-го лютого до 28 березня 1920 року" .Р.Ейдеман узяв це з перших повідомлень в більшовицькій пресі. А у штабі 42-ї дивізії потім розібралися чиїм був цей щоденник насправді, переклали його на російську мову, розмножили та супроводили таким текстом:
"Дневник Галины Кузьменко, жены Нестора Махно. Захвачен 124-й бригадой, 42-й стрелковой дивизии, в бою 29 марта 1920 года в Гуляйполе. Этот дневник штаб 42 с.д. размножил и выдал копии для оперативного руководства комбригам, особому отделу дивизии, штабу 4-й армии и оперативному отелу штаба 13-й армии. Точность с подлинником сверял адъютант 1-го кавалерийского полка 42 с.д. Гусев."
Не думаю, що повідомлення про загибель Фені Гаєнко-чергова фальшивка "чека". Мій батько згадував, що коли він пішов у 5-й клас 4-го Гаврилівського вище-початкового училища (яке було створене на базі земської школи №4), де вчителювала Федора Лук’янівна, то добре пам’ятає, як весною їх любиму вчительку забрали з собою махновці і як діти чекали її повернення. Але невдовзі прийшла звістка (напевне, теж із га зет), що Федора Лук’янівна загинула тієї ж весни 1920 року.
А якщо це так, то давайте пофантазуємо: схоже, що коли Феня вирішила піти з загону та повернутися до себе, в Гаврилівку, то вона узяла Галинин щоденник на збереження. А тачанка, яку спорядили, щоб відвезти Феню до Гаврилівки, під Гуляйполем попала в засаду. Її сприйняли за кулеметну і обстріляли...
Мій батько теж вірив в цю версію. Він казав: ”Я читав, що Галина Кузьменко писала про те, що Феня загинула в серпні 1921 року, але у мене є якісь сумніви, такі, як: чому Федора Лук’янівна ні разу більше не навідувалася до Гаврилівки, хоч Нестір Махно заїздив до Гаврилівки в грудні 1920 року та в січні і травні 1921 року, а Феня з Галиною в цей час невідлучно знаходилися при Нестору Івановичу в усіх його рейдах та операціях. Не можна такого приставити, щоб будучи в Гаврилівці, Федора Лук’янівна не навідалася б до рідної школи, не поспілкувалася б зі своїми колегами-вчителями та учнями. Але, здається, і не вірити Галині Андріївні немає підстав...”
Та, як би там не було, але єдина бойова подруга Галини Кузьменко, надійніший особистий резидент-інформатор Нестора Махна в 1919-1920 рр в Гаврилівці, наша землячка, Федора Лук’янівна Гаєнко, любима вчителька гаврилівської дітвори, загинула смертю хоробрих за волю і кращу долю українського селянства в бою з червоними карателями.
Василь Зайцев,
колишній гаврилянин,
науковий пенсіонер,
м.Дніпропетровськ.
Статья напечатана в газете “Покровский край” №20 от
15 марта 2011 г.
Жанна д’Арк із Гаврилівки.
“...Подруг в мене не було,окрім
Фені Гаєнко.Вона загинула в одній
із сутичок з червоноармійцями на
шляху до Румунського кордону”
Галина Кузьменко.
Із листа до Гуляйпольського істо-
рико-краєзнавчого музею від
23 квітня 1071 року.
Відомості про Феню (Федору Лук’янівну) Гаєнко(1892-19.08.1921) дуже скупі. Відомо, що вона була подругою дружини Нестора Махна, Галини Андріївни Кузьменко, ще з часів їхнього навчання у Добровеличківській жіночій учительській семінарії і приймала саму активну участь у махновському повстанському русі.
Федора Лук’янівна Гаєнко - із селян Уманського повіту, Київської губернії. Вчителювала в селі Цареконстантинівка, Катеринославської губернії. Потім - в Гаврилівській земській школі № 4 (завідуюча Зеленська Ганна Василівна), Олександрівського повіту, Катеринославської губернії, що знаходилася в центрі села і обслуговувала школярів Горянського і Краснівського кварталів села.
Коли Федора Лук’янівна переїхала в Гаврилівку достоменно не відомо, але мій батько, який з сім’єю переїхав із Катеринослава до Гаврилівки влітку 1916 року і пішов навчатися в цю школу казав, що в ній ще не працювала вчителька з таким іменем. Він пам’ятав, що вона почала викладати історію та літературу в їхньому класі зразу після різдв’яних канікулів 1919 року. А ще батько згадував, що діти між собою називали вчительку "Жаною д’Арк" через її енергію і вміння організувати дитячі ігри і влітку, і зимою, та нарівні з усіма брати в них участь. Особливо батькові запам’яталася гра в сніжки (її ще називали хлопці "гра в пушки"), коли молода вчителька на чолі дівчачої ватаги наступала на хлопчачу команду, яка володіла пушками більш уміло і прицільно, але дівчата, підбадьорувані своєю отаманшою, безстрашно йшли на зближення, заставляючи хлопчаків відбиватися і відступати.
Батькова рідна сестра, Феодосія Андріївна, вчителювала в Гаврилівській земській школі № 3 (завідуючий Сагайдак Микола Миколайович), на Закам’янці, була трохи молодшою від Федори Лук’янівни, але вони дівували разом, і вона теж дуже схвально про неї відгукувалась як про вірну і надійну подругу.
В 1918-1919 роках Феня Гаєнко співчувала українській партії соціал-революціонерів (есерів). А з лютого 1919 року стає анархісткою і приймає участь у махновському русі, спочатку в якості резидента-інформатора махновської розвідки в селі Гаврилівці, а з липня 1919 року - приймає безпосередню участь, разом з Галиною Кузьменко, в бойових рейдах і операціях Повстанської армії, находячись постійно при її штабі.
В серпні 1919 року рідне село Галини Кузьменко Піщаний Брід, Єлисаветградського повіту, Херсонської губернії, на річці Чорний Ташлик, було зайняте червоним каральним загоном. Військово-польовий суд приговорив до розстрілу декількох селян,серед яких і тестя Махна, бувшого жандарма, Андрія Кузьменка. В ту ж ніч гонець з Піщаного Броду доставив у стан Батька Махна цю сумну звістку. Не зволікаючи, Нестір Іванович відрядив 300 вершників, щоб помститися за смерть тестя і хоть якось утішити дружину. Оточивши село на світанку, махновці безшумно зняли червону варту і знищили майже увесь загін. На слідуючий ранок в село прибув і сам Махно зі своєю вбитою горем дружиною і нерозлучною з нею Фенею Гаєнко. Махновці розшукували тих, хто видав червоним карателям Андрія Кузьменка. Під підозру попала місцева жителька Бродська, яку Галина зарубала шаблею власноручно. Після цього на площу біля церкви вивели 16 полоненних. Помста за вбивство батька подруги була невідворотньою - Феня Гаєнко особисто розстріляла їх усіх. За свідченням очевидців, Махно похмуро дивився на дії розлюченних жінок, не беручи участі в них, але і в ніщо не втручаючись...
Галина Андріївна Кузьменко, ставши самою близькою для Махна людиною на усе життя, залишилася далекою від його політичних ідеалів. Якщо Нестір Іванович збирався будувати на Україні безвладне анархічне суспільство, то Галина була аж ніяк не проти, щоб махновська армія стала під жовтоблакитний прапор української самостійної державності. Феня Гаєнко теж була "щирою українкою" і повністю розділяла з подругою ці її переконання. Тому і не дивно, що Феня з Галиною таємно їздили до Києва на побачення з Симоном Петлюрою, для обговорення можливих спільних дій за звільнення України від більшовицьких військ і створення самостійної держави...
В щоденнику, який вела Галина Кузьменко, часто згадується ім’я Фені Гаєнко:
" 15 березня(20 р). Виїхали з Великомихайлівки, наші вбили в лісу михайлівського повстанця за грабежі і насильства, спричинені ним у своєму селі. В Гаврилівці узяли з собою Феню і поїхали в Андріївку, де заночували."
А ось остання запис із щоденника: "29 березня. Сьогодні Феня нас покидає. Нестір сказав: "От Феня залишається, жаль…" Мені так прикро, що вона залишається, але для неї це краще. Я розуміла, що вона потрібна була тільки мені, повстанці здебільшого відносилися до неї вороже. А в такій ситуації я б не хотіла бути і не хочу, щоб була і вона. Залишить нас і до бре зробе. А я сподівалася залишиться де-небуть разом з нею. Думаю, а чому ж я не залишилася? Може я насправді злякалася того, що мене вже в Гаврилівці люди бачили і знають? Ні. Може того, що Нестір сказав зопалу: "Якщо залишишся, то не рахуй мене більше своїм чоловіком". Теж ні. В цьом випадку я тут-то неодмінно залишилася б. Може те, що Нестір обіцяв мені змінити обставини? Усе не так. А що ж? Та ось що: анархія! Байдужість до усього на світі, фізичне і духовне безсилля... Ху-у, яка нудота! Яка гидота! Бракує навіть духу довести думки до логічного кінця...”
Чому ж "повстанці здебільшого відносилися до Фені вороже"? Думається тому, що на неї "положив око" начальник махновської контррозвідки Льова Зінківський (Задов). Звичайно ж, у присутності його коханки уже не про усе можна було сказати, а тим більше, щось зробити, навіть заради курйозу чи жарту....
В листі Галини Кузьменко одному із проацівників Гуляйпольського історико-краєзнавчого музею від 23 04 1971 року, на питання, чи вела вона щоденник, цитати з якого стали з’являтися в нашій пресі, вона відповіла: "…Щоденники я вела і один із них дійсно при одному із боїв був взятий червоноармійцями разом із моїм чемоданом. Писався щоденник в загаль ному зошиті, підписаному рукою Фені Гаєнко. Це був її зошит. Цікаво, де цей зошит знаходиться тепер? Я його теж тепер з цікавістю прочитала б. І ще: "Подруг в мене не було,окрім Фені Гаєнко. Вона погибла в одній із сутичок з червоними на шляху до Румунського кордону".
В тому, як щоденник потрапив в руки червоноармійців і коли загинула Федора Гаєнко есть якісь протиріччя. Галина Андріївна пише, що "щоденник був взятий червоними разом з мо їм чемоданом", а Феня загинула на шляху до Румунського кордону", тобто в серпні 1921 року?!
В книзі Р.П.Ейдемана, командуючого Харківським військовим округом і зам. командуючого збройними силами України та Криму, який керував боротьбою з, так званим, бандитизмом, "Боротьба з кулацьким повстанством і бандитизмом", Харків, 1921 р. написано: "29 березня 1920 року, під час розгрому махновської банди в Гуляйполі, загоном 42-ї дивізії була вбита дружина Нестора Махна - Федора Лук’янівна Гаєнко. У її похідному саквояжі був найденний щоденник, в якому вона вела записи з 19-го лютого до 28 березня 1920 року" .Р.Ейдеман узяв це з перших повідомлень в більшовицькій пресі. А у штабі 42-ї дивізії потім розібралися чиїм був цей щоденник насправді, переклали його на російську мову, розмножили та супроводили таким текстом:
"Дневник Галины Кузьменко, жены Нестора Махно. Захвачен 124-й бригадой, 42-й стрелковой дивизии, в бою 29 марта 1920 года в Гуляйполе. Этот дневник штаб 42 с.д. размножил и выдал копии для оперативного руководства комбригам, особому отделу дивизии, штабу 4-й армии и оперативному отелу штаба 13-й армии. Точность с подлинником сверял адъютант 1-го кавалерийского полка 42 с.д. Гусев."
Не думаю, що повідомлення про загибель Фені Гаєнко-чергова фальшивка "чека". Мій батько згадував, що коли він пішов у 5-й клас 4-го Гаврилівського вище-початкового училища (яке було створене на базі земської школи №4), де вчителювала Федора Лук’янівна, то добре пам’ятає, як весною їх любиму вчительку забрали з собою махновці і як діти чекали її повернення. Але невдовзі прийшла звістка (напевне, теж із га зет), що Федора Лук’янівна загинула тієї ж весни 1920 року.
А якщо це так, то давайте пофантазуємо: схоже, що коли Феня вирішила піти з загону та повернутися до себе, в Гаврилівку, то вона узяла Галинин щоденник на збереження. А тачанка, яку спорядили, щоб відвезти Феню до Гаврилівки, під Гуляйполем попала в засаду. Її сприйняли за кулеметну і обстріляли...
Мій батько теж вірив в цю версію. Він казав: ”Я читав, що Галина Кузьменко писала про те, що Феня загинула в серпні 1921 року, але у мене є якісь сумніви, такі, як: чому Федора Лук’янівна ні разу більше не навідувалася до Гаврилівки, хоч Нестір Махно заїздив до Гаврилівки в грудні 1920 року та в січні і травні 1921 року, а Феня з Галиною в цей час невідлучно знаходилися при Нестору Івановичу в усіх його рейдах та операціях. Не можна такого приставити, щоб будучи в Гаврилівці, Федора Лук’янівна не навідалася б до рідної школи, не поспілкувалася б зі своїми колегами-вчителями та учнями. Але, здається, і не вірити Галині Андріївні немає підстав...”
Та, як би там не було, але єдина бойова подруга Галини Кузьменко, надійніший особистий резидент-інформатор Нестора Махна в 1919-1920 рр в Гаврилівці, наша землячка, Федора Лук’янівна Гаєнко, любима вчителька гаврилівської дітвори, загинула смертю хоробрих за волю і кращу долю українського селянства в бою з червоними карателями.
Василь Зайцев,
колишній гаврилянин,
науковий пенсіонер,
м.Дніпропетровськ.
Статья напечатана в газете “Покровский край” №20 от
15 марта 2011 г.