Умали
31.10.2011, 00:46
http://lib.rus.ec/b/205249/read "Холодний Яр" Юрій Горліс Горський посмотрим что у них есть о Махно
Горліс Горський непосредственный участник повстанческого движения.
Представляю два варианта - украинский оригинал и перевод на русский.
Оригинал українська
Познайомившись із штабом, їдемо з Петренком оглядати степовиків, що складалися із кількох об'єднаних загонів. Найбільш сподобався нам загін Чорного Ворона: триста чоловік виключно на конях і тачанках з кулеметами. Коні під верхівцями і в тачанках — “змії”! Ситі, вичищені, з позаплітаними в гриви коліровими стяжками. Масти переважно вороної. Козаки майже всі в чорних козацьких шапках і бурках. Від загону повівало махновсько-партизанським духом. Зрештою він складався переважно із хлопців, що “пройшли школу” Махна, лише будучи свідомими українськими повстанцями, відсіялися від чорних прапорів.
Лежачи при вогнищах, заглиблюємося в цікаву “лектуру” — перечитуємо накази та оперативні звіти, захоплені в штабі червоної бригади. Зустрічаємо там згадки про знані місцевості у Галичині й на Поділлі, знайомі частини українського війська, довідуємося дещо про нову організацію. В дивізійному звіті знаходимо згадку про важке поранення “батька” чорношличників — полковника Дяченка. Із захопленням читаємо звіти про нещасливі бої з окремою кінною дивізією, що про її існування довідалися сьогодні-ж таки. Всі звіти за час перебування бригади на фронті говорили про перемогу української зброї. Між наказами про вимарш на врангелівський фронт та ліквідування “повстанчих банд” по дорозі, була копія наказу червоного командування, що відділи повстанців Махна перейшли на бік червоної армії для спільної боротьби проти Врангеля й відтепер називатимуться 2-ю Дніпровською бригадою. Всі махнівці зрівнюються у правах з червоноармійцями, а їх родини мають отримати червоноармійський пайок. Всіх махнівців, що перебувають у тюрмах і арештах чека та особих відділів - негайно звільнити і направити до бригади, включно до тих, що засуджені до розстрілу, але присуд, до отримання наказу, ще не був виконаний.
Чорнота, вилаявши Махна “по московськи”, плюнув у вогонь.
— Певно набоїв “батькові” забракло. Цікаво тільки, як довго буде “Днєпровской брігадой”?! Та чи знайдеться хоч один дурний махнівець, що скаже, з якого села і чий син, щоб батько за місяць у чека “пайок” у потилицю одержав.
— Новий отаман Чорноліського полку — дарма що в спідниці... Робимо великі очі. По дорозі до хати чорноліський полковник оповів, що Катря ватажкувала раніше в невеличкому партизанському загоні на Лівобережжі. Прилучилася з ним до Махна, а як Махно об'єднався з червоними, утекла з кількома хлопцями за Дніпро і пробилася до Чорного ліса. Присутність її на чолі полку була Хмарі вигідною. Підчас партизанських рейдів у дальші від Чорного ліса околиці, селяни приймали Чорноліський полк за партизанський загін Марусі, а воно краще, щоб за нароблені червоним шкоди “відповідав” хтось, що в тих околицях не існував, ніж малиб бува відповісти села попід Чорним лісом.
Добігли чутки, що перемогти під Кримом червоним допомогли: природа і... Махно. Замерзло Гниле море — Сиваші, що рідко якого року замерзають, а це дало змогу червоним вдарити на зади білого фронту, обминувши укріплений, неприступний Перекоп. Можеб і не пішло червоним так гладко, як би не служливий землячок Махно. Партизанський “батько”, що мав у себе чимало сиваських рибалок, показав як та куди переходити треба, як, настилаючи очерету і дощок, перевести по тонкому льоду гармати й кінноту. До того, сам із своїми відчайдушними загонами перший вірвався на тили білих і наробив там каші.
Слідом за повідомленнями про перемогу з'явилася у червоних газетах нова сеанзація: “Зрада бандита Махна! Захопивши велику кількість бойових припасів, банда Махна прорвалася через Перекоп і пішла на Україну. В погоню вислано дві дивізії червоної кінноти”.
Терещенко і Копач зустрілися з Баранівим вже поцейбіч Дніпра на Запоріжжі. Прилучилися до нього, щоб разом до Збруча мандрувати. Із Запоріжжя мусіли виривати як скоріше, бо там товчеться, як Марко по пеклі, батько Махно. Гонений 1-ою кінною армією Будьонного, перескочив по льоду Дніпро і одного туманного дня врізався несподівано для самого себе в колони 2-ої кінної армії Жлоби, що йшли до Дніпра загородити Махнові шлях на Правобережжя. Розігнав ту армію так, що тиждень потім збиралася. Перемішавшись на шляхах, противники розминулися. Махно втратив свої гармати і обоз, що мусіли триматися шляхів, натомість захопив гармати і обоз 2-ої кінної армії. Тепер виробляє у степах понад Дніпром такі ”маневри“, що червона кіннота ганяється за ним кругами, як пес за власним хвостом.
...
Поки одягався, зайшла розмова про Махна. Андрій ”дипльоматичио“ питає, чому він утекав з району його операцій, — можна було приєднатися.
Баранів презирливо стиснув губи.
— Я з тією сволоччю не хотів і не хочу мати діла. А треба признати, що він червоним сильно поміг. Я Врангелеві не ворог, могли собі його чорти і забрати, але... трішки пізніше.
Підночовуючи в Рівному, довідуємося вночі, що в недалекому Куті ночують загони ”батька“ Махна. Розбуджена Катря поїхала поглянути, і як стара знайома ”батька“, порозмовляти з ним про наше ”будьонівство“, щоб махнівці нам ”за спасибіг“ чосу не дали.
Ще Катря була, певно, вполовині дороги, як до нас приїхав махнівський роз'їзд: дванадцять кінних і одна тачанка з кулеметом. Спокійно під'їхали до нашої застави і попросили відвести їх до штабу. На вимогу здали, не вагаючись зброю, залишили коло застави тачанку. У штабі зовсім не в'язалися нашим будьоновським виглядом і начальник роз'їзду заявив змісця, що він посланий самим батьком, щоб зв'язатися. Показав посвідку. Штамп і печатка: ”1-а українська повстанча армія імені батька Махна“. Чому не батькова, лише ”імени батька“ — було таємницею того, що укладав текст, а може й самого батька.
Хмара питає, як вони так відважно до нас приїхали, не звертаючи уваги на наш червоний вигляд.
Начальник роз'їзду усміхнувся.
— Ми ще до Кута не дійшли, а вже знали, що тут стоїте та хто такі. У нас дівчата-розвідчиці меткі. Якби не ви, а дійсно будьонівці тут стояли, так ми ночували б не в Куті, а тут, а будьоновцям — пухом сира земля уже була б. Ми їх давненько вже поперед себе небачили — все за нами бігають.
У нас і свої будьоновці є — тільки правдиві. Цілий полк донців від Будьонного до батька перейшов. Тепер рубають червоних, аж дрантя летить.
Приглядаюся до махнівців. Звичайні собі, добрі хлопці — катеринославці, одягнені на козацьку ”моду“. Нічого ”анархістичного“ в них не було, нічогісенько, здається, з ідеї анархізму вони й не тямили. Говорили про селянську революцію, селянську самостійну Україну і вірили в щасливу зорю свойого ватажка, як не кожний чернець у Бога.
Катря вернулася підранок. Розмовляла з Махном — передавав, щоб затриматися у Рівному, — ранком буде переходити — хоче порозмовляти.
Перед полуднем почали зупинятися в Рівному махнівські відділи.
Приглядаємося до цієї, будь-що-будь, поважної сили. Кіннота — хватські хлопці на добрих конях, сотні тачанок з кулеметами, гармати — по всемеро коней-зміїв у кожній. Прапори чорні й жовто-блакитні. Останні, як говорили, Махнова дружина — Гандзя Кузьменко — свідома українка — для відділів сама пошила й повишивала. На національному прапорі вишитий напис: ”Хай живе селянська революція“, на чорному: ”Да здравствует анархія, смерть узурпаторам!“ Чорт розбере, що за ”програма“. Багато махнівців у широких козацьких шараварах, співають українських пісень.
Проїхав полк махнівських будьоновців у рогатих шапках з червоними зірками. Вглядівши наші будьоновки, донці махають руками: “Здорово братішкі! Дайош Ростов!”
Сам батько приїхав у критій кариті, запряженій чотирма кіньми; залічував на поході, не знаю котру там зряду, рану. У каритах-же, — де їх тільки ”батько“ видрав? — їздили й інші ранені й хворі махнівці.
Була неділя, чи якесь свято — народ саме виходив із церкви, як зупинилася коло неї карита з Махном. Спираючись на костур і підтримуваний під руку дружиною, ”батько“ висів і на очах юрби селян-богомольців віддав земний поклін перед церквою. Потім казав собі закликати церковного старосту і, винявши з кишені жменю золотих п'яти і десятирублівок, висипав їх у пригорщу старости.
— На святий храм від раба божого Нестора... Хай батюшка молиться за успіх нашої селянської зброї. Староста — сивий дідуга — із сльозами в очах поцілував рамено “вождя селянської армії”. Хрестилися й зідхали навколо баби.
Стримуючи нечемні усмішки, приглядаємося зблизька до тієї комедії. Анархіст ”батько“, бо анархіст, не признає анархія ні Бога ні церкви, та... ”раб Божий Нестор“ знає по чому бублики в Одесі, знає на якій струні українському дядькові заграти...
Представляємося ”батькові“ і отримуєм запрошення прийти до штабу, затримається Махно у Рівному довше, матиме тут засідання воєнного суду.
За півгодини ми у п'ятерьох сиділи в хаті, де примістився штаб Махна і розмовляли з ”батьком“. Не було з нами Копача, що як старий приятель Махнової дружини, що знав її ще з Пісчаного Броду, розмовляв із нею в другій хаті, не було і Бараніва, що не бажав собі з Махном розмовляти і руки йому подавати.
При розмові розглядаю уважно легендарного ”батька“. Невисокий зріст, ”поетична“ чуприна, обголене землисте обличчя — вимучене й хворобливе, як у сухітника. Непоказна постать, лише в запалих очах поблискувало щось, що робило його божищем махнівської орди, що давало йому необмежене право деспотичне розпоряджатися життям і смертю всіх разом і кожного підвладного зокрема. В розмові ”батько“ чувся певно, може аж занадто певно, але те ”занадто“ не виглядало гротесково. Вичувалося, що цілий Махно — це клубок розшарпаних нервів, загнузданих міцною волею. Тридцятилітній “вождь селянської армії”, що його ”академіями“ було дванадцять років царської каторги, про справи боїв і походів говорив, до речі, тоном фахівця. Зате в політиці мішав горох з капусткою. Гасла і думки, що їх висувала сама стихія українського села, перемішував із гаслами й думками теоретичного анархізму, запозиченими, очевидно, у “золотоустих” стовпів російської партії анархістів — Воліна, Аршінова, Барона та інших. Вилякані большевиками з московського Олімпу, вони знайшли собі неспокійний притулок у революційно-воєнній раді ”наполеона“ українських степів.
— Скільки тепер, батьку, війська маєш? — недискретно запитав Чорнота.
”Батька“ питання не вразило.
— Під Кримом мав більш двадцяти тисяч. Частину червоні роззброїли та розстріляли. А то розбіглися по хатах, поки знову покличу. Отут, двома шляхами йде може півшоста тисячі. А ви що, може приєднатися хочете? Непотрібно. Я й цих розжену в різних напрямках. Тепер об'єднуватися в більші групи неможна. Розіб'ють. Треба шарпати червоних всюди невеликими відділами, не давати їм ніде спокою. До мене ось Маслак із полком донців від Будьонного перебіг. Так я його тільки десь під Києвом за Дніпро виведу і пошлю на Дон повстання робити.
Говорив це тоном, як би казав: “Ось виведу хлопця за ворота і пошлю до склепу за папіросами...“
— Вибач, батьку, за питання, — одізвався Хмара, — чому ти з червоними москалями проти білих об'єднувався?
— А мені що?! У мене засада бити білих, поки почервоніють, а червоних поки побіліють!
Хмара усміхнувся.
— Та то ми вже чули. А все таки лекше було б червоних бити, як би під Кримом фронт ще був.
— Наплювать мені на фронт! Ті дурні у Кремлі головою у вогонь самі лізуть. Ще рік такої політики і — будемо мати увні сто, тисячу селянських фронтів! В Україні, Росії, на Дону — всюди! Селянська революція — право кожнього народу, міста, села на улаштування собі життя по своїй вподобі. Мусить перемогти! А Врангеля треба було зарання підсікти, щоб положення не використав. Червона армія з Врангелем охоча була битися, а подивимося — як то буде на фронті з батьками і братами! Чи не посиплються на наш бік полки!
— Віриш, батьку, в перемогу селянської революції?
— Вірю.
В цьому короткому ”вірю“ була дійсно тверда віра. Хто знає, як би “найбільший дурень” у Кремлі не змінив був круто того року внутрішньої червоної політики, чи не здійснилобся ”батькове“ віщування про тисячу внутрішніх фронтів. Якийсь штабовець доложив, що далека розвідка доносить про наближення будьонівців. ”Батько“ зневажливо махнув рукою.
— Вспієм. Босими кіньми ще довго слизгатися будуть. Голота... Коня не має чим перекувати, а у мене всі коні на енівських гвинтах.
— А деж ти, батьку, береш? — зацікавився Хмара.
— А ти, певно, теж охналі на поході у ковалів робиш? Всі ви про кожух зимою думаєте. У мене кожний козак ще з літа на дві гострих перековки нерухомий запас возив. Та ще у врангелівських складах англійських підков, охналів та гвинтів набрав. Я тепер воджу Будьонного, як коропа на вудці. Я сто верстов за добу увійду, а він їх три шкандибає. Коні підбиваються, не доглядає їх козачня — на селян спускається, міняє коней у селах, а що той селянський кінь, хоч би й найкращий, варта, як він до сідла і походу не призвичаєний! У мене, не догляне козак коня — голову відрубаю!
Права рука батька — чорноморський матрос Щусь — нагадав Махнові, що судді з полків чекають.
— Кажи — хай увійдуть. А ви, —звернувся до нас, — підождіть кілька хвилин, умовимося ще куди вирушати.
Хмара загикнувся було, що хоче до моря прогулятися. Махно засміявся:
— Таж звідтіль облава на мене йде! Як перескочиш через дві дивізії — гуляй! Підожди — у мене суд скорий. Сідайте за той стіл.
Увійшли чотири представники з частин до воєнного суду. Мали судити фуражира з кулеметного полку за те, що він, видані йому штабом гроші на купівлю вівса і харчів для козаків, пропив і під п'яну руку пороздавав веселим молодицям. Актів жадних не писалося. Головував сам Махно.
Варта ввела підсудного — гарного поставного хлопця у бекеші. Обличчя вже мав списане нагайкою, видко ”батько“ вже з ним ”розмовляв“.
Махно вп'явся поглядом в нього як яструб в курча. — Де гроші товариські?! Пропив?!
— Помилуй, батьку! Затемнення на мене зайшло...
— Я тобі довіряв?! Товариство тобі довіряло?! — Пошол вон!
Варта вивела підсудного.
— А може-б так, батьку, прочухати шомполами, та й хай би вже так було. Хлопець бойовий, заслужений, — ще нам придасться — несміливо одізвався один із суддів.
Махно вдарив до стола долонею:
— Розстрілять!
— Ну то — розстрілять... — одізвалося чотири луни за столом. Суд був скінчений. За хвилину на городі бухнуло два постріли. Присуд був виконаний.
Умовляємося з Махном, що вийдем із Рівного в одному напрямку, а потім він піде в напрямку Києва, а ми на Умань, відтягаючи на себе частину будьоновців.
За кілька хвилин вже гупали червоні гармати, що обстрілювали махнівські роз'їзди. Виступаєм усі. Прикривати відворот, відбити можливий напад доганяючої червоної кінноти залишається в лаві на полях за Рівним із півтораста тачанок, кожня запряжена трійкою добрих коней. Була це може п'ята частина кулеметного полку. Я залюбувався маневруванням тачанок на полях. Таж кіннота, лише... замість коня — три коні з міцною бричкою; замість їздця з шаблею і рушницею — три вояки із станковим кулеметом. Півтораста кулеметів — сімдесятьп'ять тисяч куль на хвилину... Хай тут кіннота ”вкусить“ на відкритих полях. Український степовий ”бандит“ Махно перший показав полководцям модерних армій, що кулеметна частина може бути окремою тактичною одиницею.
Відділяємося від махнівціа на очах будьонівських роз'їздів на обрії. Ще до вечора ув'язалося за нами два будьоновських полки по п'ятьсот-шістьсот щабель кожний, з дивізіоном легкої артилерії на додаток. Ув'язалися і вже не покидалися. Другого дня довідуємося, що один із тих полків, як на сміх, саме був 84-ий полк, що під його прапором ми партизанили, а документами його адьютанта я послуговувався.
Оповідаєм із Чорнотою Петренкові про нашу зустріч з “батьком” Махном. Петренко мав уже відомості про його дальший рух. Коло Канева Махно переправився через Дніпро на Лівобережжя. Лід для переправи тачанок і гармат був непевний. Закупили махнівці у селі солому, дошки, ворота, двері від клунь. Вірніше, забрали, не питаючи господарів згоди, але заплатили за все по-княжому. Застелили лід соломою, а поверх неї дощок наклали. Як тачанка чи гармата в'їжджала на лід, то зм'якшувалися вдари гостро підкованих копит, тай вага на ширший простір льоду розкладалася. Як перейшли усі, задній загін — вже під обстрілом червоних гармат— підпалив переправу. Згоріла солома з дошками, ”згорів“ і лід.
Будьонівці почали переправлятися вище махнівської переправи. Частина кінноти перейшла щасливо, та провалилася під лід батарея гармат з кіньми. Ну а Дніпро в тому місці глибокий - шість будьонівців одного одному на голову треба ставити, щоби з два на поверхню виглянути... Побоялися дальше переправлятися, пішли у Черкаси на міст, бо у Каневі — ще Зелений спалив... Поки обходили, Махно вже десь до Лубень доходив, потім на Миргород завернув. Розбив свіжу будьонівську дивізію, що перетинала йому дорогу, скинув із залізниці під Сагайдаком два бронепотяги, що вийшли закрити шлях на Полтаву. Поки бронепотяги обстрілювали колони Махна, полк махнових донців-будьоновців “сховався” під їх прикриттям. Підібравши момент, донці вірвалися до бронепотягів і вистріляли їх обслугу. ”Батько“ пішов дальше понад залізницею, налякав смертельно Полтаву, потім завернув понад залізницею на Харків, наробив паніки у Харкові і пішов десь на Чернигівщину. Маслака з донцями відправив на Дон — козацьку революцію робити.
Чи я можу знати, чому український селянин готовий боротися на життя і смерть з ворогом лише... під своїм селом — найдальше під своїм повітовим містом? Дальше — то вже ”не його діло...“ То вже діло Петлюри з армією, в існування і силу яких він свято вірить. Якби не те переконання — може б легше було зробити із повстанців національне військо. Може й здійсниться це, якщо збудеться ”пророкування“ ”батька“ Махна, що ще рік такої внутрішньої політики большевиків — і вся ”савєтская федерація“ перетвориться в суцільний внутрішній фронт. Наразі, це кепсько підфундаментована мрія. Українське село, готове збройне боронити свої стріхи, для всієї України дожидає визволителя із Заходу...
ЧОРНИЙ ВОРОН (Микола Скляр) (?, м. Жовті Води Катеринославської губ. – жовтень 1920, с. Розумівка Чигиринського пов. Київської губ., тепер Олександрійський р-н Кіровоградської обл.). Військовий діяч; повстанський отаман (1919 – 1920), командир кавалерійського полку, другий помічник командувача Кримського корпусу Повстанської армії Нестора Махна, командир ударно-розвідувального загону Степової дивізії Костя Блакитного (серпень – жовтень 1920).
Студент Катеринославського гірничого інституту. У травні – липні 1919 р. – учасник повстання Матвія Григор'єва проти "комуни і чрезвичайок". "Называл себя анархистом, но в организации не состоял... Петлюровец", – таку оцінку Чорному Ворону дав начальник штабу Повстанської армії (махновців) В. Бєлаш.
Ударно-розвідувальний загін Степової дивізії складався зі 150 – 250 кінних і 20 тачанок із кулеметами. "Цей загін був найрухливіший у (Степовій) дивізії і мав вирішувати найвідповідальніші завдання: вести розвідку, охороняти дивізію на марші, сковувати сили противника в бою... Загін Чорного Ворона складався переважно з колишніх махновців, які покинули чорні прапори і перейшли під свої рідні – жовто-блакитні. Воронівці мали добрий досвід партизанської боротьби... (вони) не раз показували блискучі приклади партизанської війни. Все були бойові, хоробрі хлопці, тільки не досить дисципліновані. На кожному їхньому кроці відчувалась розхристаність, від них віяло широким Херсонським степом, а пахло неосяжною Таврією" (Степовий Ю. В Херсонських степах. – Мюнхен, 1947).
То же, перевод на русский
Познакомившись со штабом, едем с Петренко на осмотр степовиков, которые состояли из нескольких объединенных отрядов. Более всего понравился нам отряд Черного Ворона: триста человек исключительно на конях и тачанках с пулеметами. Кони под всадниками и в тачанках - "змеи"! Сытые, вычищенные, с заплетенными в гривы цветными ленточками. Масти преимущественно вороной. Казаки почти все в черных казацких шапках и бурках. От загона веяло махновско-партизанским духом. В конце концов он состоял преимущественно из хлопцев, которые "прошли школу" Махно, только будучи сознательными украинскими повстанцами, отсеялись от черных флагов.
Лежа возле огня, углубляемся в интересную "лектуру" - перечитываем приказы и оперативные донесения, захваченные в штабе красной бригады. Встречаем там упоминания про знакомые края на Галичине и Подолье, знакомые части украинского войска, узнаем немного про новую организацию. В дивизионном отчете находим упоминание про тяжелое ранение "батька" чорношлычников - полковника Дьяченка. С восхищением читаем отчеты про несчастливые бои с отдельной конной дивизией, про существование которой узнали сегодня же. Все отчеты за время пребывания бригады на фронте говорили про победу украинского оружия. Между приказами о походе на врангелевский фронт и ликвидации "повстанческих банд" по дороге, была копия приказа красного командования, что отряды повстанцев Махно перешли на сторону краной армии для совместной борбы против Врангеля и теперь будут называться 2-й Днепровской бригадой. Все махновцы уравниваются в правах с красноармейцами, а их семьи должны получать красноармейский паек. Всех махновцев которые находятся в тюрьмах ЧК и особых отделов - срочно освободить и отправить в бригаду, включая тех которые осуждены к расстрелу, и приговор, к моменту получения приказа, еще не был исполнен.
Чернота, обругав Махно "по московскому", плюнул в огонь.
- Наверное с патронами у "батьки" дефицит. Интересно только, как долго будет "Днепровской бригадой"? И найдется ли хоть один глупый махновец, который скажет, из какого села и чей сын, чтобы батько через месяц в ЧК "пайок" в затылок получил.
- Новый атаман Чорнолесского полка - ничего что в юбке... Округляем глаза. По дороге в дом чорнолесский полковник рассказал, что Катря верховодила раньше в небольшом партизанском отряде на Левобережье. Присоединилась с ним к Махно, а когда Махно объединился с красными, убежала с несколькими хлопцами за Днепр и пробилась к Черному лесу. Присутствие её во главе полка была Хмаре выгодной. Во время партизанских рейдов в дальние от Черного леса околицы, крестьяне принимали Чорнолесский полк за партизанский загон Маруси, и оно к лучшему, чтоб за причиненный красным вред "отвечал" кто-то, кто в тех местах не существовал, чем должны бы были ответить села под Черным лесом.
Дошли слухи, что победить в Крыму красным помогли: природа и ... Махно. Замерзло Гнилое море - Сиваш, которое редко в каком году замерзает, а это дало красным возможность ударить позади белого фронта, обойдя укрепленный, неприступный Перекоп. Может и не пошло красным бы так гладко, если бы не служивый землячек Махно. Партизанский "батько", который имел у себя немало сивашских рыбаков, показал как и куда переходить нужно, как настилая камыш и доски, перевезти по тонкому льду конницу и пушки. К тому же, сам со своими отчаянными загонами первым ворвался в тылы белых и заварил там кашу.
Вслед за сообщениями про победу появилась в красных газетах новая сенсация: "Предательство бандита Махно! Захватив большое количество боеприпасов, банда Махно прорвлась через Перекоп и пошла на Украину. В погоню выслали две дивизии красной конницы".
Терещенко и Копач встретились з Барановым уже по эту сторону Днепра на Запорожье. Присоединились к нему чтобы вместе к Збручу идти. Из Запорожья вынуждены были вырываться как можно скорее, так как там гасает, как по раскаленным улям, батько Махно. Преследуемый 1-ой конной армией буденного, проскочил по льду Днепр и в один из туманных дней врезался неожиданно для самого себя в колонны 2-ой конной армии Жлобы, которые шли к Днепру перегородить Махно путь на Правобережье. Разогнал ту армию так, что неделю потом собирались. Перемешавшись на дорогах, противники разминулись. Махно потерял свои пушки и обоз, которым надо было держаться дорог, вместо этого захватил пушки и обоз 2-ой конной армии. Теперь выделывает в степях над Днепром такие "маневры", что красная конница ганяется за ним кругами, как пес за собственным хвостом.
...
Пока одевались, зашел разговор о Махно. Андрей "дипломатично" спрашивает, почему он убегал из района его операций, - можно было присоединиться.
Баранов презрительно стиснул губы.
- Я с той сволочью не хотел и не хочу иметь дел. А нужно признать что он красным сильно помог. Я Врнгелю не враг, могли себе его черти и забрать, но... попозже.
Ночуя в Ровно, узнаем ночью, что недалеко в Куте ночуют загоны "батька" Махно. Разбуженая Катря поехала глянуть, как старая знакомая "батька", и поговорить с ним про наше "буденовство", чтобы махновцы нам "за спасибо" не дали под хвост.
Еще Катря была, наверное на полпути, как к нам приехал махновский разъезд: двадцать конных и одна тачанка с пулеметом. Спокойно подъехали к нашей заставе и попросили отвести их к штабу. По требованию сдали, не раздумывая оружие, оставили возле заставы тачанку. В штабе совсем не стесняясь нашим буденовским видом и начальник разъезда сразу же заявил, что он послан самим батькой, чтобы связаться. Предъявил удостоверение. Штам и печать "1-ая украинская повстанческая армия имени батьки Махно". Почему на батькова, а только "имени батька" - было тайной того кто составлял текст, а может и самого батька.
Хмара спрашивает, как они так отважно к нам приехали, несмотря на наш красный наряд.
Начальник разъезда усмехнулся.
- Мы еще к Куту не подошли, а уже знали, что вы здесь стоите и кто вы такие. У нас девчата-разведчицы глазастые. Если бы не вы, а действительно буденовцы тут стояли, так мы б ночевали не в Куте, а тут, а буденовцам - пухом сырая земля уже б была. Мы их давненько впереди себя не видели - все за нами бегают.
У нас и свои буденовцы есть - только заправдашние. Целый полк донцов от Буденного к батьке перешел. Теперь рубают красных, аж ошметки летят.
Присматриваюсь к махновцам. Обычные себе хорошие хлопцы - катеринославцы, одеты по козацкой "моде". Ничего "анархического" в них не было, ничегошеньки, кажется, что идеи анархизма они и не понимали. Говорили про крестьянскую революцию, крестьянскую самостоятельную Украину и верили в счастливую звезду своего предводителя, как не каждый монах в Бога.
Катря вернулась под утро. Разговаривала с Махно - передавал, чтобы задержались в Ровно, - утром придет - хочет поговорить.
Перед обедом начали останавливаться в Ровно махновские части.
Присматриваемся к этой, что бы то ни было, увжаемой силе. Конница - залихватские хлопцы на хороших конях, сотни тачанок с пулеметами, пушки - по восьмеро коней-змеев в каждой. Знамена черные и желто-синие. Последние, как говорили, жена Махно - Галина Кузьменко - сознательная украинка - для частей сама пошила и повышивала. На национальном флаге вышита надпись: "Да здравствует крестьянская революция", на черном: "да здравствует анархия, смерть узурпторам!". Поди разберись, что за "программа". Много махновцев в широких казацких шароварах, поют украинские песни.
Проехал полк махновских буденовцев в рогатых шапках с красными звездами. Увидев наши буденовки, донцы махают руками: "Здоров братишки! Даёш Ростов!"
Сам батько приехал в крытой карете, запряженной четырьмя конями; залечивал в походе, не весть какую по счету, рану. В каретах же, - где их только "батько" раздобыл? - ездили и другие раненые и больные махновцы.
Было воскресенье, или праздник какой - народ как раз выходил из церкви, как остановилась возле неё карета с Махно. Опираясь на костыль и поддерживаемый под руку женой, "батько" выгрузился и на глазах у толпы крестьян-богомольцев сделал земной поклон перед церковью. Потом сказал кликнуть церковного старосту и, достав из кармана жменю золотых пяти и десятирублевок, высыпал в пригоршни старосты.
- На святой храм от раба божьего Нестора... пусть батюшка молится за успех нашего крестьянского оружия. Староста - седой дедуган - со слезами на глазах поцеловал руку "вождя крестьянской армии". Крестились и вздыхали бабы вокруг.
Сдерживая невежливые усмешки, присматриваемся поближе к этой комедии. Анархист "батько", потому что анархист, не признает анархия ни Бога ни церкви, однако... "раб Божий Нестор" знает по чем бублики в Одессе, знает на какой струне украинскому дядьке сыграть...
Представляемся "батьке" и получаем приглашение прийти в штаб, задержится Махно в Ровно дольше, проведет тут заседание военного суда.
Через пол часа мы впятером сидели в доме, где разместился штаб Махно и раговаривали с "батьком". Не было с нами Копача, который как старый приятель жены Махно, знавший её еще с Песчаного Брода, беседовал с ней в другом доме, не было и баранова, который не желал с Махно разговаривать и руки ему подавать.
При разговоре внимательно рассматриваю легендарного "батька". Невысокого роста, "поэтическая" шевелюра, побритое землистое лицо - измученное и болезненное, как у чахоточного. Неброская внешность, только в запалых глазах что-то поблескивало, что делало его божищем махновскои орды, что давало ему неограниченное право деспотично распоряжаться жизнью и смертью всех вместе и каждого по отдельности. В разговоре "батько" держался уверенно, может даже слишком уверенно, но это его "слишком" не выглядело гротескно. Ощущалось, что весь Махно - это клубок издерганных нервов, обузданных сильной волей. Тридцатилетний "вождь крестьянской армии", "академиями" которого были двенадцать лет царской каторги, о боях и походах говорил, кстати, тоном специалиста. Зато в политике мешал горох с капустой. Лозунги и мысли, которые выдвигала сама стихия украинского села, смешивал с лозунгами и мыслями теоретического анархизма, взятыми, очевидно, у "золотоустых" столпов российской партии анархистов - Волина, Аршинова, Барона и других. Изгнанные большевиками с московского Олимпа, они нашли себе неспокойное прибежище в революционно-военном совете "наполеона" украинских степей.
- Сколько теперь, батько, имеешь войска? - некорректно спросил Чернота.
"Батька" вопрос не смутил.
- Под Крымом имел более двадцати тысяч. Часть красные разоружили и расстреляли. А остальные разбежались по домам, пока снова позову. Вот тут, двумя дорогами идет может пять с половиной тысяч. А вы что, может присоединиться хотите? Не нужно. Я и этих розгоню в разные стороны. Теперь объединяться в большие групы нельзя. Разобьют. Нужно дергать красных везде небольшими группами, не давать им нигде покоя. Ко мне вот Маслак с полком донцов от Буденного перешел. Так я его лишь где-то под Киевом за Днепр выведу и пошлю на Дон восстание делать.
Говорил это тоном словно бы: "Вот выведу хлопца за ворота и пошлю в ларек за папиросами..."
- Извини, батько, за вопрос, - обозвался Хмара, - почему ты с красными москалями против белых объединялся?
- А мне что?! У меня установка бить белых пока не покраснеют, а красных пока не побелеют!
Хмара усмехнулся.
- Да это мы уже слышали. А все таки легче было бы красных бить, если бы под Крымом еще фронт бы был.
- Наплевать мне на фронт! Дураки в Кремле сами в огонь лезут. Еще год такой политики и - будем иметь сто, тысячу крестьянских фронтов! В Украине, России, на Дону - везде! Кретьянская революция - право каждого народа, города, села на обустройство своей жизни по своему желанию. Должна победить! А Врангеля необходимо было заранее подсечь, чтобы положения не использовал. Красная армия с Врангелем хотела биться, а посмотрим - как будет на фронте с отцами и братьями. Не посыпятся ли на нашу сторону полки!
- Веришь, батько, в победу крестьянской революции?
- Верю.
В этом коротком "верю" была действительно твердая вера. Кто знает, если бы "самый большой дурак" в Кремле не изменил бы круто в том году внутренней красной политики, не сбылось ли бы "батькино" пророчество про тысячу внутренних фронтов. Кто-то из штаба доложил, что далекая разведка сообщает о приближении буденовцев. "Батько" пренебрежительно махнул рукой.
- Успеем. Босыми конями еще долго кататься будут. Голь... Коня не имеют чем перековать, а у меня все кони на эновских винтах.
- А где же ты, батько, их берешь? - заинтересовался Хмара.
- А ты, наверное, тоже гвоздики в походе у кузнецов делаешь? Все вы про тулуп зимой думаете. У меня каждый козак еще с лета на две основательных перековки неприкосновенный запас возил. А еще на Врангельских складах английских подков, гвоздиков и винтов набрал. Я теперь вожу буденого как карпа на удочке. Я сто верст за сутки уйду, а он их три дня шкандыбает. Кони подрываются, не смотрит за ними казачня - на крестьян спускается, меняет коней в селах, а что тот крестьянский конь, хотя бы и самый лучший, стоит, если он к седлу и походу не привыкший! У меня не доглядит козак коня - голову срубаю!
Правая рука батька - чорноморский матрос Щусь - напомнил Махно, что судьи из полков ждут.
- Говори - пусть войдут. А вы, - обратился к нам, - подождите пару минут, договоримся еще куда выступать.
Хмара заикнулся было что хочет к морю прогуляться. Махно засмеялся:
- Так оттуда же облава на меня идет! Если проскочишь через две дивизии - гуляй! Подожди - у меня суд быстрый. Садитесь за тот стол.
Вошли четыре представителя от частей к военному суду. Должны были судить фуражира из пулеметного полка за то, что он, выданные ему штабом деньги на покупку овса и еды для казаков, пропил и попьяне пораздавал девкам. Актов никаких не велось. Председательствовал сам Махно.
Стража ввела подсудимого - хлопца хорошего сложения в бекеше. Лицо уже имел исписанное нагайкой, видно "батько" уже с ним разговаривал.
Махно впился в него взглядом как ястреб в цыпленка. - Где деньги товарищеские?! Пропил?!
- Помилуй, батька! Затмение на меня нашло...
- Я тебе доверял?! Товарищество тебе доверяло?! - Пошел вон!
Стража вывела подсудимого.
- А может бы так, батько, прочухать шомполами, и пусть бы так и было. Хлопец боевой, заслуженый, - еще нам пригодится - нерешительно обозвался один из судей.
Махно ударил ладонью об стол:
- Расстрелять!
- Ну значит - расстрелять... - отозвались эхом четыре голоса за столом. Суд был окончен. Через минуту на огороде бахнуло два выстрела. Приговор был исполнен.
Договариваемся с Махно, что выйдем из Ровно в одном направлении, а потом он пойдет в направлении Киева, а мы на Умань, оттягивая на себя часть буденовцев.
Через несколько минут уже бахали красные пушки, которые обстреливали махновские разъезды. Выступаем все. Прикрывать отход, отбить возможное нападение доганяющей красной конницы остается в строю на полях за Ровно около полутораста тачанок, каждая запряженная тройкой хороших лошадей. Это была быть может пятая часть пулеметного полка. Я залюбовался маневрированием тачанок по полю. Та же конница... только вместо коня - три коня с крепкой брычкой; вместо ездока с саблей и ружьем - три воина со станковым пулеметов. Полтораста пулеметов - семьдесят пять тысяч патронов в минуту... пускай тут "конница" укусит на открытых полях. Украинский степной "бандит" Махно первым показал полководцам современных армий, что пулеметная часть может быть отдельной тактической единицей.
Рассказываем с Чернотой Петренко о нашей встрече с "батьком" Махно. Петренко уже имел сведения про его дальнейшее движение. Возле Канева Махно переправился через Днепр на Левобережье. Лед для перепрвы тачанок и пушек был ненадежный. Закупили махновцы в селе солому, доски ворота, двери от курятников. Точнее, забрали, не спрашивая разрешения хозяев, однако заплатили за все по княжески. Застелили лед соломой, а поверх неё доски положили. Если тачанка или пушка въезжала на лед, то уменьшались удары остро подкованых копыт, да и вес на большую площадь льда распределялся. Как перешли все, задний загон - уже под обстрелом красных пушек - подпалил переправу. Сгорела солома с досками, "сгорел" и лед.
Буденовцы начали переправляться выше махновской переправы. Часть конницы перешла счастливо, да провалилась под лед батарея пушек с лошадьми. Ну а Днепр в этом месте глубокий - шесть буденовцев надо ставить один одному на голову, чтобы с дна на поверхность выглянуть... побоялись дальше переправляться, пошли в Черкассы на мост, так как в Каневе - еще Зеленый спалил... Пока обходили, Махно уже где-то к Лубнам подходил, потом на Миргород повернул. Разбил свежую буденовскую дивизию, что пересекала ему дорогу, скинул с рельс под Сагайдаком два бронепоезда, которые вышли закрыть путь на Полтаву. Пока бронепоезда обстреливали колонны Махно., полк махновских донцов-буденовцев "спрятался" под их прикрытием. Подобрав момент, донцы ворвались в бронепоезда и перестреляли их обслугу. " Батько пошел дальше вдоль железной дороги, перепугал смертельно Полтаву, потом повернул воль железной дороги на Харьков, поднял панику в Харькове и пошел на Черниговщину. Маслака с донцами отправил на Дон - казацкую революцию делать.
Могу ли я знать, почему украинский крестьянин готов бороться не на жизнь а на смерть с врагом... под своим селом - самое дальнее под своим уездным городом? Дальше - это уже "не его дело..." То уже дело Петлюры с армией, в существование и силу которых он свято верит. Если бы не это убеждение легче было бы создать из повстанцев национальное войско. Может и сбудется это, если сбудется "пророчество" "батька" Махно, что еще год такой внутренней политики большевиков - и вся "советская федерация" превратится в сплошной внутренний фронт. Пока, это плохо обоснованная мечта. Украинское село, готовое вооруженно оборонять свои дома, для всей Украины ожидает освободителя с Запада..
ЧЕРНЫЙ ВОРОН (Николай Скляр). Военный деятель; повстанческий атаман (1919-1920), командир екатеринославского полка, второй помошник командующего Крымского корпуса Повстанческой армии Нестора Махно, командир ударно-разведывательного загона Степной дивизии Костя Блакитного (август - октябрь 1920).
Студент Екатеринославского горного института. В мае - июле 1919 - участник восстания матвея Григорьева против "коммуны и чрезвычаек". "Называл себя анархистом, но в организации не состоял... Петлюровец", - такую оценку Черному Ворону дал начальник штаба Повстанческой армии (махновцев) В. Белаш.
Горліс Горський непосредственный участник повстанческого движения.
Представляю два варианта - украинский оригинал и перевод на русский.
Оригинал українська
Познайомившись із штабом, їдемо з Петренком оглядати степовиків, що складалися із кількох об'єднаних загонів. Найбільш сподобався нам загін Чорного Ворона: триста чоловік виключно на конях і тачанках з кулеметами. Коні під верхівцями і в тачанках — “змії”! Ситі, вичищені, з позаплітаними в гриви коліровими стяжками. Масти переважно вороної. Козаки майже всі в чорних козацьких шапках і бурках. Від загону повівало махновсько-партизанським духом. Зрештою він складався переважно із хлопців, що “пройшли школу” Махна, лише будучи свідомими українськими повстанцями, відсіялися від чорних прапорів.
Лежачи при вогнищах, заглиблюємося в цікаву “лектуру” — перечитуємо накази та оперативні звіти, захоплені в штабі червоної бригади. Зустрічаємо там згадки про знані місцевості у Галичині й на Поділлі, знайомі частини українського війська, довідуємося дещо про нову організацію. В дивізійному звіті знаходимо згадку про важке поранення “батька” чорношличників — полковника Дяченка. Із захопленням читаємо звіти про нещасливі бої з окремою кінною дивізією, що про її існування довідалися сьогодні-ж таки. Всі звіти за час перебування бригади на фронті говорили про перемогу української зброї. Між наказами про вимарш на врангелівський фронт та ліквідування “повстанчих банд” по дорозі, була копія наказу червоного командування, що відділи повстанців Махна перейшли на бік червоної армії для спільної боротьби проти Врангеля й відтепер називатимуться 2-ю Дніпровською бригадою. Всі махнівці зрівнюються у правах з червоноармійцями, а їх родини мають отримати червоноармійський пайок. Всіх махнівців, що перебувають у тюрмах і арештах чека та особих відділів - негайно звільнити і направити до бригади, включно до тих, що засуджені до розстрілу, але присуд, до отримання наказу, ще не був виконаний.
Чорнота, вилаявши Махна “по московськи”, плюнув у вогонь.
— Певно набоїв “батькові” забракло. Цікаво тільки, як довго буде “Днєпровской брігадой”?! Та чи знайдеться хоч один дурний махнівець, що скаже, з якого села і чий син, щоб батько за місяць у чека “пайок” у потилицю одержав.
— Новий отаман Чорноліського полку — дарма що в спідниці... Робимо великі очі. По дорозі до хати чорноліський полковник оповів, що Катря ватажкувала раніше в невеличкому партизанському загоні на Лівобережжі. Прилучилася з ним до Махна, а як Махно об'єднався з червоними, утекла з кількома хлопцями за Дніпро і пробилася до Чорного ліса. Присутність її на чолі полку була Хмарі вигідною. Підчас партизанських рейдів у дальші від Чорного ліса околиці, селяни приймали Чорноліський полк за партизанський загін Марусі, а воно краще, щоб за нароблені червоним шкоди “відповідав” хтось, що в тих околицях не існував, ніж малиб бува відповісти села попід Чорним лісом.
Добігли чутки, що перемогти під Кримом червоним допомогли: природа і... Махно. Замерзло Гниле море — Сиваші, що рідко якого року замерзають, а це дало змогу червоним вдарити на зади білого фронту, обминувши укріплений, неприступний Перекоп. Можеб і не пішло червоним так гладко, як би не служливий землячок Махно. Партизанський “батько”, що мав у себе чимало сиваських рибалок, показав як та куди переходити треба, як, настилаючи очерету і дощок, перевести по тонкому льоду гармати й кінноту. До того, сам із своїми відчайдушними загонами перший вірвався на тили білих і наробив там каші.
Слідом за повідомленнями про перемогу з'явилася у червоних газетах нова сеанзація: “Зрада бандита Махна! Захопивши велику кількість бойових припасів, банда Махна прорвалася через Перекоп і пішла на Україну. В погоню вислано дві дивізії червоної кінноти”.
Терещенко і Копач зустрілися з Баранівим вже поцейбіч Дніпра на Запоріжжі. Прилучилися до нього, щоб разом до Збруча мандрувати. Із Запоріжжя мусіли виривати як скоріше, бо там товчеться, як Марко по пеклі, батько Махно. Гонений 1-ою кінною армією Будьонного, перескочив по льоду Дніпро і одного туманного дня врізався несподівано для самого себе в колони 2-ої кінної армії Жлоби, що йшли до Дніпра загородити Махнові шлях на Правобережжя. Розігнав ту армію так, що тиждень потім збиралася. Перемішавшись на шляхах, противники розминулися. Махно втратив свої гармати і обоз, що мусіли триматися шляхів, натомість захопив гармати і обоз 2-ої кінної армії. Тепер виробляє у степах понад Дніпром такі ”маневри“, що червона кіннота ганяється за ним кругами, як пес за власним хвостом.
...
Поки одягався, зайшла розмова про Махна. Андрій ”дипльоматичио“ питає, чому він утекав з району його операцій, — можна було приєднатися.
Баранів презирливо стиснув губи.
— Я з тією сволоччю не хотів і не хочу мати діла. А треба признати, що він червоним сильно поміг. Я Врангелеві не ворог, могли собі його чорти і забрати, але... трішки пізніше.
Підночовуючи в Рівному, довідуємося вночі, що в недалекому Куті ночують загони ”батька“ Махна. Розбуджена Катря поїхала поглянути, і як стара знайома ”батька“, порозмовляти з ним про наше ”будьонівство“, щоб махнівці нам ”за спасибіг“ чосу не дали.
Ще Катря була, певно, вполовині дороги, як до нас приїхав махнівський роз'їзд: дванадцять кінних і одна тачанка з кулеметом. Спокійно під'їхали до нашої застави і попросили відвести їх до штабу. На вимогу здали, не вагаючись зброю, залишили коло застави тачанку. У штабі зовсім не в'язалися нашим будьоновським виглядом і начальник роз'їзду заявив змісця, що він посланий самим батьком, щоб зв'язатися. Показав посвідку. Штамп і печатка: ”1-а українська повстанча армія імені батька Махна“. Чому не батькова, лише ”імени батька“ — було таємницею того, що укладав текст, а може й самого батька.
Хмара питає, як вони так відважно до нас приїхали, не звертаючи уваги на наш червоний вигляд.
Начальник роз'їзду усміхнувся.
— Ми ще до Кута не дійшли, а вже знали, що тут стоїте та хто такі. У нас дівчата-розвідчиці меткі. Якби не ви, а дійсно будьонівці тут стояли, так ми ночували б не в Куті, а тут, а будьоновцям — пухом сира земля уже була б. Ми їх давненько вже поперед себе небачили — все за нами бігають.
У нас і свої будьоновці є — тільки правдиві. Цілий полк донців від Будьонного до батька перейшов. Тепер рубають червоних, аж дрантя летить.
Приглядаюся до махнівців. Звичайні собі, добрі хлопці — катеринославці, одягнені на козацьку ”моду“. Нічого ”анархістичного“ в них не було, нічогісенько, здається, з ідеї анархізму вони й не тямили. Говорили про селянську революцію, селянську самостійну Україну і вірили в щасливу зорю свойого ватажка, як не кожний чернець у Бога.
Катря вернулася підранок. Розмовляла з Махном — передавав, щоб затриматися у Рівному, — ранком буде переходити — хоче порозмовляти.
Перед полуднем почали зупинятися в Рівному махнівські відділи.
Приглядаємося до цієї, будь-що-будь, поважної сили. Кіннота — хватські хлопці на добрих конях, сотні тачанок з кулеметами, гармати — по всемеро коней-зміїв у кожній. Прапори чорні й жовто-блакитні. Останні, як говорили, Махнова дружина — Гандзя Кузьменко — свідома українка — для відділів сама пошила й повишивала. На національному прапорі вишитий напис: ”Хай живе селянська революція“, на чорному: ”Да здравствует анархія, смерть узурпаторам!“ Чорт розбере, що за ”програма“. Багато махнівців у широких козацьких шараварах, співають українських пісень.
Проїхав полк махнівських будьоновців у рогатих шапках з червоними зірками. Вглядівши наші будьоновки, донці махають руками: “Здорово братішкі! Дайош Ростов!”
Сам батько приїхав у критій кариті, запряженій чотирма кіньми; залічував на поході, не знаю котру там зряду, рану. У каритах-же, — де їх тільки ”батько“ видрав? — їздили й інші ранені й хворі махнівці.
Була неділя, чи якесь свято — народ саме виходив із церкви, як зупинилася коло неї карита з Махном. Спираючись на костур і підтримуваний під руку дружиною, ”батько“ висів і на очах юрби селян-богомольців віддав земний поклін перед церквою. Потім казав собі закликати церковного старосту і, винявши з кишені жменю золотих п'яти і десятирублівок, висипав їх у пригорщу старости.
— На святий храм від раба божого Нестора... Хай батюшка молиться за успіх нашої селянської зброї. Староста — сивий дідуга — із сльозами в очах поцілував рамено “вождя селянської армії”. Хрестилися й зідхали навколо баби.
Стримуючи нечемні усмішки, приглядаємося зблизька до тієї комедії. Анархіст ”батько“, бо анархіст, не признає анархія ні Бога ні церкви, та... ”раб Божий Нестор“ знає по чому бублики в Одесі, знає на якій струні українському дядькові заграти...
Представляємося ”батькові“ і отримуєм запрошення прийти до штабу, затримається Махно у Рівному довше, матиме тут засідання воєнного суду.
За півгодини ми у п'ятерьох сиділи в хаті, де примістився штаб Махна і розмовляли з ”батьком“. Не було з нами Копача, що як старий приятель Махнової дружини, що знав її ще з Пісчаного Броду, розмовляв із нею в другій хаті, не було і Бараніва, що не бажав собі з Махном розмовляти і руки йому подавати.
При розмові розглядаю уважно легендарного ”батька“. Невисокий зріст, ”поетична“ чуприна, обголене землисте обличчя — вимучене й хворобливе, як у сухітника. Непоказна постать, лише в запалих очах поблискувало щось, що робило його божищем махнівської орди, що давало йому необмежене право деспотичне розпоряджатися життям і смертю всіх разом і кожного підвладного зокрема. В розмові ”батько“ чувся певно, може аж занадто певно, але те ”занадто“ не виглядало гротесково. Вичувалося, що цілий Махно — це клубок розшарпаних нервів, загнузданих міцною волею. Тридцятилітній “вождь селянської армії”, що його ”академіями“ було дванадцять років царської каторги, про справи боїв і походів говорив, до речі, тоном фахівця. Зате в політиці мішав горох з капусткою. Гасла і думки, що їх висувала сама стихія українського села, перемішував із гаслами й думками теоретичного анархізму, запозиченими, очевидно, у “золотоустих” стовпів російської партії анархістів — Воліна, Аршінова, Барона та інших. Вилякані большевиками з московського Олімпу, вони знайшли собі неспокійний притулок у революційно-воєнній раді ”наполеона“ українських степів.
— Скільки тепер, батьку, війська маєш? — недискретно запитав Чорнота.
”Батька“ питання не вразило.
— Під Кримом мав більш двадцяти тисяч. Частину червоні роззброїли та розстріляли. А то розбіглися по хатах, поки знову покличу. Отут, двома шляхами йде може півшоста тисячі. А ви що, може приєднатися хочете? Непотрібно. Я й цих розжену в різних напрямках. Тепер об'єднуватися в більші групи неможна. Розіб'ють. Треба шарпати червоних всюди невеликими відділами, не давати їм ніде спокою. До мене ось Маслак із полком донців від Будьонного перебіг. Так я його тільки десь під Києвом за Дніпро виведу і пошлю на Дон повстання робити.
Говорив це тоном, як би казав: “Ось виведу хлопця за ворота і пошлю до склепу за папіросами...“
— Вибач, батьку, за питання, — одізвався Хмара, — чому ти з червоними москалями проти білих об'єднувався?
— А мені що?! У мене засада бити білих, поки почервоніють, а червоних поки побіліють!
Хмара усміхнувся.
— Та то ми вже чули. А все таки лекше було б червоних бити, як би під Кримом фронт ще був.
— Наплювать мені на фронт! Ті дурні у Кремлі головою у вогонь самі лізуть. Ще рік такої політики і — будемо мати увні сто, тисячу селянських фронтів! В Україні, Росії, на Дону — всюди! Селянська революція — право кожнього народу, міста, села на улаштування собі життя по своїй вподобі. Мусить перемогти! А Врангеля треба було зарання підсікти, щоб положення не використав. Червона армія з Врангелем охоча була битися, а подивимося — як то буде на фронті з батьками і братами! Чи не посиплються на наш бік полки!
— Віриш, батьку, в перемогу селянської революції?
— Вірю.
В цьому короткому ”вірю“ була дійсно тверда віра. Хто знає, як би “найбільший дурень” у Кремлі не змінив був круто того року внутрішньої червоної політики, чи не здійснилобся ”батькове“ віщування про тисячу внутрішніх фронтів. Якийсь штабовець доложив, що далека розвідка доносить про наближення будьонівців. ”Батько“ зневажливо махнув рукою.
— Вспієм. Босими кіньми ще довго слизгатися будуть. Голота... Коня не має чим перекувати, а у мене всі коні на енівських гвинтах.
— А деж ти, батьку, береш? — зацікавився Хмара.
— А ти, певно, теж охналі на поході у ковалів робиш? Всі ви про кожух зимою думаєте. У мене кожний козак ще з літа на дві гострих перековки нерухомий запас возив. Та ще у врангелівських складах англійських підков, охналів та гвинтів набрав. Я тепер воджу Будьонного, як коропа на вудці. Я сто верстов за добу увійду, а він їх три шкандибає. Коні підбиваються, не доглядає їх козачня — на селян спускається, міняє коней у селах, а що той селянський кінь, хоч би й найкращий, варта, як він до сідла і походу не призвичаєний! У мене, не догляне козак коня — голову відрубаю!
Права рука батька — чорноморський матрос Щусь — нагадав Махнові, що судді з полків чекають.
— Кажи — хай увійдуть. А ви, —звернувся до нас, — підождіть кілька хвилин, умовимося ще куди вирушати.
Хмара загикнувся було, що хоче до моря прогулятися. Махно засміявся:
— Таж звідтіль облава на мене йде! Як перескочиш через дві дивізії — гуляй! Підожди — у мене суд скорий. Сідайте за той стіл.
Увійшли чотири представники з частин до воєнного суду. Мали судити фуражира з кулеметного полку за те, що він, видані йому штабом гроші на купівлю вівса і харчів для козаків, пропив і під п'яну руку пороздавав веселим молодицям. Актів жадних не писалося. Головував сам Махно.
Варта ввела підсудного — гарного поставного хлопця у бекеші. Обличчя вже мав списане нагайкою, видко ”батько“ вже з ним ”розмовляв“.
Махно вп'явся поглядом в нього як яструб в курча. — Де гроші товариські?! Пропив?!
— Помилуй, батьку! Затемнення на мене зайшло...
— Я тобі довіряв?! Товариство тобі довіряло?! — Пошол вон!
Варта вивела підсудного.
— А може-б так, батьку, прочухати шомполами, та й хай би вже так було. Хлопець бойовий, заслужений, — ще нам придасться — несміливо одізвався один із суддів.
Махно вдарив до стола долонею:
— Розстрілять!
— Ну то — розстрілять... — одізвалося чотири луни за столом. Суд був скінчений. За хвилину на городі бухнуло два постріли. Присуд був виконаний.
Умовляємося з Махном, що вийдем із Рівного в одному напрямку, а потім він піде в напрямку Києва, а ми на Умань, відтягаючи на себе частину будьоновців.
За кілька хвилин вже гупали червоні гармати, що обстрілювали махнівські роз'їзди. Виступаєм усі. Прикривати відворот, відбити можливий напад доганяючої червоної кінноти залишається в лаві на полях за Рівним із півтораста тачанок, кожня запряжена трійкою добрих коней. Була це може п'ята частина кулеметного полку. Я залюбувався маневруванням тачанок на полях. Таж кіннота, лише... замість коня — три коні з міцною бричкою; замість їздця з шаблею і рушницею — три вояки із станковим кулеметом. Півтораста кулеметів — сімдесятьп'ять тисяч куль на хвилину... Хай тут кіннота ”вкусить“ на відкритих полях. Український степовий ”бандит“ Махно перший показав полководцям модерних армій, що кулеметна частина може бути окремою тактичною одиницею.
Відділяємося від махнівціа на очах будьонівських роз'їздів на обрії. Ще до вечора ув'язалося за нами два будьоновських полки по п'ятьсот-шістьсот щабель кожний, з дивізіоном легкої артилерії на додаток. Ув'язалися і вже не покидалися. Другого дня довідуємося, що один із тих полків, як на сміх, саме був 84-ий полк, що під його прапором ми партизанили, а документами його адьютанта я послуговувався.
Оповідаєм із Чорнотою Петренкові про нашу зустріч з “батьком” Махном. Петренко мав уже відомості про його дальший рух. Коло Канева Махно переправився через Дніпро на Лівобережжя. Лід для переправи тачанок і гармат був непевний. Закупили махнівці у селі солому, дошки, ворота, двері від клунь. Вірніше, забрали, не питаючи господарів згоди, але заплатили за все по-княжому. Застелили лід соломою, а поверх неї дощок наклали. Як тачанка чи гармата в'їжджала на лід, то зм'якшувалися вдари гостро підкованих копит, тай вага на ширший простір льоду розкладалася. Як перейшли усі, задній загін — вже під обстрілом червоних гармат— підпалив переправу. Згоріла солома з дошками, ”згорів“ і лід.
Будьонівці почали переправлятися вище махнівської переправи. Частина кінноти перейшла щасливо, та провалилася під лід батарея гармат з кіньми. Ну а Дніпро в тому місці глибокий - шість будьонівців одного одному на голову треба ставити, щоби з два на поверхню виглянути... Побоялися дальше переправлятися, пішли у Черкаси на міст, бо у Каневі — ще Зелений спалив... Поки обходили, Махно вже десь до Лубень доходив, потім на Миргород завернув. Розбив свіжу будьонівську дивізію, що перетинала йому дорогу, скинув із залізниці під Сагайдаком два бронепотяги, що вийшли закрити шлях на Полтаву. Поки бронепотяги обстрілювали колони Махна, полк махнових донців-будьоновців “сховався” під їх прикриттям. Підібравши момент, донці вірвалися до бронепотягів і вистріляли їх обслугу. ”Батько“ пішов дальше понад залізницею, налякав смертельно Полтаву, потім завернув понад залізницею на Харків, наробив паніки у Харкові і пішов десь на Чернигівщину. Маслака з донцями відправив на Дон — козацьку революцію робити.
Чи я можу знати, чому український селянин готовий боротися на життя і смерть з ворогом лише... під своїм селом — найдальше під своїм повітовим містом? Дальше — то вже ”не його діло...“ То вже діло Петлюри з армією, в існування і силу яких він свято вірить. Якби не те переконання — може б легше було зробити із повстанців національне військо. Може й здійсниться це, якщо збудеться ”пророкування“ ”батька“ Махна, що ще рік такої внутрішньої політики большевиків — і вся ”савєтская федерація“ перетвориться в суцільний внутрішній фронт. Наразі, це кепсько підфундаментована мрія. Українське село, готове збройне боронити свої стріхи, для всієї України дожидає визволителя із Заходу...
ЧОРНИЙ ВОРОН (Микола Скляр) (?, м. Жовті Води Катеринославської губ. – жовтень 1920, с. Розумівка Чигиринського пов. Київської губ., тепер Олександрійський р-н Кіровоградської обл.). Військовий діяч; повстанський отаман (1919 – 1920), командир кавалерійського полку, другий помічник командувача Кримського корпусу Повстанської армії Нестора Махна, командир ударно-розвідувального загону Степової дивізії Костя Блакитного (серпень – жовтень 1920).
Студент Катеринославського гірничого інституту. У травні – липні 1919 р. – учасник повстання Матвія Григор'єва проти "комуни і чрезвичайок". "Называл себя анархистом, но в организации не состоял... Петлюровец", – таку оцінку Чорному Ворону дав начальник штабу Повстанської армії (махновців) В. Бєлаш.
Ударно-розвідувальний загін Степової дивізії складався зі 150 – 250 кінних і 20 тачанок із кулеметами. "Цей загін був найрухливіший у (Степовій) дивізії і мав вирішувати найвідповідальніші завдання: вести розвідку, охороняти дивізію на марші, сковувати сили противника в бою... Загін Чорного Ворона складався переважно з колишніх махновців, які покинули чорні прапори і перейшли під свої рідні – жовто-блакитні. Воронівці мали добрий досвід партизанської боротьби... (вони) не раз показували блискучі приклади партизанської війни. Все були бойові, хоробрі хлопці, тільки не досить дисципліновані. На кожному їхньому кроці відчувалась розхристаність, від них віяло широким Херсонським степом, а пахло неосяжною Таврією" (Степовий Ю. В Херсонських степах. – Мюнхен, 1947).
То же, перевод на русский
Познакомившись со штабом, едем с Петренко на осмотр степовиков, которые состояли из нескольких объединенных отрядов. Более всего понравился нам отряд Черного Ворона: триста человек исключительно на конях и тачанках с пулеметами. Кони под всадниками и в тачанках - "змеи"! Сытые, вычищенные, с заплетенными в гривы цветными ленточками. Масти преимущественно вороной. Казаки почти все в черных казацких шапках и бурках. От загона веяло махновско-партизанским духом. В конце концов он состоял преимущественно из хлопцев, которые "прошли школу" Махно, только будучи сознательными украинскими повстанцами, отсеялись от черных флагов.
Лежа возле огня, углубляемся в интересную "лектуру" - перечитываем приказы и оперативные донесения, захваченные в штабе красной бригады. Встречаем там упоминания про знакомые края на Галичине и Подолье, знакомые части украинского войска, узнаем немного про новую организацию. В дивизионном отчете находим упоминание про тяжелое ранение "батька" чорношлычников - полковника Дьяченка. С восхищением читаем отчеты про несчастливые бои с отдельной конной дивизией, про существование которой узнали сегодня же. Все отчеты за время пребывания бригады на фронте говорили про победу украинского оружия. Между приказами о походе на врангелевский фронт и ликвидации "повстанческих банд" по дороге, была копия приказа красного командования, что отряды повстанцев Махно перешли на сторону краной армии для совместной борбы против Врангеля и теперь будут называться 2-й Днепровской бригадой. Все махновцы уравниваются в правах с красноармейцами, а их семьи должны получать красноармейский паек. Всех махновцев которые находятся в тюрьмах ЧК и особых отделов - срочно освободить и отправить в бригаду, включая тех которые осуждены к расстрелу, и приговор, к моменту получения приказа, еще не был исполнен.
Чернота, обругав Махно "по московскому", плюнул в огонь.
- Наверное с патронами у "батьки" дефицит. Интересно только, как долго будет "Днепровской бригадой"? И найдется ли хоть один глупый махновец, который скажет, из какого села и чей сын, чтобы батько через месяц в ЧК "пайок" в затылок получил.
- Новый атаман Чорнолесского полка - ничего что в юбке... Округляем глаза. По дороге в дом чорнолесский полковник рассказал, что Катря верховодила раньше в небольшом партизанском отряде на Левобережье. Присоединилась с ним к Махно, а когда Махно объединился с красными, убежала с несколькими хлопцами за Днепр и пробилась к Черному лесу. Присутствие её во главе полка была Хмаре выгодной. Во время партизанских рейдов в дальние от Черного леса околицы, крестьяне принимали Чорнолесский полк за партизанский загон Маруси, и оно к лучшему, чтоб за причиненный красным вред "отвечал" кто-то, кто в тех местах не существовал, чем должны бы были ответить села под Черным лесом.
Дошли слухи, что победить в Крыму красным помогли: природа и ... Махно. Замерзло Гнилое море - Сиваш, которое редко в каком году замерзает, а это дало красным возможность ударить позади белого фронта, обойдя укрепленный, неприступный Перекоп. Может и не пошло красным бы так гладко, если бы не служивый землячек Махно. Партизанский "батько", который имел у себя немало сивашских рыбаков, показал как и куда переходить нужно, как настилая камыш и доски, перевезти по тонкому льду конницу и пушки. К тому же, сам со своими отчаянными загонами первым ворвался в тылы белых и заварил там кашу.
Вслед за сообщениями про победу появилась в красных газетах новая сенсация: "Предательство бандита Махно! Захватив большое количество боеприпасов, банда Махно прорвлась через Перекоп и пошла на Украину. В погоню выслали две дивизии красной конницы".
Терещенко и Копач встретились з Барановым уже по эту сторону Днепра на Запорожье. Присоединились к нему чтобы вместе к Збручу идти. Из Запорожья вынуждены были вырываться как можно скорее, так как там гасает, как по раскаленным улям, батько Махно. Преследуемый 1-ой конной армией буденного, проскочил по льду Днепр и в один из туманных дней врезался неожиданно для самого себя в колонны 2-ой конной армии Жлобы, которые шли к Днепру перегородить Махно путь на Правобережье. Разогнал ту армию так, что неделю потом собирались. Перемешавшись на дорогах, противники разминулись. Махно потерял свои пушки и обоз, которым надо было держаться дорог, вместо этого захватил пушки и обоз 2-ой конной армии. Теперь выделывает в степях над Днепром такие "маневры", что красная конница ганяется за ним кругами, как пес за собственным хвостом.
...
Пока одевались, зашел разговор о Махно. Андрей "дипломатично" спрашивает, почему он убегал из района его операций, - можно было присоединиться.
Баранов презрительно стиснул губы.
- Я с той сволочью не хотел и не хочу иметь дел. А нужно признать что он красным сильно помог. Я Врнгелю не враг, могли себе его черти и забрать, но... попозже.
Ночуя в Ровно, узнаем ночью, что недалеко в Куте ночуют загоны "батька" Махно. Разбуженая Катря поехала глянуть, как старая знакомая "батька", и поговорить с ним про наше "буденовство", чтобы махновцы нам "за спасибо" не дали под хвост.
Еще Катря была, наверное на полпути, как к нам приехал махновский разъезд: двадцать конных и одна тачанка с пулеметом. Спокойно подъехали к нашей заставе и попросили отвести их к штабу. По требованию сдали, не раздумывая оружие, оставили возле заставы тачанку. В штабе совсем не стесняясь нашим буденовским видом и начальник разъезда сразу же заявил, что он послан самим батькой, чтобы связаться. Предъявил удостоверение. Штам и печать "1-ая украинская повстанческая армия имени батьки Махно". Почему на батькова, а только "имени батька" - было тайной того кто составлял текст, а может и самого батька.
Хмара спрашивает, как они так отважно к нам приехали, несмотря на наш красный наряд.
Начальник разъезда усмехнулся.
- Мы еще к Куту не подошли, а уже знали, что вы здесь стоите и кто вы такие. У нас девчата-разведчицы глазастые. Если бы не вы, а действительно буденовцы тут стояли, так мы б ночевали не в Куте, а тут, а буденовцам - пухом сырая земля уже б была. Мы их давненько впереди себя не видели - все за нами бегают.
У нас и свои буденовцы есть - только заправдашние. Целый полк донцов от Буденного к батьке перешел. Теперь рубают красных, аж ошметки летят.
Присматриваюсь к махновцам. Обычные себе хорошие хлопцы - катеринославцы, одеты по козацкой "моде". Ничего "анархического" в них не было, ничегошеньки, кажется, что идеи анархизма они и не понимали. Говорили про крестьянскую революцию, крестьянскую самостоятельную Украину и верили в счастливую звезду своего предводителя, как не каждый монах в Бога.
Катря вернулась под утро. Разговаривала с Махно - передавал, чтобы задержались в Ровно, - утром придет - хочет поговорить.
Перед обедом начали останавливаться в Ровно махновские части.
Присматриваемся к этой, что бы то ни было, увжаемой силе. Конница - залихватские хлопцы на хороших конях, сотни тачанок с пулеметами, пушки - по восьмеро коней-змеев в каждой. Знамена черные и желто-синие. Последние, как говорили, жена Махно - Галина Кузьменко - сознательная украинка - для частей сама пошила и повышивала. На национальном флаге вышита надпись: "Да здравствует крестьянская революция", на черном: "да здравствует анархия, смерть узурпторам!". Поди разберись, что за "программа". Много махновцев в широких казацких шароварах, поют украинские песни.
Проехал полк махновских буденовцев в рогатых шапках с красными звездами. Увидев наши буденовки, донцы махают руками: "Здоров братишки! Даёш Ростов!"
Сам батько приехал в крытой карете, запряженной четырьмя конями; залечивал в походе, не весть какую по счету, рану. В каретах же, - где их только "батько" раздобыл? - ездили и другие раненые и больные махновцы.
Было воскресенье, или праздник какой - народ как раз выходил из церкви, как остановилась возле неё карета с Махно. Опираясь на костыль и поддерживаемый под руку женой, "батько" выгрузился и на глазах у толпы крестьян-богомольцев сделал земной поклон перед церковью. Потом сказал кликнуть церковного старосту и, достав из кармана жменю золотых пяти и десятирублевок, высыпал в пригоршни старосты.
- На святой храм от раба божьего Нестора... пусть батюшка молится за успех нашего крестьянского оружия. Староста - седой дедуган - со слезами на глазах поцеловал руку "вождя крестьянской армии". Крестились и вздыхали бабы вокруг.
Сдерживая невежливые усмешки, присматриваемся поближе к этой комедии. Анархист "батько", потому что анархист, не признает анархия ни Бога ни церкви, однако... "раб Божий Нестор" знает по чем бублики в Одессе, знает на какой струне украинскому дядьке сыграть...
Представляемся "батьке" и получаем приглашение прийти в штаб, задержится Махно в Ровно дольше, проведет тут заседание военного суда.
Через пол часа мы впятером сидели в доме, где разместился штаб Махно и раговаривали с "батьком". Не было с нами Копача, который как старый приятель жены Махно, знавший её еще с Песчаного Брода, беседовал с ней в другом доме, не было и баранова, который не желал с Махно разговаривать и руки ему подавать.
При разговоре внимательно рассматриваю легендарного "батька". Невысокого роста, "поэтическая" шевелюра, побритое землистое лицо - измученное и болезненное, как у чахоточного. Неброская внешность, только в запалых глазах что-то поблескивало, что делало его божищем махновскои орды, что давало ему неограниченное право деспотично распоряжаться жизнью и смертью всех вместе и каждого по отдельности. В разговоре "батько" держался уверенно, может даже слишком уверенно, но это его "слишком" не выглядело гротескно. Ощущалось, что весь Махно - это клубок издерганных нервов, обузданных сильной волей. Тридцатилетний "вождь крестьянской армии", "академиями" которого были двенадцать лет царской каторги, о боях и походах говорил, кстати, тоном специалиста. Зато в политике мешал горох с капустой. Лозунги и мысли, которые выдвигала сама стихия украинского села, смешивал с лозунгами и мыслями теоретического анархизма, взятыми, очевидно, у "золотоустых" столпов российской партии анархистов - Волина, Аршинова, Барона и других. Изгнанные большевиками с московского Олимпа, они нашли себе неспокойное прибежище в революционно-военном совете "наполеона" украинских степей.
- Сколько теперь, батько, имеешь войска? - некорректно спросил Чернота.
"Батька" вопрос не смутил.
- Под Крымом имел более двадцати тысяч. Часть красные разоружили и расстреляли. А остальные разбежались по домам, пока снова позову. Вот тут, двумя дорогами идет может пять с половиной тысяч. А вы что, может присоединиться хотите? Не нужно. Я и этих розгоню в разные стороны. Теперь объединяться в большие групы нельзя. Разобьют. Нужно дергать красных везде небольшими группами, не давать им нигде покоя. Ко мне вот Маслак с полком донцов от Буденного перешел. Так я его лишь где-то под Киевом за Днепр выведу и пошлю на Дон восстание делать.
Говорил это тоном словно бы: "Вот выведу хлопца за ворота и пошлю в ларек за папиросами..."
- Извини, батько, за вопрос, - обозвался Хмара, - почему ты с красными москалями против белых объединялся?
- А мне что?! У меня установка бить белых пока не покраснеют, а красных пока не побелеют!
Хмара усмехнулся.
- Да это мы уже слышали. А все таки легче было бы красных бить, если бы под Крымом еще фронт бы был.
- Наплевать мне на фронт! Дураки в Кремле сами в огонь лезут. Еще год такой политики и - будем иметь сто, тысячу крестьянских фронтов! В Украине, России, на Дону - везде! Кретьянская революция - право каждого народа, города, села на обустройство своей жизни по своему желанию. Должна победить! А Врангеля необходимо было заранее подсечь, чтобы положения не использовал. Красная армия с Врангелем хотела биться, а посмотрим - как будет на фронте с отцами и братьями. Не посыпятся ли на нашу сторону полки!
- Веришь, батько, в победу крестьянской революции?
- Верю.
В этом коротком "верю" была действительно твердая вера. Кто знает, если бы "самый большой дурак" в Кремле не изменил бы круто в том году внутренней красной политики, не сбылось ли бы "батькино" пророчество про тысячу внутренних фронтов. Кто-то из штаба доложил, что далекая разведка сообщает о приближении буденовцев. "Батько" пренебрежительно махнул рукой.
- Успеем. Босыми конями еще долго кататься будут. Голь... Коня не имеют чем перековать, а у меня все кони на эновских винтах.
- А где же ты, батько, их берешь? - заинтересовался Хмара.
- А ты, наверное, тоже гвоздики в походе у кузнецов делаешь? Все вы про тулуп зимой думаете. У меня каждый козак еще с лета на две основательных перековки неприкосновенный запас возил. А еще на Врангельских складах английских подков, гвоздиков и винтов набрал. Я теперь вожу буденого как карпа на удочке. Я сто верст за сутки уйду, а он их три дня шкандыбает. Кони подрываются, не смотрит за ними казачня - на крестьян спускается, меняет коней в селах, а что тот крестьянский конь, хотя бы и самый лучший, стоит, если он к седлу и походу не привыкший! У меня не доглядит козак коня - голову срубаю!
Правая рука батька - чорноморский матрос Щусь - напомнил Махно, что судьи из полков ждут.
- Говори - пусть войдут. А вы, - обратился к нам, - подождите пару минут, договоримся еще куда выступать.
Хмара заикнулся было что хочет к морю прогуляться. Махно засмеялся:
- Так оттуда же облава на меня идет! Если проскочишь через две дивизии - гуляй! Подожди - у меня суд быстрый. Садитесь за тот стол.
Вошли четыре представителя от частей к военному суду. Должны были судить фуражира из пулеметного полка за то, что он, выданные ему штабом деньги на покупку овса и еды для казаков, пропил и попьяне пораздавал девкам. Актов никаких не велось. Председательствовал сам Махно.
Стража ввела подсудимого - хлопца хорошего сложения в бекеше. Лицо уже имел исписанное нагайкой, видно "батько" уже с ним разговаривал.
Махно впился в него взглядом как ястреб в цыпленка. - Где деньги товарищеские?! Пропил?!
- Помилуй, батька! Затмение на меня нашло...
- Я тебе доверял?! Товарищество тебе доверяло?! - Пошел вон!
Стража вывела подсудимого.
- А может бы так, батько, прочухать шомполами, и пусть бы так и было. Хлопец боевой, заслуженый, - еще нам пригодится - нерешительно обозвался один из судей.
Махно ударил ладонью об стол:
- Расстрелять!
- Ну значит - расстрелять... - отозвались эхом четыре голоса за столом. Суд был окончен. Через минуту на огороде бахнуло два выстрела. Приговор был исполнен.
Договариваемся с Махно, что выйдем из Ровно в одном направлении, а потом он пойдет в направлении Киева, а мы на Умань, оттягивая на себя часть буденовцев.
Через несколько минут уже бахали красные пушки, которые обстреливали махновские разъезды. Выступаем все. Прикрывать отход, отбить возможное нападение доганяющей красной конницы остается в строю на полях за Ровно около полутораста тачанок, каждая запряженная тройкой хороших лошадей. Это была быть может пятая часть пулеметного полка. Я залюбовался маневрированием тачанок по полю. Та же конница... только вместо коня - три коня с крепкой брычкой; вместо ездока с саблей и ружьем - три воина со станковым пулеметов. Полтораста пулеметов - семьдесят пять тысяч патронов в минуту... пускай тут "конница" укусит на открытых полях. Украинский степной "бандит" Махно первым показал полководцам современных армий, что пулеметная часть может быть отдельной тактической единицей.
Рассказываем с Чернотой Петренко о нашей встрече с "батьком" Махно. Петренко уже имел сведения про его дальнейшее движение. Возле Канева Махно переправился через Днепр на Левобережье. Лед для перепрвы тачанок и пушек был ненадежный. Закупили махновцы в селе солому, доски ворота, двери от курятников. Точнее, забрали, не спрашивая разрешения хозяев, однако заплатили за все по княжески. Застелили лед соломой, а поверх неё доски положили. Если тачанка или пушка въезжала на лед, то уменьшались удары остро подкованых копыт, да и вес на большую площадь льда распределялся. Как перешли все, задний загон - уже под обстрелом красных пушек - подпалил переправу. Сгорела солома с досками, "сгорел" и лед.
Буденовцы начали переправляться выше махновской переправы. Часть конницы перешла счастливо, да провалилась под лед батарея пушек с лошадьми. Ну а Днепр в этом месте глубокий - шесть буденовцев надо ставить один одному на голову, чтобы с дна на поверхность выглянуть... побоялись дальше переправляться, пошли в Черкассы на мост, так как в Каневе - еще Зеленый спалил... Пока обходили, Махно уже где-то к Лубнам подходил, потом на Миргород повернул. Разбил свежую буденовскую дивизию, что пересекала ему дорогу, скинул с рельс под Сагайдаком два бронепоезда, которые вышли закрыть путь на Полтаву. Пока бронепоезда обстреливали колонны Махно., полк махновских донцов-буденовцев "спрятался" под их прикрытием. Подобрав момент, донцы ворвались в бронепоезда и перестреляли их обслугу. " Батько пошел дальше вдоль железной дороги, перепугал смертельно Полтаву, потом повернул воль железной дороги на Харьков, поднял панику в Харькове и пошел на Черниговщину. Маслака с донцами отправил на Дон - казацкую революцию делать.
Могу ли я знать, почему украинский крестьянин готов бороться не на жизнь а на смерть с врагом... под своим селом - самое дальнее под своим уездным городом? Дальше - это уже "не его дело..." То уже дело Петлюры с армией, в существование и силу которых он свято верит. Если бы не это убеждение легче было бы создать из повстанцев национальное войско. Может и сбудется это, если сбудется "пророчество" "батька" Махно, что еще год такой внутренней политики большевиков - и вся "советская федерация" превратится в сплошной внутренний фронт. Пока, это плохо обоснованная мечта. Украинское село, готовое вооруженно оборонять свои дома, для всей Украины ожидает освободителя с Запада..
ЧЕРНЫЙ ВОРОН (Николай Скляр). Военный деятель; повстанческий атаман (1919-1920), командир екатеринославского полка, второй помошник командующего Крымского корпуса Повстанческой армии Нестора Махно, командир ударно-разведывательного загона Степной дивизии Костя Блакитного (август - октябрь 1920).
Студент Екатеринославского горного института. В мае - июле 1919 - участник восстания матвея Григорьева против "коммуны и чрезвычаек". "Называл себя анархистом, но в организации не состоял... Петлюровец", - такую оценку Черному Ворону дал начальник штаба Повстанческой армии (махновцев) В. Белаш.